Четвер, 09 квітня 2015 00:00

Шляхом крутянців

Володимир Мороз
Петро Балко Петро Балко

У підпільному виданні “Стрілецькі вісті” під таким заголовком – “Шляхом крутянців” – з’явилося повідомлення про останній бій 20 повстанців Холмщини. Очевидно, що обставини бою відрізнялися від того, який був під Крутами, але полеглі герої ставили перед собою ту ж велику і світлу мету, здобуття української держави, і боролися за неї так само мужньо і віддано. Зрештою, й ворог був той самий…

Ось що писали “Стрілецькі вісті” (ч. 8 за серпень–жовтень 1945 р.): “Дня 4.4.1945 р. біля с. Голуб’є Долгобицької волості (Грубешівщина) відділ большевиків в силі около 200 люда окружив групу повстанців около 20 чоловік. Попавши в безвихідну ситуацію, повстанці постановили дорого продати своє життя. Занявши становища, з неймовірною одчайдушністю і надлюдським завзяттям повстанці билися до останнього набоя. Бій тривав півтори години. Вистрілявши усі набої, повстанці останніми набоями кінчали своє геройське життя, щоб не попасти в звірячі руки большевицької банди. З неменшим завзяттям, ніж мужчини, билися і жінки та вмірали побіч своїх друзів з таким же героїзмом. Сотенний Дуб, що проявив найбільше завзяття в розгарі боротьби, забув залишити для себе останнього набоя і щойно друзі мусіли рятувати його від большевицького полону своїми набоями. Втрати ворога ближче невідомі. Понад 75 ранених з того бою привезли большевики до лічниці в Сокалі.”

За твердженням учасника бою Михайла Сабарни, наскок стався вранці, коли ще всі спали. При перших пострілах повстанці почали вискакувати з хат і попадали під прямий вогонь.

Підлісна колонія Корчунок, де власне відбувся бій, мала всього 6 господарств. Вона розташована у 4 км на північ від Долобичева, 3 км на південний захід від прикордонного Голуб’я, 23 км на північний захід від Сокаля, 22 на південний схід від Грубешова.

Облава НКВД охопила ліси, розташовані на північ від сіл Угринів та Долобичів, пройшовши ними за два дні з південного сходу на захід. Повстанські відділи, які тут перебували (сотня УПА “Вовки” і боївка “Циби”), відступили на захід, уникнувши великих зіткнень з ворогом.

Оперативне зведення Львівського обласного управління НКВД повідомляло, що в операції прикордонних військ Українського округу в порядку несення служби в прилеглих до кордону районах 3–4 квітня вбито 52 підпільники (зокрема сотенний “Дуб”), поранено – 16, затримано – 75 (зокрема окружна провідниця жіночої мережі Педман-“Марта”). Крім того, затримано 7 дезертирів з ЧА, 13 порушників кордону і 292 особи, які підлягали перевірці. Ворог звітував про трофеї: 2 кулемети, 21 автомат, 22 гвинтівки, 6 пістолетів, 48 гранат, 75 артилерійських снарядів, 3058 патронів, протигаз, 6 коней, 8 печаток і документи сотні “Ягоди”; зруйновано 7 тайників.

В бою на Корчунку загинули 16 або 17 повстанців. Це були:

1) окружний провідник Холмщини Петро Балко-“Святослав”-“Косар”;

2) окружний референт пропаганди Холмщини Теодозій Коза-“Ярополк”-“Набіжний”-“Думний”;

3) співробітниця окружного осередку пропаганди Ніна Ваврищук-“Уляна”-“Вперта”;

4) співробітниця окружного осередку пропаганди Євгенія Антосюк-“Дарка”-“Чорна”;

5) повітовий провідник Грубешівщини Дмитро Сфорак-“Потап”-“Сирота”;

6) член повітового проводу Грубешівщини Капиця-“Артем”;

7) співробітниця повітового проводу Грубешівщини Марія Приступа-“Славка”;

8) командир охоронної боївки окружного проводу Олекса (Анатоль) Сидорук-“Яструб”-“Дуб”.

В бою загинуло ще 8 повстанців. Двоє з них походила зі с. Корків під Варяжем (тепер Сокальський р-н), ще двоє – зі сусіднього с. Гонятин (тепер Грубешівський повіт Польщі). Двох поранених бойовиків, зокрема Михайла Сабарну, облавники забрали до Сокаля.

Найяскравішою постаттю серед полеглих був, безумовно, Петро Балко-“Святослав”. Він народився 1917 р. у містечку Великі Мости на Жовківщині (тепер Сокальський р-н Львівської обл.) в родині селян Василя і Анастасії. Закінчив 7 класів народної школи, відтак навчався на курсах “Просвіти” та “Маслосоюзу”. Працював урядником “Просвіти” в Перемишлянах. Заарештований польською поліцією 23.11.1938 р. Вийшов на волю, можливо, вже після падіння польської держави. Як і більшість націоналістів, які були арештовані польською поліцією за працю в ОУН, щоб уникнути репресій НКВД, ще таки у 1939 р. перейшов за кордон на ті українські етнічні землі, які окупувала Німеччина.

Оселився в Грубешеві на Холмщині, де включився в організаційну роботу і вже у 1940 р. виконував обов’язки районного провідника ОУН. Завідував українською книгарнею, яку відкрив разом з Іваном Пірком. Ця робота давала не тільки засоби для життя, а й можливість підтримувати тісні контакти з населенням і вести організаційну працю, не привертаючи уваги німців. У справах книгарні міг багато їздити тереном, а також до адміністративних осередків (Холм, Люблін, Краків та ін.) Це було добре прикриття для організаційних зв’язків з проводом.

Із вибухом німецько-радянської війни в 1941 р. більшість членів ОУН, які діяли на Холмщині (насамперед вихідці з Галичини та Волині) в складі Похідних груп вирушили на Схід. На місці залишилися одиниці, організація дуже ослабла і її довелося відновлювати майже з нуля. Одним із тих, хто цим займався, був Петро Балко-“Святослав”.

В Грубешеві працювали торговельна школа та вчительська семінарія, серед учнів якої П. Балко поширював націоналістичні видання і з часом розбудував організаційну мережу Юнацтва ОУН. Колишній підпільник Володимир Клим’юк-“Чорнота” писав: “Вихованці «Святослава» з ОУН і УПА на Холмщині згадують, що він був вище середнього росту, мав чорне волосся із звичайною на той час зачіскою, його напівкругле обличчя під час спілкування з людьми завжди світилося щирою доборою усмішною. В розмовах ніколи не вживав слова-літери “Я”. Не бачили його також злим, сердитим, гоноровим, а навпаки скромним, але вимогливим. Одягався також доволі просто: коротку куртку, штани з грубої тканини, т.зв. «пумпи», черевики і довгі шкарпетки. «Святослав» проводив велику організаційну роботу по залученню більшості учнівської і ґімназійної молоді до юнацтва ОУН, членства ОУН, а в дальшому і створенні кущів самооборони та сотень УПА, куди вступили сотні його вихованців. Сам суворо дотримувався конспірації і в цьому виховував своїх підлеглих. Сам особисто проводив навчання і виховав ряд юнаків, які в подальшому стали його помічниками. «Святослав» (Петро Балко) був сміливий, дуже легко зходився з людьми, умів привернути їх на свою сторону, мав велику відданість справі, в поводженні простий, у їді не вибагливий, харчувався разом з усіма”.

При цьому П. Балко намагався здобути освіту і 26 липня 1942 р.  подав документи на заочний курс українознавства в Українському технічно-господарському інституті (УТГІ, м. Подєбради, Чехія) і був зарахований.

Одружився у 1943 р. з Ганною Балко, яка на початку Другої світової війни також виїхала з підрадянської території і займалася культурно-освітнею працею в селі Корчмин неподалік Белза. Невдовзі у подружжя народилася донька Зена.

Обов’язки окружного референта Юнацтва ОУН П. Балко виконував до травня–червня 1944 р., коли цей структурний підрозділ був розформований. Відтак “Святослав” зайняв пост заступника окружного провідника ОУН Холмщини. Станом на червень 1944 р. округа охоплювала територію шести повітів. Щоправда, сильна організаційна мережа існувала тільки у Белзчині. Дещо слабшою праця була у Грубешівщині. Також організація діяла на Холмщині і Володавщині. Відрізаним від впливу ОУН був Біло-Підляський повіт, а взагалі не залишилося членства у Красноставському повіті, звідки виїхали майже всі мешканці українських сіл.

Впродовж 1942–1943 рр. на Холмщині наростало українсько-польське протистояння. В одній із сутичок “Святослав” був поранений в стегно правої ноги і лікувався у Грубешеві. В першій половині 1944 р. на Холмщині польське підпілля розпочало етнічні чистки, фізично знищуючи все українське населення (лише в березні загинуло кілька тисяч українців). Багато сіл перетворилися на згарища. Від повного винищення українців врятували відділи УПА. Оскільки місцева мережа ОУН не була настільки сильною, щоб належно протистояти потужним польським збройним формуванням, на допомогу прийшли відділи УПА з Волині та Галичини. Стараннями місцевого підпілля, зокрема П. Балка, було організовано і місцеві сотні – “Вовки” (к-р Мар’ян Лукасевич-“Ягода”) та сотню к-ра “Дуба”-“Яструба”.

Через недотягнення в праці окружного провідника Холмщини Федора Заборовця-“Жена”-“Кучера” в другій половині 1944 р. виникли серйозні внутрішньоорганізаційні проблеми. Частина членства стала в опозицію про нього, саботуючи розпорядження і працю. Курінь УПА “Гайдамаки”, організований шляхом мобілізації, відповідно вказівок “Жена” і окружного військового референта Василя Левочка-“Юрченка”, переправився на початку вересня через Буг на Волинь. Там мав пройти вишкіл, проте в дорозі потрапив в облави НКВД і після низки боїв остаточно був розбитий біля с. Яковичі (тепер Володимир-Волинський р-н Волинської обл.). Побоюючись покарання за поважні втрати, “Юрченко”, який виконував обов’язки командира цього куреня, здався 12 грудня 1944 р. НКВД і пішов на співпрацю з ворогом. Це призвело до хвилі облав, які серйозно вдарили по організаційній мережі, насамперед на Белзчині та Грубешівщині.

З метою нормалізації становища, інспектор УПА-Північ “Вадим” у березні 1945 р. усунув “Жена” з посади. Кілька членів організації, які були в опозиції до того, за наказом “Вадима” фізично знищені. Новим окружним провідником призначено П. Балка-“Святослава”, який зберіг авторитет серед членства і найбільшу нейтральність. Перед відходом на Волинь “Вадим” скликав нараду, яка мала відбутися 5 квітня на колонії Корчунок. Тут їх і накрила радянська облава, в якій, зокрема, брала участь і агентурно-бойова група зрадника “Юрченка”.

Полеглих на колонії Корчунок поховали у розташованому в 9 км у південно-сухідному напрямку с. Павловичі (тепер частина с. Нисмичі Сокальського р-ну Львівської обл.). Підпільниця Ганна Мартинюк згадувала: “Під вечір люди привезли всіх полеглих до Павлович, де мали їх хоронити. Чоловіки приготовляли трумни й копали могили, а жінки й дівчата приготовляли тіла полеглих. Я мила й убирала своїх подруг і з очей котилися сльози. Ще вчора ми сміялися й жартували. Уночі зібралося багато селян із Павлович і з сусідніх сіл. Місцевий священик похоронив полеглих на павлівському цвинтарі”. За твердженням Ганни Балко, “Святославу” відсікли голову і забрали до Сокаля.

В наступні дні облави прикодонних військ НКВД на Грубешівщині продовжувалися і привели до подальших важких втрат. Зокрема, загинув ще один провідний підпільник – Микола Никифорук. Це сталося 6 квітня 1945 р. у с. Шиховичі (9 км на північний захід від Корчунка). Важко поранений, він дострілився, щоб не потрапити живим у руки ворога.

М. Никифорук народився 3 червня 1911 р. в с. Богородиця Грубешівського повіту. Належав до організаторів ОУН у своєму регіоні, користувався псевдонімами “Німфа” і “Сатана”. В 1941–1943 рр. займав відповідальну посаду обласного провідника ОУН Холмщини. В кінці 1943 р. передав обов’язки “Женові”, а сам деякий час очолював самооборонну боївку, а від 5 червня виконував функцію інтенданта холмської сотні УПА “Вовки”. Похований у Шиховичах.

Незважаючи на втрати, ОУН на Холмщині не залишилася без керівництва. Підпільну мережу очолив тимчасово референт Служби безпеки Леонтій Лапінський-“Зенон”, а невдовзі цей пост перебрав Євген Штендера-“Прірва”.

Один із керівників підпілля на Холмщині “Микита” писав у липні 1945 р. про відхід зміни в суспільній свідомості холмщаків, втрату впливу комуністів та зростання популярності націоналістичних ідей: “Вірні комунізмові лишилися тільки ті одиниці, які через свою відданість комуністичній ідеї, були попередньо втягнені до агентурної роботи НКВД і для них у українському організмі немає тепер місця. Українська молодь Холмщини, яка була найбільш наражена на комуно-більшовицьку пастку, далі трималася твердо своїх національних і політичних ідеалів і в найжахливіших моментах чесно відстояла гідність українського націоналіста – «Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі на Неї». Це в повній мірі подтвердила трагічна подія, коли 4 квітня 1945 р. кривава банда НКВД окружила на кольонії Корчунок повіт Грубешів групу організаційного провідного активу, що складалася з 20 осіб. З цього нерівного бою, де більшовиків було вдесятеро більше, врятувалося тільки двох, а вісімнадцять згинуло геройською смертю. В тім числі чотирьох ранених, щоб не попастись живими в руки НКВД, дострілилися”.

В наш час місцеві мешканці, як теж гості зі Сокаля і Великих Мостів, відвідують братську могилу повстанців біля старої спаленої церкви у Нисмичах.

Кому відомі подробиці бою на Корчунку, інформація про життя i діяльність полеглих повстанців, просимо писати на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. або на адресу редакції.

Loading...

Інтерв'ю

Віктор Рог: «Усе залежить від спільної праці і боротьби»

Публіцист та громадський діяч Віктор Рог завітав до Запоріжжя, щоб презентувати знакову книгу «Ієрархія національних...

20-11-2019 Інтерв'ю

Тарас Рондзістий: «Виховання патріотів – пріоритетна українська справа»

Цього року вп’яте відзначають в Україні на державному рівні День захисника України. З цього приводу...

14-10-2019 Інтерв'ю

Боляєнь Сиресь: Досить «просити»! Наше право – вимагати!

Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю ерзянського Інязора Сиреся Боляєнь із редакцією газети «Ерзянь Мастор».

30-09-2019 Інтерв'ю

Веб-дизайн