Четвер, 11 лютого 2021 21:16

Українці потребують великої ідеї

Юрій Сиротюк
Українці потребують великої ідеї

З виступу на VIII Бандерівських читаннях

Нинішні VIII Бандерівські читання проходять у непростий час. Хтось із переляку, як приміром американський журнал Time, визнав 2020 рік найгіршим в історії.

Вони ще не бачили поганих років.

Який рік протягом останніх століть для України був простішим?

І ось, на сьомому році нинішньої фази російсько-української війни, Україна стала полем битви «путінят» та «соросят». Ці два обличчя-близнюки дволикого Янусу імперіалізму розгортають дискусію у площині чий колоніалізм кращий і чиє зовнішнє правління принесе тубільцям більше дзеркалець і фантиків.

Проте обидва непримиренні противники мають головного спільного ворога в Україні – український націоналізм. Проти нього і проти нас – українських націоналістів – спрямоване головне вістря їхньої атаки. І проти українського націоналізму, а отже проти нас, вони завжди (попри риторичну несумісність та ілюзорне протистояння), повторюю, завжди знаходять спільну мову.

І мені в цьому розрізі дивно спостерігати, коли частина тих, хто вважає або називає себе націоналістами, вірить, що союзником може бути той, хто нібито теж на захисті консервативних цінностей, хоча й веде гарячу війну проти України, її суверенності та цілісності.

Та не менш дивними є ті, які вірять, що нашим союзником є той, хто пропонує свою протекцію, а натомість вимагає продати душу чортові. 

Той, хто атакує право нації на суверенність, суб’єктність, ідентичність.

Такий вибір між сатаною і дияволом, на мою думку, неправильна дилема.

Тому й будинок державності, навіть після трьох невдалих спроб незакінчених національних революцій, загрозливо хитається з надзвичайною силою.

А спроба обрати поміж двох зол, це повторення сценарію з казки про трьох поросят, двоє з яких будували ненадійні будинки ілюзій, які падали від першого подиху вовка, звідки він не приходив би.

Чи то вовк зі сходу, який каже «підкоріться і служіть і ми аставім вам ваші вишивані косовороткі, малоросійські світки і звісно горілку», чи то вовка із Заходу в образі кроткої вівці, який несе нам «подих свободи».

Лібералізм, права, вільний ринок, тобто багато дзеркалець і ще більше фантиків. 

Тільки дивна ця свобода. Дуже орвелівська. Яка категорично заперечує наше право на свободу і наше розуміння свободи.

Бо ми, націоналісти, приміром, визнаємо право лібералів на їхні погляди, навіть якщо в нашому розумінні ці погляди хибні, чи правильніше зараз сказати, схиблені і неправильні. А от вони – ті, що свободу людини ставили в основу своїх ідеологічних конструкцій – дійшли до повного заперечення будь-якої свободи.

Заперечення права вірити в Бога, заперечення священного поняття сім’ї, вони ведуть агресивну атаку на традиції, віру. Свобода перекотиполь, без коріння, пам’яті, з абсолютним релятивізмом. В нашому розумінні – це запуск програми самознищення людства. І тому рухатися цим шляхом – це рухатися не від Москви, а в прірву.

А може хтось нині скаже, що говорити про ідеології, ідентичності, інші моральні цінності – це говорити ні про що? Або сперечатися про симулякри з симулякрами… Традиційні ідеології або вмерли, або ж переродилися. Десь це переродження має трагічний характер, а десь, як у нас, схоже на фарс.

І де в цих болотяних вогнях загубився націоналізм? Що з націоналізмом? Українським націоналізмом?

Адже в час ренесансу націоналізму у світі, в час незавершеної української національної революції та національно-визвольної війни він мав би бути ключовим ідеологічним інструментом.

Боротьби за державу. 

Відродження нації. 

Визначення місця і місії, призначення України.

Чи український націоналізм втратив свою актуальність?

Чи ідеологічна доктрина, створена в умовах окупації як інструмент національного визволення і державної суб’єктності не працює тепер?

Чи залишається нація в розумінні духовного і кровного з’єднання всіх «мертвих, живих і ненароджених» для нас найвищою цінністю? А чи це витворений для нащадків окупантів, креолів та колаборантів штучний конструкт «політичної нації» та народу України, що загнав навіть не в гетто і не в резервацію, а за дужки – автохтона – корінну українську націю?

І чи здатна оця сіра маса зденаціоналізованих і ограбованих людей стати гідною свого призначення?

Панувати на своїй землі. Панувати на просторі в серці Євразії.

І проблема не у величині викликів, які стоять перед нами, повірте «з нас деруть ремінь», так з них бувало й «лій топили».

Проблема в адекватності відповідей.

Чим більші виклики стоять перед нами, чим екзистенційніший їх характер, чим більша прірва, що заглядає нам в очі – тим більшою має бути відповідь.

Це не час так виріс перед нами, це люди в своїх цілях змаліли. А час, насправді, прекрасний.

Коли у нас ще були такі шанси?! 

Нація стає великою в боротьбі, в національно-визвольній війні, в революції, в боротьбі не за виживання, а за накидання своїх цінностей.

Нині так само поміркуємо чи нинішня держава є омріяною УССД? Тобто цей обрубок «совка», де панівні висоти у владі, бізнесі та світоглядовому просторі займають чужі люди – є отою омріяною українською державою?

Чи націоналізм і далі є ідеалістичною концепцією, чи в умовах «реалполітік» – прагматично приземленим інструментом боротьби за владу. Брендовим одягом модного сезону.

Чи забавки в неоязичництво, модні набиті тату і заклики про Вальгалу – це шлях відродження нашого ідеалізму і віри?

Але цей шлях вже погубив європейських правих!

Чи ми думаємо, що перехитримо, пересидимо, перечекаємо смутні часи?

Чи все ж таки бандерівська «вольова активність, ризик і боротьба» залишаються нашими методами.

Вірю, що Бандерівські читання – це не проголошення некрологів на цвинтарі розстріляних ілюзій, не догматичне повторювання тез, а майданчик перспективних ідей, що народять нові чини.

Перестаньмо ж бути скромними. Україна потребує вагітності від наших ідей. А ще більше потребує чинів.

Світ потребує Великої України, а не ніякої.

А українці потребують великої ідеї і великої боротьби. Ніколи не погоджуймося на менше.

 

Loading...

Інтерв'ю

Знайомтесь: Інститут наукових студій націоналізму

 Наш співрозмовник – Олександр Сич, доктор політичних наук, голова Івано-Франківської обласної ради, ініціатор створення Інституту...

19-02-2021 Інтерв'ю

Олександр Сич: «Націоналізм – це мій спосіб життя»

Політично і науково націоналізм – це не тільки історія ОУН і УПА, бо переважно у...

19-01-2021 Інтерв'ю

Веб-дизайн