Понеділок, 21 листопада 2016 14:36

Річниця Євромайдану

Автор Станіслав Федорчук

Поки все не закисло у пафосі та розпачі, спробуємо розібратися з тим, що можна раціонально осягнути. Відповідаючи сьогодні на запитання, які головні причини Євромайдану, назвав би відсутність політичної та економічної свободи, клептократичну та олігархічну природу політичної системи. Чому Євромайдан вистояв, але не зміг спричинитися до перезавантаження політичної системи? Тому, що Євромайдан мав ознаки громадянського повстання, але не мав власного політичного керівництва. Натомість, на роль керівництва вийшли вчорашні політики, які на відміну від борщу, з часом стають все гіршими за своїми властивостями. Однак, на відміну від попередників, вони живуть в очікуванні нового Майдану, боячись його й зневажаючи право суспільства на протест.

Хтось зі сторонніх, можливо небайдужих, спостерігачів закине нам, мовляв, як маючи таку кількість активістів, волонтерів та добровольців, ви могли припуститися до чергового перевидання УРСР, а не нової проєвропейської, усвідомленої української республіки?

Відповідь криється в тому, що окрім системи соціального підкупу, відвертої брехні, корупції усіх видів, влада вирішила реалізувати один з найбільш небезпечних сценаріїв для утримання при кермі. Чим вища ступінь громадянської самосвідомості, тим більша активність громадських активістів, більша мотивація на отримання результатів сьогодні, а не через -надцять років.

Умовно я би назвав це операція «Демотивація».

Частина перша. Під тиском активних громадян їм ДОЗВОЛИЛИ стати добровольцями, волонтерами, увійти частково до складу міністерств, відомств і запропонувати власні проекти, рішення, пропозиції. Але практично ніде це не відбувалося в цивілізований спосіб. Чимало проектів було поховано, але найгірше – демотивовано тисячі кваліфікованих, освічених громадян, які захотіли стати новими чиновниками, фаховими військовими, сучасними підприємцями, словом – лідерами для нової України.

Частина друга. Відчувши опір системи, активісти почали висловлювати відверто незадоволення. Політична влада використала критику на свою адресу для того, аби оголосити таких активістів антидержавними елементами, а тим, хто був згоден, затнути пельку, запропонували продовжити співпрацю. Таким чином вдалося розколоти спільноти активістів. Під цілком патріотичним соусом. З часником.

Частина третя. Зрозуміло, що демотивація активних громадян не була кінцевою метою. Кінцева мета – це утримання монополії групою моральних та політичних покручів, для яких влада завжди конвертується у тонни євро або доларів. Тому ми будемо бачити уряди, які будуть мінятися, але не перезавантаження парламенту або, боронь Боже, зламання найбільших корупційних схем.

Якщо уявити державний апарат сучасним приватним підприємством, то воно виглядатиме багатоголовим бюрократичним монстром, де найголовнішою ознакою є відданість керівництву, повне нехтування законами та навіть внутрішніми інструкціями, ігнорування ініціативи та страх перед раціональними змінами, фактична відсутність соціальних ліфтів та справедливого винагородження за результатами праці.

Тому повідомлю тим, хто зачарований окремими успіхами департаментів або відомств – цей кінь вже помер. Він народився мертвим.

Євромайдан був спробою повернути Україну у власність її нації, натомість нинішня політична влада хоче й надалі паразитувати й робити вигляд, що все пречудово. Як результат – українці все менше хочуть закривати собою пробоїни в загальному човні.

Що робити далі? Для кожного свій шлях. Але раціонально було б нарешті хоча би відмовитися від самоомани. Україна – це ми, а не вони, тлусті власники корупційних схем. Якщо ми, активні українці, не спроможемося на нові політичні структури, що змагатимуться за владу, нам лишиться тільки внутрішня або зовнішня еміграція.

Слава Україні!

 

Loading...

Інтерв'ю

Соломія Фаріон: «Український націоналізм – це програма побудови нашого майбутнього»

Нещодавно Молодіжному Націоналістичному Конгресу виповнилося 16 років. До цієї дати відбувся Збір МНК, на якому...

13-03-2017 Інтерв'ю

Володимир Сергійчук: «Треба щоб була внутрішня консолідація українського народу на платформі незалежності»

Чи можна сміливо проводити паралелі між Українською революцією 1917-1921 років і Революцією Гідності? Як вилікувати...

27-02-2017 Інтерв'ю

Веб-дизайн