Нові спроби відновлення просвітянського руху та заснування осередків товариства «Просвіта» припадають на час німецько-радянської війни, з окупацією німцями більшої частини України. Події перших місяців окупації, коли ще не було створено централізованого управлінського апарату, давали надію політично активній частині українців на позитивні перетворення. Поруч із намаганнями створити та закріпити власне український управлінський апарат, здійснювалися спроби відновлювати громадський та культурницький рух. Не останнє місце тут займали осередки товариства «Просвіта».

Середа, 26 вересня 2018 16:15

Патріот, лікар, вчений

Прізвище братів Андріївських – Дмитра та Бориса ще маловідомі широкому загалові, але вони добре знані поміж українських вчених-науковців і серед членів ОУН. Дмитро Андріївський – один із фундаторів націоналістичного руху, член першого Проводу українських націоналістів, делегат установчого Конгресу ОУН, автор численних праць, присвячених проблемам українського націоналізму та міжнародної політики України, більш знаний, завдяки публікаціям, які з’явилися в Україні за останні роки. В даній розвідці мова піде про молодшого брата Дмитра – Бориса Андріївського – українського лікаря-хірурга, науковця, громадського діяча, організатора в повоєнний період Українського Червоного Хреста.

Місто Ленінград (сучасна назва – Санкт-Петербург) завжди вирізнялося на фоні інших міст Росії, як «білої», так і совєтської. Пояснень цьому багато і не бачимо сенсу на них тут зупинятися. Разом із тим, це місто також мало в своїй модерній історії достатньо сюжетів, пов’язаних з українським рухом. Не слід забувати, що саме це місто розташоване дуже близько до совєтсько-фінського кордону, через який членами ОУН здійснювалися перекидання кадрів та літератури на територію СССР.

Утвердившись у владі на території України, комуністи вирішили піти на деякі тактичні поступки та не згортати одразу усі здобутки Української революції в царині культури. Не в останню чергу, це стосувалося і товариства «Просвіта». Зокрема, станом на 1921 рік за офіційними даними Запорізького губернського відділу народної освіти, за категорією «Просвіти та гуртки» цифрові дані були наступними: м. Запоріжжя – 10, Запорізький повіт – 83, Мелітопольський – 86, Бердянський – 34. По Великотокмацькому повіту дані на той час були відсутні

Олександр Олексійович Кузьменко народився 9 лютого 1926 року у селищі Лоцманська Кам’янка (тепер – район на південному сході Соборного району Дніпра), колишньому козацькому поселенні. Власноручно написані спогади зберігаються у приватному архіві Павла Хобота, датуються 1993-1994 роками.

Попри значну кількість досліджень з історії діяльності ОУН на Наддніпрянській Україні (термін тут використовуємо більш в політичному значенні, аніж в географічному), події 1950-х років залишаються маловивченими. Якщо діяльність ОУН напередодні та під час німецько-радянської війни вже досліджена досить непогано, то післявоєнні роки в історії ОУН на Наддніпрянщині все ще залишаються здебільшого «білою плямою». Занурення у архіви совєтських спецслужб поступово дозволяє заповнити ці прогалини та дізнатися нові цікаві факти з діяльності українських націоналістів, яка, зокрема, була спрямована на поширення українських антисовєтських видань на Наддніпрянщині.

Співробітники КГБ чудово розуміли, що без залучення агентів та інформаторів, їхня боротьба проти українського визвольного руху буде не надто успішною. Очевидно, що просто пересаджати незгідних було мало. КГБісти разом із цим мали викорчовувати зерна непокори, якими ставали художні, публіцистичні та наукові твори дисидентів тощо. Саме агенти-нишпорки «винюхували», зокрема, різні таємниці та приватну інформацію учасників руху спротиву. Відповідно, без широкого залучення секретних співробітників (сексотів) неможливо було провадити таку об’ємну агентурну справу, як «Блок».

Історія Української революції має багато випадків втрачених перемог. Часто такі явища були викликані несприятливими зовнішніми умовами, переважаючими силами супротивників тощо. Та разом із тим, серед причин можна назвати незрілість української демократії початку ХХ століття зокрема велику довірливість політичним опонентам. Особливо тим, які марили «світовою пожежею». Яскравим прикладом стали події грудня 1917 року у повітовому місті Олександрівську (тепер Запоріжжя) на Катеринославщині.

Григорій Савич Дон народився 19 квітня 1926 року у селищі Лоцманська Кам’янка (тепер – район на південному сході Соборного району Дніпра), колишньому козацькому поселенні. Освіта середня, водій автотранспорту. Власноручно написані спогади зберігаються у приватному архіві Павла Хобота, датуються 12 серпня 1993 року. Підготовка до друку Юрія Щура.

П'ятниця, 03 серпня 2018 10:52

Агентура КГБ проти дисидентів

(Юрій Бадзьо, Юрій Смирний, Борис Антоненко-Давидович)

Інтерв'ю

Леонтій Шипілов: «Вибори в умовах війни: маємо бути у всеозброєнні»

  Понад місяць працює нова Центральна виборча комісія, обрана 20 вересня. Присягу прийняли 5 жовтня. Українська...

18-11-2018 Інтерв'ю

Forum TV. Інтерв'ю з Сергієм Кузаном

Інтерв'ю Кузана Сергія - заступника Керівника Проводу Вільні Люди, координатора Національна ініціатива "Стоп Реванш" для канадського Forum TV. 

01-11-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн