П'ятниця, 23 червня 2017 13:06

Група українських підпільників

Гуляйполе-Запоріжжя, 1947-1949 роки

Понеділок, 19 червня 2017 15:32

Українська демократична партія

У другій половині серпня 1950 року Управлінням МДБ Київської області у Макарівському районі за допомогою агентури була виявлена та оперативно ліквідована антирадянська група, яка називала себе «Українська демократична партія» (УДП). По справі було заарештовано 10 осіб: студент Київського педінституту Володимир Петрушенко, студент Київського річкового технікуму Анатолій Іванченко, кочегар паротяга станції Київ Ярослав Іванченко, колгоспники с. Королівка Петро Клокун, Анатолій Міщенко, Олександр Левченко, Антон Заєць та Архип Лещенко, столяр станції Київ-пасажирський Петро Левченко, інспектор Макарівського райфінвідділу Дмитро Михайленко.

«Йдім окремими шляхами, але до спільної мети. Може, ви дійдете до Києва з Варшави, а я через Одесу, а може, й через Токіо та Сибір, але ми маємо спільну ціль», — пригадував слова Євгена Коновальця президент Української Народної Республіки в екзилі Андрій Лівицький. Останній мешкав і працював у Варшаві, перебуваючи в тісному контакті з польським політикумом. А от Токіо серед названих географічних місць викликає запитання. Втім, лише на перший погляд, адже Організація Українських Націоналістів і безпосередньо Коновалець підтримували тісний контакт із японськими урядовими колами, а згодом за підтримки офіційного Токіо розбудовували свою мережу на Далекому Сході.

Понеділок, 12 червня 2017 14:56

Українське полтавське об’єднання

21-22 липня 1950 року у селі Панасівка Коломацького району Харківської області та його околицях місцевими жителями були знайдені декілька листівок антирадянського націоналістичного змісту. Внаслідок слідчих дій співробітникам МДБ вдалося встановити особу поширювача листівок й затримати 24-річного робітника Новоіванівського радгоспу Коломацького району Григорія Завгороднього. На допиті він зізнався у поширенні листівок, яке виконав за завданням підпільної організації «Українське полтавське об’єднання» (УПО), що діяла на території району. 

З початком німецько-радянської війни розпочався новий етап в діяльності ОУН на Наддніпрянській Україні. Етап найбільш суттєвий за всю попередню історію, оскільки він вже передбачав безпосередній контакт із жителями колишньої «підрадянської» України. Відпоручники ОУН – члени похідних груп – репрезентуючи одночасно Українську державу мали налагоджувати організаційну сітку та органи місцевого самоврядування. Відповідно, саме від їхньої компетентності та здатності оперативно реагувати на запити наддніпрянського суспільства залежав успіх загального націоналістичного руху. Одним із таких запитів стало земельне питання.

Повертаючись на територію України, радянські спецслужби неминуче зустрічали острівки невдоволення та непокори, якими щонайменше були осередки підпілля ОУН на Наддніпрянщині. А вже на території Правобережної України до акцій підпілля долучилися відділи Української повстанської армії. У лютому 1945 року виконуючий обов’язки начальника управління НКВС УРСР підполковник держбезпеки Бурилін підписав узагальнюючу довідку щодо попередніх результатів боротьби з відділами УПА, які намагалися опанувати терени на схід від Збруча (за період з 1 березня 1944 року по 1 січня 1945 року).

Станом на 1 березня 1949 року на території Наддніпрянської України співробітниками МДБ було виявлено й взято в розробку 3180 осіб, яких підозрювали у належності до підпілля ОУН. З них по 129 агентурним справам проходило 763 особи, та 2444 – по справам-формулярам.

Повернувшись у 1943-1944 роках на Наддніпрянську Україну, радянські органи державної безпеки до питання боротьби з підпіллям ОУН підійшли із усією серйозністю. Розроблялися плани ліквідації українського націоналістичного руху, які контролювалися на найвищому рівні. Щоправда, за планами НКВС, а потім і МДБ та КДБ, кожен з наступних років мав бути останнім у цій боротьбі. Проте, насправді події розвивалися зовсім за іншим сценарієм. Тож і на початку 1949 року співробітники МДБ були змушені узагальнювати попередній досвід боротьби та планувати діяльність на наступний рік.

До сьогодні страшним мороком оповиті розповіді про катування та розстріли буковинських українців упродовж 1940 – поч. 1950-х років минулого століття у застінках НКВС. Одиниці залишилися у живих з тих, кому волею долі вдалося вижити та що-небудь донести до суспільства. Така інформація з тих стін ніколи не виходила і знаходилася «під сімома замками». Донині сотні, а то й тисячі буковинців намагаються віднайти будь-які відомості про своїх рідних та близьких, знищених у той час. Але правда, як то говорять у народі, рано чи пізно спливає.

Боротьба з українським визвольним рухом після закінчення німецько-радянської війни для радянської влади мала одне з першочергових значень. Станом на 1947 рік структуроване націоналістичне підпілля на Наддніпрянщині в своїй масі було ліквідоване органами держбезпеки. Та не зважаючи на це, боротьба тривала, відправлялися в рейди повстанські відділи створювалися нові осередки, відновлювалися «старі» зв’язки. 

Інтерв'ю

Нескорений

У Києві відбувся Всеукраїнський відбір на міжнародні змагання для військових, які отримали травми на війні...

15-05-2017 Інтерв'ю

Ярослав Іляш: «... Керувати націоналістичним видавництвом...»

Пропагандивний напрямок займав визначне місце у діяльності ОУН. Після завершення ІІ Світової війни перед Організацією...

06-05-2017 Інтерв'ю

Юрій Сиротюк: «Маємо забезпечити статус української мови»

Конституційним статусом української мови як державної – нехтують. Її варто міцніше закріплювати в органах державної...

24-04-2017 Інтерв'ю

Веб-дизайн