Як в Україні, так і за її межами часто забувають, що історична пам’ять — це не лише запалені лампадки та ювілейні промови. Угорщина та Польща у 1956-му, Ічкерія в 1994-му, Грузія в 2008-му, Україна сьогодні — це все нагадування: вчіться на чужих помилках, аби не доводилося вчитися на власних.
У травні 1947 року співробітниками УМДБ Одеської області від агентів «Орла» й «П’ятого» було отримано дані про те, що слюсар Одеського суперфосфатного заводу Омелян Шинкарь групує навколо себе осіб, які прибули із Західної України. З метою розробки Шинкаря, до нього вдало був підставлений кваліфікований агент «Богдан», який в процесі спілкування зумів втертися у довіру й пізніше Шинкарем був залучений до націоналістичної організації, створеної ним у Одесі.
Внаслідок «вирівнювання» кордонів між СРСР та Польщею на територію Наддніпрянської України почали прибувати українці – переселенці з українських етнічних земель, які перебували під польською владою. Радянські спецслужби цілком усвідомлювали, що серед них можуть бути члени українського націоналістичного підпілля, або бійці повстанської армії. Зокрема, наприкінці 1944 року Управлінням НКДБ Дніпропетровської області для виявлення «антирадянського елементу» серед переселенців для роботи на території області був направлений агент «Запорожець». Особлива увага при цьому зверталася на села, де сконцентрувалася найбільша кількість переселенців.
До недавнього часу одкровенням для багатьох була інформація про те, що відділи Української повстанської армії діяли на території Правобережної України. А що вже говорити про той час, коли сумський дослідник Геннадій Іванущенко оприлюднив документи про діяльність повстанських відділів на Сумщині і то за кілька років після закінчення німецько-радянської війни. Наразі пропонуємо деякі замальовки про діяльність націоналістичного підпілля на цій території у 1947-48 роках.
Діяльність підпілля ОУН на території Наддніпрянської України під час німецько-радянської війни підсилила та закріпила в свідомості значної частини жителів розуміння необхідності боротьби за державну самостійність України. У другій половині 1940-х років ледь не в усіх областях виникали антирадянські організації, провідний кістяк яких складала молодь. Харків тут не виняток.
Ця стаття, написана невдовзі після вбивства Провідника ОУН Степана Бандери, окреслює шлях українців до власної державності. Не шлях угодовства і крутійства, не шлях лжі і зради, не шлях капітуляції й пристосуванства, а лише переможний єдино правильний шлях безкомпромісової принципової боротьби. Цей шлях проповідував і ним ішов Степан Бандера. Цим шляхом сьогодні маємо йти і ми.
Ред.
Влітку 1945 року на території північних районів Київської області співробітниками радянських органів держбезпеки було відмічено появу невеликого озброєного відділу УПА, відправленого сюди командуванням з Рівненської області з пропагандистським рейдом.
Співробітники МДБ у 1946 році змушені були визнати, що після двох років боротьби із націоналістичним підпіллям на Наддніпрянській Україні, повного успіху досягти їм не вдалося. Крім кадрових оунівців на шлях боротьби з радянською владою ставала молодь, яка проживала на окупованих німцями землях й була знайома із метою та завданнями ОУН. Ця молодь створювала підпільні гуртки та організації, частина з яких підтримувала зв'язок із клітинами ОУН. Широко поширювали матеріали із закликами до боротьби з радянською владою за відновлення Самостійної України.
У травні 1944 року заступник народного комісара державної безпеки УРСР Дроздецький у оперативному зведенні про дії ОУН й УПА та боротьбу із ними відмічав, що останнім часом у Вінницькій області значно активізувалися дії добре озброєних відділів повстанської армії, які мали тачанки та кінну розвідку. Особливо це стосувалося Літинського, Хмільницького та Калинівського районів. Разом із тим, дії українських партизан охоплювали й інші райони області. Все це ретельно фіксувалося спецами з НКДБ.