Станом на середину червня 1956 року в розробці 4 відділу УКГБ по Херсонській області було 20 справ-формулярів та 2 попередньої оперативної перевірки на українських націоналістів. Ще три справи розроблялися периферійними структурами: 1 у Каховському районі та ще 2 в оперативній групі приморських районів. З 25 осіб, які перебували під пильним оком КГБ, 2 були місцевими, а 23 – уродженці західноукраїнських областей, які прибули на Херсонщину здебільшого у 1949-1955 рр.

Після Голодомору та Великого терору для зародження нової хвилі політичної антисовєтської активності на Наддніпрянщині необхідним було потрясіння, щось нове, що виходило за вже усталені рамки. 

Співробітники совєтських органів державної безпеки займалися розшуком членів ОУН на Херсонщині, як одразу після німецької окупації й загалом закінчення німецько-совєтської війни, так і через 10 й більше років після цього.

Виступивши як публіцист та ідеолог націоналістичного руху у 1930-і рр., Ярослав Стецько не полишав пера до кінця життя.

П'ятниця, 13 листопада 2020 17:53

Справа бандерівця Павла Петрука

У грудні 1950 року до УМГБ Запорізької області надійшли листи робітника тресту «Запоріжалюміньбуд» Павла Петрука, який нещодавно приїхав із Тернопільської області. У цих листах, що були вилучені оперативним шляхом, він писав своїм землякам про намір повернутися до Кременецького району найближчим часом й піти до підпілля ОУН.

Як відомо, 1945 рік був дуже динамічним у розвитку подій ІІ Світової війни та закладенні основ післявоєнного життя. 

Радянська влада з недовірою ставилася до всіх, хто пережив німецьку окупацію, вважаючи їх потенційно антирадянськими елементами. Проживання на окупованій території на все життя ставало «плямою в біографії».

У Бердянську «Просвіта», яка нараховувала на початку діяльності 50 членів, стала головним репрезентантом українського населення міста. Зокрема, саме просвітяни надіслали до Києва вітальну телеграму з приводу створення Центральної Ради, висловивши також підтримку ідеї автономії України в складі оновленої демократичної федеративної республіки.

Події Української весни 1918 року в місті Олександрівськ (сучасне Запоріжжя) увійшли в історію, перш за все, як приклад соборності українських земель та військового братерства уродженців Західної та Наддніпрянської України. Тоді місто стало свідком спільного служіння Україні бійців Армії УНР під загальним командуванням полковника Павла Болбочана та Українських січових стрільців, які входили до складу команди архікнязя Вільгельма фон Габсбурга (Василя Вишиваного).

У січні 1952 року херсонські чекісти отримали від станіслівських колег інформацію про те, що до Великолепетиського району виїхав керівник молодіжної націоналістичної організації Маркіян Голотів, що від осені 1949 року перебував на нелегальному становищі й підтримував зв’язки з підпільниками «Іскрою», «Чорнотою» й «Парашутом».

Інтерв'ю

Знайомтесь: Інститут наукових студій націоналізму

 Наш співрозмовник – Олександр Сич, доктор політичних наук, голова Івано-Франківської обласної ради, ініціатор створення Інституту...

19-02-2021 Інтерв'ю

Олександр Сич: «Націоналізм – це мій спосіб життя»

Політично і науково націоналізм – це не тільки історія ОУН і УПА, бо переважно у...

19-01-2021 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн