Середа, 03 лютого 2016 00:00

Концепція української державності: позиція ОУН

Автор Віктор Рог

Скорочений виклад доповіді на ІІІ Бандерівських читаннях

Виразно усвідомлюю, що тему концепції державності в програмових документах ОУН неможливо бодай загально висвітлити у форматі обмеженої часом доповіді чи обмеженої газетним форматом статті. Занадто вона широка і багатогранна, адже з часу створення ОУН минуло майже 90 років, діяла Організація в різні історичні періоди, за різних політичних обставин і в різних організаційних формах. Багатоаспектність теми дає можливість з кожного її напрямку (скажімо земельне питання, військове будівництво, форма державного устрою, міжнародна політика тощо) готувати якщо не докторські чи кандидатські дисертації, то принаймні ґрунтовні наукові праці.

Відрадно, що загальна тема знайшла своїх дослідників в минулому, має їх і тепер, зокрема в особах кандидата історичних наук Олександра Сича, докторів наук Павла Гай-Нижника та Івана Патриляка. З’являються публікації на озвучену тематику й інших науковців. Врахуємо й те, що сьогодні матеріали Великих Зборів та конференцій ОУН, творча спадщина її провідників та теоретиків, спогади, наукові дослідження на задану тематику стали доступні для широкої аудиторії, їх можна знайти в мережі Інтернет та в бібліотеках. Тож, виходячи з вищезазначених обставин, спробую висвітлити тему, лише підвести до неї загально, якоюсь мірою задати тон і зацікавити дослідників, не вдаючись до історично-наукових деталей (в такому-то році, на такому-то Зборі…).Образно кажучи, звернемо увагу на «дух і душу», а не на «букву». Не знаючи мети, не знайдемо дороги, а отже один крок в теорії дає два кроки на практиці.

Засадничо, організаційно оформлений український націоналізм став на становищі революційної боротьби (на противагу «легалістам-угодовцям») за Українську Самостійну Соборну Державу (на противагу «автономістам-федералістам»), яку бачив як єдиний механізм захисту та забезпечення всебічного розвитку української нації, відкинув можливості орієнтації на історичних ворогів (на противагу «москвофілам» та «полонофілам») і поставив в основу світосприйняття і найвищої цінності новоствореної організації ідею нації (на противагу апологетам «раси, кляси та власної каси»), тобто національний принцип. І механізмом досягнення високої мети визначив надпартійну ОУН (на противагу «партійництву»).

Варто також зазначити, що ОУН будувала свою політичну концепцію та організаційну структуру на засадах «всеукраїнства», відкидаючи різні «регіоналізми» (знаково, що серед делегатів Конгресу було практично порівну вихідців із Західної та Наддніпрянської України). В документах Конгресу наголошувалося, що ОУН «вестиме всеукраїнську політику державництва без придавання їй партійного, класового чи якого-небудь іншого суспільно-групового характеру, та в прямій послідовності протиставляє її всім партійним і класовим угрупуванням з їх методами політичної праці».

12669619 972682059478873 7407135127357185638 n

Писав у свій час Юрій Липа про «Жебраків при дорозі о ялмужну просящих»:

Виведу я націю на роздоріжжя,

Попхинькаю над нею,

Пограю на лірі, –

Може подивуються такій горячій вірі

Інші народи з моцею своєю.

Скажуть: – то уштиве дитя хороше,

Співає пісеньки, не бунтує, –

Не стремить щоб щось злого зробити, –

Випадає похвалити ці діти

І державність дати.

– Хай нам світить надія!

– Хоч би й без дати!

– Хай скінчиться веремія

Малоросійського гевала!

– Лиш не треба, на Бога не треба,

Щоб вона повставала, вбивала!

А про «Людей худих, у важкі панцирі й мисюрки повбираних», Липа писав:

– Ой тяжко брате,

Меча брати!

– Як би так зробити війну без пожару?

Як би так зробити націю обережно, потихеньку,

Годувати її книжечками у затишному курничку

І вивести на світ готову, першорядну, без боротьби

Перехитривши всіх!

Ні! Не сваритись, не гнітити дикість

Тупоту і підсвинків з чужими агентами,

Ні, зробити всіх президентами:

Любиш, Саво, сало?

Маєш, Саво, сало!

І ще тобі мало?

Така психологія тих, хто опинився на чолі українського суспільства в доОУНівські часи, нажаль значною мірою притаманна і сьогоднішньому недоукраїнському політикуму, звиклому «торгуватися і домовлятися», чужому засадам безкомпромісної боротьби і тривалої праці. Отже знову на часі питання якості. Якості плану-проекту і якості його втілювачів.

Коли добрий господар задумує будувати будинок, то насамперед він складає проект цієї будівлі. Він заздалегідь уже знає, що буде зводити – вічний сяючий палац чи хлів для худоби. Ніколи розумний Господар не почне будувати «абстрактну будову», споруджуючи «що вийде». Якщо зводиться палац, то знаєш, що для нього треба докласти максимум зусиль, віддати йому всю душу, вкласти найкращі матеріали і задіяти найкращі сили, щоб був він найліпшим, єдиним у світі, неповторним у своїй красі, стояв міцно і вічно на радість і славу творця. Якщо ж ставиться хлів, то для цього не потрібно ані особливих зусиль архітектора і будівника, ані значного таланту, та й великого бажання повністю «викладатися» на таку роботу немає. Цінуються і стоять вічно ясні палаци, а не сірі хліви.

Ми хочемо збудувати Україну-палац, а не Україну-хлів. Україну, як величну споруду, що має бути найкращою і стане взірцем для інших. Україну – понад усе, а не таку, «як усі». Україну «як небо ввишки, як земля вширшки». Ми хочемо такої України, яка була би маяком-дороговказом, яка би сяяла сама і освічувала дорогу іншим в непроглядній темряві сьогодення, а не сірої, яка буде п'ятим колесом до чийогось поламаного воза чи «тєлєгі». Тільки на таку Велику Україну нам належить орієнтуватися, щоб з матеріалу, призначеного Богом для ясного палацу, не зліпити обдертий сірий хлів для свиней. А така загроза реально зараз існує. Наші «архітектори» не дуже потурбувалися про план-проект будівлі Української Держави і про добру команду «будівничих». І взялися будувати, самі не знаючи що, часто набираючи до відповідальної роботи тих, хто більше розкрадає та псує цінний матеріал, або тих, хто, не маючи найменшого уявлення про будівництво, преться у майстри. Результат – очевидний.

Ми повинні змінити існуючу ситуацію, ми відчуваємо відповідальність перед минулими і майбутніми поколіннями за свою Націю, за Державу.

Не хочу бачити Україну всесвітнім смітником шкідливих відходів, сировинною базою для «світового співтовариства», об'єктом визиску і глузувань близьких та далеких сусідів. Справжній господар, будуючи хату, пристосовує її до своїх потреб, до своїх інтересів, до своєї мети, а не до потреб випадкових квартирантів чи гостей, тим більше – непрошених зайд, які смітять, крадуть, шкодять і зневажають господаря. І не господар мусить під них підлаштовуватись, а навпаки. Ми на своїй землі! Іншої в нас немає. Саме тому має бути держава для народу – Україна для українців, саме тому – українці для України, а не погноєм для чужих інтересів, поживою для чужих доктрин.

Ми повинні відчути органічну причетність до своєї землі. Коли вивозять українську ядерну зброю – то це означає, що вивозять НАШУ ядерну зброю, коли злодії-міністри втікають за кордон з народними грошима – то вони вкрали НАШІ гроші. Ми повинні позбутися комплексу неповноцінності, комплексу байдужості, споглядання і невтручання.

«Не вливають нове вино в старі міхи». Тупі, бездарні архітектори та боязкі і ліниві, нечисті на руку будівничі ніколи не збудують ясний палац, а смердючий брудний хлів нехай будують для себе, тільки не з України.

На перших Бандерівських читаннях два роки тому, я наголошував на функції магніту, яку виконувала ОУН, притягуючи, виховуючи і згуртовуючи навколо себе найкращих, не «бігунів на короткі дистанції», а «марафонців», не «іржу», а, словами Олега Ольжича, людей, «на сталь перекутих в огні». Сьогодні ж зосередимо увагу на іншій надважливій функції ОУН: функції компаса, функції унапрямлюючої.

Найбільш ґрунтовно і всесторонньо засади державницької концепції ОУН було розпрацьовано, напевно таки на першому Зборі у 1929 році. На мою думку, зумовлено це було тим, що Збір готувався досить тривалий час, (принаймні з осені 1927 р.), в порівняно з наступними роками спокійних умовах, до роботи над його підготовкою було залучено значну кількість фахівців з різних суспільних галузей, ну і, зрештою, він мав дати «почин», той успішний старт, те життєдайне джерело, відштовхуючись від якого націоналістичний рух мав прямувати далі широким руслом. Отож основні засади організованого націоналізму, в тому числі і концепція української державності ОУН, були закладені саме взимку 1929 року.

Світоглядово-ідеологічна спадщина українського націоналізму об’ємна і багатогранна. Сюди відносимо і писання Міхновського і Донцова, творчість провідників і теоретиків ОУН, позаорганізаційних ідеологів в минулому і сучасних (наприклад дуже цікаві напрацювання Романа Бжеського), документи і матеріали Великих Зборів та конференцій ОУН. В даному ж випадку нас цікавлять саме останні, та ще твори керівників ОУН, адже саме на них лежала в свій час відповідальність за дії та позицію Організації і її майбутнє, зокрема маю на увазі Степана Бандеру, Степана Ленкавського, Ярослава Стецька.

1dc3a89d0d440ba31729b0ba74b93a33

Напевно для багатьох колись здавалося дивним і незрозумілим, яким чином ті ідеалістичні «максими» про УССД, про національну революцію, ті «утопічні» концепції державного устрою «ефемерної» України зможуть реалізуватися. Адже СССР розгорнув свої впливи на півсвіту, адже «народ і партія єдині», адже «дружба радянських народів міцна і непорушна» і ось-ось замість «народів» постане «єдіний совєтскій народ». (У 1988 році нам, студентам-першокурсникам істфаку, один професор впевнено стверджував, що в СССР дійсно є багато проблем, економічних і т.д і т.п., але національне питання є остаточно вирішене…).

Напевно сотні чекістських писак, штатних радянських пропагандистів і ницих продажних «рідних борзописців» з піною на устах десятками років «науково обґрунтовано» доводили про абсолютну «приреченість жовто-блакитних банкротів». І збоку ніби виглядало, що вони мають рацію…

Проте дійсність довела, що на відміну від «наукових, бо єдино правильних» марксистсько-ленінських, комуністичних концепцій і програм «світової революції», «диктатури пролетаріату», «побудови комунізму у 1980-му році», «житлової» чи «продовольчої програми», саме ідеї українського націоналізму перемагають, саме концепції ОУН спрацювали.

Як на мою думку, загальна концепція «державовизволення» і «державотворення» не зазнала принципових змін за час дії ОУН. Наголошу, що Організація відчувала дух і потреби часу, адекватно реагувала на зміни обставин і ситуації. Так, вона змінювала форму дії, акценти, тактику і риторику, але в головному залишалася послідовною і вірною своїм засадничим принципам.

На різних історичних етапах нація використовує різні засоби для досягнення мети, на різних етапах і в різних ситуаціях ОУН використовувала різні засоби і створювала різні формації для досягнення мети (згадаймо УПА, АБН, різні «фасадні» структури в еміграційних умовах і в Україні). Якісь гасла і принципи ставали домінуючими, якісь пригасали. І це природне явище. Скажімо, сьогодні на передній план, на передову боротьби і праці, виходить саме аспект «державотворення» (про що дотично свідчить і тематика сьогоднішнього зібрання). Сьогодні державотворення є головним засобом і нашого «державовизволення».

