Неділя, 09 лютого 2020 17:13

Традиція – щит нації

Віктор Рог
Традиція – щит нації

З виступу на Бандерівських читаннях 8 лютого в Київраді

Насамперед маю за честь привітати від імені Організації Українських Націоналістів (бандерівців) учасників Бандерівських читань – українських націоналістів і наших не просто найвірніших союзників, а найбільших побратимів – білоруських патріотів, присутніх в цій залі.

Символічно, що Сьомі Бандерівські читання приурочені до 80-річниці створення Революційного Проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою 10 лютого 1940 року. Ця знакова подія призвела до значних речей – постання революційної ОУН, вироблення концепції боротьби з опертям на власні сили і залученням до спільного антиімперіалістичного фронту союзників з числа поневолених народів, явочне проголошення відновлення української державності Актом 30 червня 1941 року, створення Української Повстанської Армії, яка повела безприкладну боротьбу проти всіх окупантів, становлення Української Головної Визвольної Ради як передпарламенту воюючої України, розбудова на світовому рівні Антибільшовицького Блоку Народів. Це та звитяга, честь і слава, яку заслужили в наших серцях наші попередники своєю звитяжною, героїчною боротьбою.

І коли ми сьогодні деколи опускаємо руки, зневірюємося, розслабляємося, хочемо іноді в розпачі на все рукою махнути, кудись, зрештою, втекти, або, скажімо так, у «внутрішню еміграцію», або на зовнішній ринок, то давайте собі відповімо щиро на питання: «А чи ж їм було легше? А чи маємо ми сьогодні ту віру, ту ідею, ту жертовність, ті переконання, аби хоча б на дещицю бути вартими їхньої звитяжної боротьби і їхнього героїчного чину?»

Сьогодні ми є учасниками вже сьомих Бандерівських читань. Це вже є традиція. Добра традиція. Саме це слово приходить найперше мені на думку, коли ми бачимо тему сьогоднішніх читань: «Націоналізм VS глобалізм: нові виклики».

Що насамперед втримує, підтримує і рятує націю в цьому глобалістичному світовому вихорі? Традиція! Це той Дух нашої давнини, це та Правда прадідів великих, це те цілюще Невичерпне джерело, неопалима купина, з яких живиться наше національне, родове коріння, котре тримає національний стовбур і дає можливість розвиватися і плодоносити національній кроні. Це та Шевченкова своя правда, яка породжує знову ж таки свою силу і волю!

«Найбільший скарб кожного народу – це його традиція. Її значення в житті народів величезне. Вона веде народ до слави і могутності. Вона підносить народ з упадку й підтримує в ньому політичні амбіції. Робить народ свідомим відповідальності за спадщину предків і наказує передати її нащадкам не лише чисту й не сплямлену, але й збагачену новими лицарськими вчинками, новими великими історичними ділами.

Традиція постає на полі змагань. Народи, що не мають великих прикмет, не мають і традиції. Лише серед геройського захоплення могли зродитися герої.

Здорові народи в тяжких моментах свого життя завжди намагаються знайти в традиції джерело підйому» – зазначав полковник Михайло Колодзінський.

Традиціоналізм – підставова і базова засада націоналізму. Без традиції немає здорової нації.

«Нації в історичному часі живуть пам’яттю пережитої долі, пам’яттю славних перемог і трагічних нещасть. Історична пам’ять часто затрачує найдавніші спільні пережиття народу, але національна підсвідомість зберігає їх у культурі, в якій наслоєний досвід від початків формування нації» (Матеріали Шостого Великого Збору ОУН). Міфи, перекази, пісні, легенди, думи, образи, однострої, символи, обряди, власна національна етика і естетика… – традиції, які породжують амбіції і ніби перевеслом огортають спільноту, виокремлюючи своє від чужого, зберігають націю.

Коли російський імпершовінізм, коли світові космополітичні сили атакують і намагаються вирвати наше коріння, підточити його, то саме наша віра, наша мова, наша історія, наша культура, наша традиція, наші символи, герої, творці і борці нас тримають. Це те, що нас будує, на чому ми стоїмо, що нас веде.

«На свою націю треба дивитися власними очима, а не крізь окуляри ідей чужого. Сьогодні, коли переважають ідеї з чужого поля матеріалістичного нігілізму на Сході і на Заході, коли на Сході людина стала гвинтиком державної машини, а на Заході звироднілий лібералізм витиснув одиницю понад спільноту громадську і національну, українська нація своєю духовністю пропонує порятунок від шкідливих неправд» – слушно наголошував Богдан Стебельський.

«Традицій підрізація – колективізація», – влучно стверджував колись один московський лакей і борзописець. І не лише колективізація, але й анархізація, комунізація, космополітизація… Кремлівські куранти замість дзвонів святої Софії та Михайлівського, рубінові зорі замість Володимирового Хреста, «Дєд Мороз» чи Санта Клаус замість Святого Миколая, «майскіє» замість веснянок і «октябрскіє» замість Покрови, лубочна «хохлома» замість петриківського розпису, Москва замість Києва, а зараз ще Хелловін замість Різдва… Уніфікація, глобалізація – «традицій підрізація».

Альтернатива звучить сьогодні так: «Своя традиція або чужий кий» (Дмитро Донцов). Звернувшись, повернувшись до національних героїчних традицій – відродимось і переможемо, забувши, відвернувшись, відкинувши їх, пропадемо, програємо, зникнемо «аки обри».

Loading...

Інтерв'ю

Ігор Лосєв: «Я думаю, що нашому народові потрібно років 20 хорошої національно-патріотичної диктатури»

Навколо мови ніхто не буде об’єднуватися. З такою заявою виступив президент України Володимир Зеленський.

14-10-2020 Інтерв'ю

Віктор Рог: Революція на Граніті – це перемога над страхом

  30 років тому, з 2 по 17 жовтня 1990 року, в центрі Києва протягом 16...

04-10-2020 Інтерв'ю

Соломія Фаріон: «Ми виховуємо молодь через дію»

Очільниця Молодіжного Націоналістичного Конгресу про співпрацю з центральними та місцевими органами влади, вплив на молодіжну...

03-09-2020 Інтерв'ю

Веб-дизайн