Місто Ленінград (сучасна назва – Санкт-Петербург) завжди вирізнялося на фоні інших міст Росії, як «білої», так і совєтської. Пояснень цьому багато і не бачимо сенсу на них тут зупинятися. Разом із тим, це місто також мало в своїй модерній історії достатньо сюжетів, пов’язаних з українським рухом. Не слід забувати, що саме це місто розташоване дуже близько до совєтсько-фінського кордону, через який членами ОУН здійснювалися перекидання кадрів та літератури на територію СССР.
Утвердившись у владі на території України, комуністи вирішили піти на деякі тактичні поступки та не згортати одразу усі здобутки Української революції в царині культури. Не в останню чергу, це стосувалося і товариства «Просвіта». Зокрема, станом на 1921 рік за офіційними даними Запорізького губернського відділу народної освіти, за категорією «Просвіти та гуртки» цифрові дані були наступними: м. Запоріжжя – 10, Запорізький повіт – 83, Мелітопольський – 86, Бердянський – 34. По Великотокмацькому повіту дані на той час були відсутні
Олександр Олексійович Кузьменко народився 9 лютого 1926 року у селищі Лоцманська Кам’янка (тепер – район на південному сході Соборного району Дніпра), колишньому козацькому поселенні. Власноручно написані спогади зберігаються у приватному архіві Павла Хобота, датуються 1993-1994 роками.
Попри значну кількість досліджень з історії діяльності ОУН на Наддніпрянській Україні (термін тут використовуємо більш в політичному значенні, аніж в географічному), події 1950-х років залишаються маловивченими. Якщо діяльність ОУН напередодні та під час німецько-радянської війни вже досліджена досить непогано, то післявоєнні роки в історії ОУН на Наддніпрянщині все ще залишаються здебільшого «білою плямою». Занурення у архіви совєтських спецслужб поступово дозволяє заповнити ці прогалини та дізнатися нові цікаві факти з діяльності українських націоналістів, яка, зокрема, була спрямована на поширення українських антисовєтських видань на Наддніпрянщині.
Співробітники КГБ чудово розуміли, що без залучення агентів та інформаторів, їхня боротьба проти українського визвольного руху буде не надто успішною. Очевидно, що просто пересаджати незгідних було мало. КГБісти разом із цим мали викорчовувати зерна непокори, якими ставали художні, публіцистичні та наукові твори дисидентів тощо. Саме агенти-нишпорки «винюхували», зокрема, різні таємниці та приватну інформацію учасників руху спротиву. Відповідно, без широкого залучення секретних співробітників (сексотів) неможливо було провадити таку об’ємну агентурну справу, як «Блок».
Історія Української революції має багато випадків втрачених перемог. Часто такі явища були викликані несприятливими зовнішніми умовами, переважаючими силами супротивників тощо. Та разом із тим, серед причин можна назвати незрілість української демократії початку ХХ століття зокрема велику довірливість політичним опонентам. Особливо тим, які марили «світовою пожежею». Яскравим прикладом стали події грудня 1917 року у повітовому місті Олександрівську (тепер Запоріжжя) на Катеринославщині.
Григорій Савич Дон народився 19 квітня 1926 року у селищі Лоцманська Кам’янка (тепер – район на південному сході Соборного району Дніпра), колишньому козацькому поселенні. Освіта середня, водій автотранспорту. Власноручно написані спогади зберігаються у приватному архіві Павла Хобота, датуються 12 серпня 1993 року. Підготовка до друку Юрія Щура.
Збройний виступ вояків 2-го українського імені гетьмана Павла Полуботка козачого полку 4-5 (17-18) липня 1917 року виявися невдалим. За наказом командувача військами Київського військового округа полковника К. Оберучева полуботківців мали роззброїти і відправити з Києва на фронт. Для цього 7 (20) липня до їхнього табору у місцевості Грушки прибув каральний загін, у складі якого були окремі підрозділи 2-го кірасирського полку, саперного батальйону та курсанти шкіл прапорщиків. Сталося збройне зіткнення, внаслідок чого 4 вояки-полуботківці загинули.
Роман Шухевич протягом двадцяти п’яти років був учасником та провідником визвольного руху. Очолювані ним ОУН та УПА стали яскравим свідченням безкомпромісної та жертовної боротьби українського народу за свою незалежність. Талант Шухевича – організатора, політика, військового діяча та загалом людини з широким світобаченням, дозволив спрямувати УВО, ОУН, УПА та УГВР у напрямку конструктивного розвитку.