Четвер, 17 листопада 2016 15:05

Згадую…

Автор Олександр Сопронюк

Іде cвята, третя, річниця Революції Гідності. Назагал пережив не одну й не дві революції, починаючи від 24 серпня 91-го, стояв на горі ЦК КПУ, на тодішній вулиці Орджонікідзе, 11, сьогодні Банкова, там сьогодні Президентська адміністрація, знімав з побратимами зі щогли червоно-синє комуністичне, минуле. Вже багатьох із нас нема. І того ж таки Володимира Івановича Шапошника, підполковника міліції, тоді депутата міськради (поїхали на полювання, цілились у вовка, а вбили його), Вадима Бойка (з ним учився на факультеті журналістики Шевченкового університету – невдовзі Вадима, вже народного депутата, спалили живцем у власному помешканні), який приїхав з Хрещатика, 26… На останньому Майдані майже щодня був. Жодні ради, чільні структури, керівні органи – туди не пішов. Наївся: заухвалюють-замажуть, забалакають-забрешуть-забудуть.

Дякувати Богу, лишився живий – хоча було всього. В диму-сажі, в кров’яці валив хідникову бруківку на Хрещатику та Інститутській. Дві ночі, ще при початках, віддав на Михайлівській площі. Дві – з васильківським товаришем-другом, Василем, їздили на «міністерку», шукали за трупами. Дві – тримав бочковий «ковчег» на самому Майдані. Сусіда, хлопець 25-ти років, що грів коло вогню руки, був з Вінниччини, закінчив київський політех. Приїжджаю, розказує, в Гайсин, далі – на село, вже нікого там нема, самі могили… Пішов на став, упав на берег, лежу й плачу… Дядь Саш, що це таке?, стидно трохи, ці сльози…

– Це нормально, природньо, одказую йому. – Серце, воно ж на те й серце, аби БОЛІТИ і щемом заходитись, а не тільки, щоб корвалол з корвалментом пити… Бо нащо ж його тоді жити, якщо все черство й морозом? Ми ж таки люди… Відчуття своєї землі, Батьківщини… Божий дар, що поселився в серці… Україна – це як молода наречена, що любить хлопця за його руки, голос, волосся, очі, нарешті, за його українське серце, а не за крам, скриню, і все, що до неї. Те все вони набудуть, потім, – міркуємо далі вдвох…

– Ти ж не за африканською Сахарою плачеш? – звертаю я до нього. Отож-то…

…Те відчуття власного вибору. Ти вийшов. Захотів бути. Став. Ти є.

Ти пішов з Майдану – i те щастя зникло. Те народне верховне СВІТЛО. Лишилася висока ностальгія. Ностальгія – за тим, справжнім. Без жодних ницих цинічних розкладів. Без їхнього, жидівського, борщу. Хоча СВІТЛО те використали, пройшлися по ньому… Хочуть затулити...

Loading...

Інтерв'ю

Соломія Фаріон: «Український націоналізм – це програма побудови нашого майбутнього»

Нещодавно Молодіжному Націоналістичному Конгресу виповнилося 16 років. До цієї дати відбувся Збір МНК, на якому...

13-03-2017 Інтерв'ю

Володимир Сергійчук: «Треба щоб була внутрішня консолідація українського народу на платформі незалежності»

Чи можна сміливо проводити паралелі між Українською революцією 1917-1921 років і Революцією Гідності? Як вилікувати...

27-02-2017 Інтерв'ю

Веб-дизайн