Ось як про це сказано в постановах ХІІ Великого збору ОУН: «Сучасний український націоналізм перебуває на державницькому етапі свого розвитку і, на відміну від визвольного етапу, його пріоритетами є розбудова національної держави і захист інтересів нації в соціально-економічній та духовній сферах».

Отже, якої України ми хочемо.

Ще в далекому 1891 році в Програмі «Братства Тарасівців» було визначено український ідеал: «Самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказу, вільна між вільними, рівна між рівними, без пана і хама…» В цій формулі закладено дуже багато: тут є принципи державного суверенітету (власновладства), і засада територіальної єдності, і геополітична складова, і критерії соціальної справедливості.

В цьому ж руслі складено і постанови ІІ Великого Збору ОУН, який відбувся в квітні 1941 року. В них визначено революційний шлях боротьби за УССД як єдиноправильний, проголошено концепцію спільного фронту поневолених та загрожених Москвою народів, окреслено засади суспільного ладу в майбутній українській державі.

«Організація Українських Націоналістів визнає, що:

1. Боротьба за силу й добро української нації є основою нашого світогляду. Всесторонній розріст, сила, здоров’я й добробут українського народу – наша найвища ціль.

2. Тільки вповні Суверенна Українська Держава може забезпечити українському народові свобідне життя й повний всесторонній розвиток усіх його сил.

3. Тільки шляхом революційної боротьби з наїзниками здобуде український нарід свою державу.

4. Тільки справедливий, націоналістичний суспільний лад буде основою сили Української Держави й основою вільного життя цілого українського народу».

В Постановах ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН (1943 рік) наголошено на соціальних аспектах українського націоналізму та принциповій позиції боротьби зі всіма окупантами українських земель.

Наступні Великі Збори та конференції ОУН, аж до Дев’ятого ВЗ (1996 р.) проходили за межами України, без реальної участі в них делегатів з України, що, звичайно, звузило тематику та понизило рівень документів, проте загальний тон витриманий в дусі попередніх Зборів і концептуальний підхід до ідеї боротьби та шляхів її реалізації зберігся.

З початку дев’яностих років ОУН відновила свою активну діяльність в Україні, в умовах державності зуміла вибудувати концепцію своєї діяльності і представити свою візію державотворення.

На мою думку, найкраще сучасна організаційна концепція УССД представлена в матеріалах ХІІІ ВЗ ОУН, який проходив в Україні влітку 2013 року, незадовго до вікопомних подій, які увійшли в історію як Революція Гідності. Зокрема її основи викладені в доповіді кандидата юридичних наук Леонтія Шипілова, стислий виклад якої було ним озвучено на попередніх Бандерівських читаннях. Пророчим виявилося завершальне ствердження доповіді: «Право на повстання має бути визнане конституційним правом народу. Воно дуже скоро стане у нагоді»…

Концепція державотворення має три складники: перший – це образ, план, ідеал держави, другий – накреслення шляхів його осягнення, і третій – це механізм, організація, творення сили, здатної цей шлях осягнути. Націоналісти мають виробити і представити суспільству перше і друге і продемонструвати третій складник – реальну і впливову силу, здатну реалізувати поставлені завдання. Сподіваюся, що сьогоднішні напрацювання, а також досвід ОУН нам в цьому допоможуть, адже національна ідея без національної волі безсила, національна ж воля без національної ідеї – сліпа.

Loading...

Інтерв'ю

Нескорений

У Києві відбувся Всеукраїнський відбір на міжнародні змагання для військових, які отримали травми на війні...

15-05-2017 Інтерв'ю

Ярослав Іляш: «... Керувати націоналістичним видавництвом...»

Пропагандивний напрямок займав визначне місце у діяльності ОУН. Після завершення ІІ Світової війни перед Організацією...

06-05-2017 Інтерв'ю

Юрій Сиротюк: «Маємо забезпечити статус української мови»

Конституційним статусом української мови як державної – нехтують. Її варто міцніше закріплювати в органах державної...

24-04-2017 Інтерв'ю

Веб-дизайн