Співробітники КГБ чудово розуміли, що без залучення агентів та інформаторів, їхня боротьба проти українського визвольного руху буде не надто успішною. Очевидно, що просто пересаджати незгідних було мало. КГБісти разом із цим мали викорчовувати зерна непокори, якими ставали художні, публіцистичні та наукові твори дисидентів тощо. Саме агенти-нишпорки «винюхували», зокрема, різні таємниці та приватну інформацію учасників руху спротиву. Відповідно, без широкого залучення секретних співробітників (сексотів) неможливо було провадити таку об’ємну агентурну справу, як «Блок».

Історія Української революції має багато випадків втрачених перемог. Часто такі явища були викликані несприятливими зовнішніми умовами, переважаючими силами супротивників тощо. Та разом із тим, серед причин можна назвати незрілість української демократії початку ХХ століття зокрема велику довірливість політичним опонентам. Особливо тим, які марили «світовою пожежею». Яскравим прикладом стали події грудня 1917 року у повітовому місті Олександрівську (тепер Запоріжжя) на Катеринославщині.

Григорій Савич Дон народився 19 квітня 1926 року у селищі Лоцманська Кам’янка (тепер – район на південному сході Соборного району Дніпра), колишньому козацькому поселенні. Освіта середня, водій автотранспорту. Власноручно написані спогади зберігаються у приватному архіві Павла Хобота, датуються 12 серпня 1993 року. Підготовка до друку Юрія Щура.

П'ятниця, 03 серпня 2018 10:52

Агентура КГБ проти дисидентів

(Юрій Бадзьо, Юрій Смирний, Борис Антоненко-Давидович)

Понеділок, 30 липня 2018 15:08

Символічний знак

Збройний виступ вояків 2-го українського імені гетьмана Павла Полуботка козачого полку 4-5 (17-18) липня 1917 року виявися невдалим. За наказом командувача військами Київського військового округа полковника К. Оберучева полуботківців мали роззброїти і відправити з Києва на фронт. Для цього 7 (20) липня до їхнього табору у місцевості Грушки прибув каральний загін, у складі якого були окремі підрозділи 2-го кірасирського полку, саперного батальйону та курсанти шкіл прапорщиків. Сталося збройне зіткнення, внаслідок чого 4 вояки-полуботківці загинули.

Роман Шухевич протягом двадцяти п’яти років був учасником та провідником визвольного руху. Очолювані ним ОУН та УПА стали яскравим свідченням безкомпромісної та жертовної боротьби українського народу за свою незалежність. Талант Шухевича – організатора, політика, військового діяча та загалом людини з широким світобаченням, дозволив спрямувати УВО, ОУН, УПА та УГВР у напрямку конструктивного розвитку.

Завдяки відкритості архівів совєтських спецслужб відкриваються нові сторінки історії боротьби за незалежність України у ХХ столітті. Поруч із матеріалами боротьби ОУН та УПА, все частіше зустрічаємо дані про діяльність еміграційних структур Української Народної Республіки у міжвоєнний час. Мова йде про розвідувальну («Наступ») та контррозвідувальну («Оборона») секції (референтури). Поруч із ними не останню роль відігравала й секція «Студії», яка відповідала за пропаганду.

На початку 1949 року Осипенківським (Бердянським) міськвідділом МГБ по справі-формуляру №2397 під кличкою «Посох» за підозрою у належності до українських націоналістів розроблявся священик Олег Мільков. Останній, до приїзду до міста Осипенко (тепер – Бердянськ), жив на Західній Україні, зокрема у Холмі (тепер – Хелм у Польщі), де також був священиком. Одружений Мільков був на Ніні – дочці священика Грушка з Луцька. Останній також підозрювався совєтськими органами держбезпеки у націоналістичній діяльності.

Понеділок, 16 липня 2018 08:43

Євген Гук – “Шлях”

Історія діяльності українського збройного підпілля 1940–1950-х рр. звернена сьогодні до ролі особистостей. Тому важливо повернути пам’ять про учасників визвольної боротьби, що наближали час незалежності нашої держави, прослідкувати їхній життєвий шлях, встановити внесок в розбудову Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії. Одним з відомих діячів підпілля є хорунжий служби безпеки (СБ) ОУН, Євген Гук – “Рубікон”-“Шлях”-“Щипавка”.

П'ятниця, 06 липня 2018 08:41

Доля на тлі доби

Володимир Іванович Косовський (28 липня 1923, с. Веприк, Фастівський район, Київська область – 29 травня 2000, м. Фастів, Київська область) – відомий громадський та культурний діяч на Київщині та в Україні. Батько – Косовський Іван Купріянович, учасник національно-визвольного руху 1917-1921 рр. на Київщині, репресований і розстріляний у 1938 р. житомирським НКВС. Мати – Євгенія Корж, сестра Ольга Іванівна Косовська-Михайличенко, громадська і культурна діячка, репресована радянською владою як членкиня ОУН (б). Завдяки батьку і діду виростав і формувався національно-свідомим українцем, мав хороші знання дійсної історії України, почасти історії національно-визвольної боротьби за незалежність 1917-1921 рр. та відомості про повстанський рух на Київщині 1921-1926 рр. Вчився у Київського залізничному технікумі, але не закінчив в зв'язку з початком війни.

Інтерв'ю

Олександр Сич: «Нарікають на ворога слабкі. Сильні – стискають зуби, роблять висновки і готуються до нового бою…»

Політичні виклики часу. Ексклюзивне інтерв’ю з заступником Голови ВО «Свобода», політологом, доктором історичних наук Олександром...

27-08-2019 Інтерв'ю

Віктор Рог: За Україну йде великий бій

Головний редактор всеукраїнського тижневика «Шлях Перемоги», публіцист, автор книг і численних публікацій з ідеології українського...

21-03-2019 Інтерв'ю

Юрій Шухевич: «Ніхто не зміг сплутати йому гри»

Про військове зростання воєначальників УПА, зокрема Головного командира УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича – центральної фігури...

05-03-2019 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн