На середину 1945 року розгалуженої мережі націоналістичного підпілля на території Запорізької області не існувало.

У Бердянську Запорізької області, який на той час мав назву Осипенко, створенням мережі ОУН займалися учасники похідної групи на чолі з Миколою Федисівим («Тодосєвим»). Тут було проведено збори з приводу створення районної управи, де й визначилися із кандидатурами: на посаду голови управи – Пантелеймон Клименко, вчитель, колишній директор музею; заступник голови управи – Павло Мусієнко; керівник райспоживспілки – Харитон Книш, вчитель залізничної школи; заступник керівника райспоживспілки – Гаврило Федорцов, колишній січовий стрілець, заступник керівника райзбуту. За наслідками засідання, з дозволу німецької влади, районна управа була організована.

Для більшості пересічних громадян сучасне місто Гуляйполе Запорізької області асоціюється, перш за все, із діяльністю анархіста Нестора Махна. Разом із тим, під час Української революції Гуляйполе також перебувало в орбіті загальноукраїнських процесів державотворення. У 1917 році у Гуляйполі діяв Революційний Комітет як орган влади, серед його учасників також були українські соціалісти-революціонери, які представляли групу при «Просвіті», очолювану агрономом Дмитренком.

Станом на 20 вересня 1956 року на обліку 1 відділення 4 відділу УКГБ Херсонської області по лінії українських націоналістів перебувала 21 особа, з них 19 розроблялися за справами-формулярами, а 2 – за справами попередньої агентурної перевірки. Агентурний апарат нараховував 64 особи, з них: 3 резиденти, 54 агенти та 7 утримувачів конспіративних квартир.

Понеділок, 19 серпня 2019 10:23

Біломорканал: на українській крові

2 серпня 1933-го офіційно відкрито Біломорсько-Балтійський канал – штучну водну артерію, що з’єднувала Біле море та Онезьке озеро з можливістю подальшого виходу в Балтійське море (давня мрія російських царів та імператорів).

Осередки ОУН у Пологівському районі були створені за участі члена обласного Проводу, референта Служби безпеки Бориса Крицана, якому допомагав член запорізького міського підпілля Пилип Мороз. Борису Крицану вдалося залучити до ОУН, зокрема, місцевих жителів Івана Медяника та Пилипа Буланого, житло яких використовувалося в якості явочних квартир. Цими квартирами також за потреби користувався інший член обласного Проводу Борис Мовчан («Степан Лисавка»), відомий у Пологах як агроном Бердянського районного земельного відділу. За даними михайлівського оунівця Пилипа Письменого, до ОУН на Пологівщині також належав шеф району Гніденко.

У листопаді 1949 року до радгоспу «Большевицький Наступ» Великоолександрівського району Херсонської області прибув переселенець Юрій Дудурич, уродженець села Бориня Турківського району Львівської області. Через три роки, у серпні 1952-го, із УМГБ тодішньої Дрогобицької області до Херсонської надійшла справа-формуляр на Дудурича, як на особу, що підозрювалася у зв’язках із представниками ОУН (м). У документах МГБ-КГБ їх, як правило, називали представниками Проводу українських націоналістів (ПУН). Це, очевидно, робилося для того, щоби відрізняти таким чином «мельниківців» від «бандерівців».

У 2019 році виповнилось 90 років з Дня заснування Організації Українських Націоналістів, соборницької структури, яка поставила собі за мету побудувати незалежну Українську державу на окупованих іншими іноземними державами етнічних українських землях.

Питання історичного призначення як окремої людини так і цілих народів захоплювало уми мислителів усіх часів не менше, ніж питання походження людського роду. Хтось намагався знайти відповідь на нього, розглядаючи це питання крізь призму релігійних вірувань, а хтось − у руслі теорії класової боротьби. Оскільки суперечки тривають і досі, варто знати думку відомого грузинського письменника Отара Чіладзе, що сучасні народи світу дожили до сьогодення лише завдяки своїй боротьбі з нищівними ударами долі, яку вони вели «самобутніми, одноосібно виробленими засобами і методами». Відповідно «протиборство лихій долі та збереження самобутності назавжди залишиться найголовнішою і найблагороднішою справою кожного народу, доки буде існувати людство».

Серед тих, хто у 1957 році потрапив «на олівець» співробітникам Кримського обласного УКГБ, був уродженець Львівської області Григорій Палій. У 1944 році, уникаючи мобілізації до Красної армії, він приєднався до відділу УПА сотника «Яра», отримавши псевдо «Орлик». У 1946 році був заарештований й засуджений до 15 років таборів, однак звільнився раніше терміну, у 1956-му. За даними агента «Ольги», Григорій Палій після повернення з ув’язнення на Львівщину мав намір відновити підпільну діяльність. На початку 1957 року він виїхав до Криму, оселився у Воїнці Красноперекопського району.

Інтерв'ю

Олександр Сич: «Нарікають на ворога слабкі. Сильні – стискають зуби, роблять висновки і готуються до нового бою…»

Політичні виклики часу. Ексклюзивне інтерв’ю з заступником Голови ВО «Свобода», політологом, доктором історичних наук Олександром...

27-08-2019 Інтерв'ю

Віктор Рог: За Україну йде великий бій

Головний редактор всеукраїнського тижневика «Шлях Перемоги», публіцист, автор книг і численних публікацій з ідеології українського...

21-03-2019 Інтерв'ю

Юрій Шухевич: «Ніхто не зміг сплутати йому гри»

Про військове зростання воєначальників УПА, зокрема Головного командира УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича – центральної фігури...

05-03-2019 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн