На початку 1949 року Осипенківським (Бердянським) міськвідділом МГБ по справі-формуляру №2397 під кличкою «Посох» за підозрою у належності до українських націоналістів розроблявся священик Олег Мільков. Останній, до приїзду до міста Осипенко (тепер – Бердянськ), жив на Західній Україні, зокрема у Холмі (тепер – Хелм у Польщі), де також був священиком. Одружений Мільков був на Ніні – дочці священика Грушка з Луцька. Останній також підозрювався совєтськими органами держбезпеки у націоналістичній діяльності.

Понеділок, 16 липня 2018 08:43

Євген Гук – “Шлях”

Історія діяльності українського збройного підпілля 1940–1950-х рр. звернена сьогодні до ролі особистостей. Тому важливо повернути пам’ять про учасників визвольної боротьби, що наближали час незалежності нашої держави, прослідкувати їхній життєвий шлях, встановити внесок в розбудову Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії. Одним з відомих діячів підпілля є хорунжий служби безпеки (СБ) ОУН, Євген Гук – “Рубікон”-“Шлях”-“Щипавка”.

П'ятниця, 06 липня 2018 08:41

Доля на тлі доби

Володимир Іванович Косовський (28 липня 1923, с. Веприк, Фастівський район, Київська область – 29 травня 2000, м. Фастів, Київська область) – відомий громадський та культурний діяч на Київщині та в Україні. Батько – Косовський Іван Купріянович, учасник національно-визвольного руху 1917-1921 рр. на Київщині, репресований і розстріляний у 1938 р. житомирським НКВС. Мати – Євгенія Корж, сестра Ольга Іванівна Косовська-Михайличенко, громадська і культурна діячка, репресована радянською владою як членкиня ОУН (б). Завдяки батьку і діду виростав і формувався національно-свідомим українцем, мав хороші знання дійсної історії України, почасти історії національно-визвольної боротьби за незалежність 1917-1921 рр. та відомості про повстанський рух на Київщині 1921-1926 рр. Вчився у Київського залізничному технікумі, але не закінчив в зв'язку з початком війни.

Нетривалий період окупації Олександрівська загонами красногвардійців та встановлення тут совєтської влади більшовицького зразка з початку січня по середину квітня 1918 року не сприяв розвитку «Проствіти». Перш за все, через те, що керівники та активісти просвітянського руху належали до українських самостійницьких партій та рухів. Відповідно, й діяльність «Просвіти» підпадала під розуміння «контрреволюції» для червоних. Характерною ознакою того періоду, умовно назвемо його «першими більшовиками», полягав у відвертості й щирості по відношенню до всього українського, а зокрема постаті Тараса Шевченка. Місцевий житель Гаврило Гордієнко згадував про ті часи наступне: «тоді в очах совєтської влади Шевченко був таким самим «контрою», як напр. Грушевський, тоді большевицькі банди ще виколювали очі на портретах Шевченка, а самі портрети його профанували, дерли, топтали їх».

Олексій Черкун, уродженець і житель с. Казанка Миколаївської області. Член ОУН з 1941 року. Заарештований і засуджений у 1944 році. Покарання відбував у Воркуті, на шахтах №5-7. Учасник повстання у таборі. Після відбуття терміну працював у Воркуті. 1969 року переїхав до Кривого Рогу, працював на шахті «Саксагань». Спогади Черкуна записані 21 січня 1993 року Дмитром Куделею та Павлом Хоботом. Зберігаються в приватному архіві Павла Хобота.

Станом на 19 серпня 1917 р. Катеринославська «Просвіта» у Олександрівському повіті мала філії у наступних населених пунктах (на території сучасної Запорізької області): Гуляйполе, Кінські Роздори та, власне, Олександрівськ. На сьогоднішній день щодо діяльності «Просвіти» у Гуляйполі немає достатньої інформації. Більш-менш збереглися документи місцевих чоловічої та жіночої гімназій, які належали «Гуляйпольскому обществу «Просвєщеніє». Саме із цією організацією багато авторів  пов’язують власне просвітянську діяльність на Гуляйпіллі. На нашу думку, навіть побіжний аналіз документів «Просвєщєнія» (а саме так називалася організація без перекладу на відповідник українською мовою) свідчить про те, що власне до «Просвіти» вона стосунку не мала. Принаймні, така ситуація мала місце до українізації «Просвєщєнія», яку здійснила випускниця курсів українознавства в університеті Святого Володимира в Києві Галина Кузьменко. Фактично, вона очолила «Просвіту» у «махновському» районі. А за даними гуляйпільського дослідника Сергія Звілінського, Нестор Махно також належав до «Просвіти» з кінця 1917 року.

Невпинний процес розсекречення документів совєтських спецслужб сприяє більш ґрунтовному вивченню різноманітних сторінок історії ХХ століття. Не в останню чергу це стосується історії діяльності Організації Українських Націоналістів, зокрема її наддніпрянського («підсовєтського») напрямку. Серед розсекречених матеріалів Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України, зокрема у архівних справах оперативного листування іноземного та контррозвідувального відділів ГПУ УССР 1930-х років, зустрічаються такі, що проливають світло на деякі моменти цієї діяльності.

Продовжуючи вивчати документи совєтських органів державної безпеки, відкриваємо все більше матеріалів про діяльність підпілля Організації Українських Націоналістів на теренах Наддніпрянщини у 1950-х роках. Навіть поодинокі осередки й підпільники та їхня діяльність, та й сам факт існування – надто сильно непокоїв совєтське та партійне керівництво України. Відтак, органи держбезпеки продовжували боротьбу з усіма проявами українського націоналістичного руху.

26 вересня 1978 року керівництво КГБ УССР інформувало компартійне керівництво про чергову оперативну гру проти мельниківської ОУН (на той час виступала під назвою ОУН-солідаристів). Повідомлялося, що оунівцям вдалося підставити агентів «Граніна» та «Славіна» з середовища технічної інтелігенції Львова. Така комбінація дозволила КГБ провадити чергову операцію, що мала на меті виявлення прихильників націоналістичного руху на території України.

Вівторок, 29 травня 2018 15:42

Прапор офензиви

Коли Дух одвічної стихії призначав для української нації особливу місію – постати на грані двох світів та творити нове життя, то обдарував її могутніми оберегами – благодатною землею, божественною мовою та могутньою генетикою. Впродовж віків на їхній основі сформувався потужний український міф – вічножива національна ідея, окроплена кров’ю і загартована сталлю. У плині процесу націєтворення утвердились також і такі фундаментальні символи, як Тризуб, синьо-жовтий стяг, національний славень, котрі, під сучасну пору, стали державною символікою та ряд інших – народних, військових, поетичних, зрештою, особистісно-персональних асоціацій із суттю і кодом України.

Інтерв'ю

Микола Посівнич: «Українське підпілля заміняло державні структури, не маючи своєї держави»

Чиновники, Служба безпеки України, поліція та навіть пенітенціарна служба впродовж цілого місяця допомагали дослідникам вирвати...

06-03-2018 Інтерв'ю

Націософія Олега Багана

9 лютого відзначив свій 55-річний ювілей відомий дрогобицький науковець і публіцист, керівник Науково-ідеологічного центру ім...

26-02-2018 Інтерв'ю

Коліївщина - перша національна революція у Європі

Коліївщина 1768 року - Велике Повстання козаків-гайдамаків і українського селянства чи перша національна революція у...

12-02-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн