Понеділок, 30 листопада 2015 22:00

Підпілля в таборах

Святослав ЛИПОВЕЦЬКИЙ
Проводи на волю, 1956 р. Проводи на волю, 1956 р.

Українці, які в 1940-1950-х роках опинилися в таборах ГУЛАГу, створили цілий ряд підпільних організаційних структур, які забезпечували комунікацію між ув’язненими та готували їх до повстань та самооборони

«58-а стаття» та 25-літні терміни

Російський письменник єврейського походження Пітер Демант пригадував традиційну картину на новий рік, коли в таборі ГУЛАГу той чи інший прибалт або бандерівець питав його: «Як ти думаєш, в цьому році буде війна?»

Демант це питання пояснював просто: «В них, двядцятип’ятирічників, не було іншої надії раніше визволитися».

В «особлагах», які були створені в системі ГУЛАГу для політичних в’язнів, більшість становили учасники українського та прибалтійського рухів опору. З 1947 року в СРСР існував мораторій на смертну кару, відтак, максимальні «25 років» був стандартним присудом для більшості «ворогів народу», засуджених по «політичній» 58-й статті. І це однаковою мірою стосувалося як чоловіків, так і жінок.

«Взагалі, таких як я, що мали по 58-й статті всього п'ять років, були буквально одиниці, – згадувала одеситка Євгенія Ранд, –Основний контингент мав двадцять п`ять і двадцять років, менша частина – від десяти до п'ятнадцяти».

Такі великі терміни в середовищі політв’язнів сприймалися досить стоїчно. Єврей Авраам Шифрін, описуючи перебування у відомій московській в’язниці «Бутирка», пригадував комічний інцидент, що трапився в їх камері. До них закинули інтелігентного виду чоловіка, що одразу знепритомнів, а коли прийшов до тями, то істерично плакав приговорюючи: «Якби ви знали, який присуд вони мені дали! Якби ви знали…».

В’язні вже стали допускати, що можливо «почали й по 50 років давати», аж тут чоловік простогнав: «15 років».

«Камера загуркотіла реготом. Напевно, Бутирська тюрма багато років не чула такого дружнього вибуху сміху, – писав Авраам Шифрін, – Камера дедалі заспокоювалася, і до новачка підійшов старий Воронов – більшовик, що просидів уже біля 30 років. А почав він свою «кар’єру» ще за царату в тій же Бутирській тюрмі та й недавно відсвяткував своє 58-річчя в нашій же камері число 58, – засуджений по 58 УК* РСФСР на 25 років. Він підійшов до новоприбулого, оглянувся і сказав:

–Іди, друже, на парашу, – з таким «дитячим» присудом лежати не варто, відсидиш і там».

Вже за кілька років, після смерті Сталіна, буде переглянуто величезну кількість справ і більшість в’язнів по амністії звільнять. Але тоді, молоді хлопці, потрапивши на саме «дно пекла», якими були табори ГУЛАГу, усвідомлювали, що зможуть вижити лише об’єднавшись.

2. 1948 у ЛьвовіОдин з організаторів підпілля в таборах Михайло Сорока з сином, Львів, 1948 рік. Щоб зламати провідників націоналістичного руху, їх регулярно вивозили в радянську Україну й знайомили із здобутками соціалізму

Підпілля ОУН в таборах

Наприкінці 1940-х років багато хто покладав надію на ІІІ Світову війну, але не лише це змушувало думати в’язнів про самозахист та створення підпільних організацій. Тоді ще існував інстинкт самозбереження, адже українці пам’ятали, як в 1941 році, при відступі із Західної України, більшовики винищили по тюрмах маси в’язнів.

Це спонукало арештантів думати про самооборону та творити підпілля. Дуже часто такі структури об’єднували не лише українців, але й представників інших народів, включно з росіянами. Згадуючи повстання в таборах, один з арештантів – американець Лернер Джо, прямо пов’язував їх з існуючим в таборах підпіллям: «Такі повстання стали можливими завдяки створенню підпільних груп опору, організованих табірними активістами, страйковими комітетами, групами інтелектуалів».

Однією із перших відомих структур стало інтинське «Північне сяйво». Тут в 1949 році в’язні Мінлагу не лише створили чисельну підпільну організацію, але й розробили детальний план повстання. «Північне сяйво» розконспірували і вже в жовтні 1950 року на закритому судовому процесі одинадцять провідних членів було засуджено на смертну кару. І хоча організацію очолив російський полковник Георгій Павлов, але про склад підпільної структури свідчать національності страчених – 7 українців, 2 білоруси та 2 росіян. Ще 15 осіб отримали по 25 додаткових років «спец таборів». Створення організованого підпілля в таборах було чимсь нечуваним для радянської системи, тому, на десятиденний процес над «Північним сяйвом» звезли чекістів-офіцерів з таборів усієї Комі.

Суто «бандерівським» був план повстання на Колимі, Бєрлазі, який розробив член Проводу ОУН Петро Дужий. Зв’язковою й координатором між 23 таборовими відділеннями стала Слава Веретко, яка працювала на базі управління колимськими таборами. Через її руки розходилася підпільна інформація та зв'язок між політв’язнями. Зразкова конспірація не дозволила розкрити підпілля, але після звільнення Дужого структура занепала.

Чи не найбільше спогадів про підпільну мережу пов’язують з ім’ям Михайла Сороки, про якого навіть після смерті згадували як про «патріарха» в’язнів. Сорока більше аніж інші заслуговував на це звання, як і мандат творити підпілля в таборах. Цей в’язень ще польських таборів був заарештований на початку ІІ Світової війни, відтак краще орієнтувався в обставинах життя на «малій зоні». В спогадах, що дійшли до сьогодні, зустрічаються різні назви організаційної мережі, створеної Михайлом Сорокою – від «Заполярного проводу ОУН» та «ОУН-Північ» до «Заполярні Соколи України-«Північне сяйво». Останню назву зафіксувала учасник Кінгірського повстання Марія Кушпета, яка згодом одружилася з Іваном Петрощуком – одним із трьох засуджених на смертну кару за організацію нелегальної мережі.

Ця структура стала підпільним центром Воркутинських таборів. Проте, під час звільнення одного з її організаторів, в подвійному дні чемодана виявили зашифровані повідомлення на волю. Засуджених на смертну кару підпільників неодноразово виводили на імітовані розстріли, але смертну кару таки замінили на додаткові терміни.

В Норильську, таборах Горлагу діяла мережа під назвою «Організація Українців Заполяр’я» (ОУЗ), яку пізніше перейменовано в «Організацію Українських Боротьбистів» (ОУБ) і яка видавала часопис «Боротьбист». Але ОУБ не судилося відіграти вирішальної ролі, адже в цей табір прибув відомий «карагандинський» етап в’язнів, який дав поштовх «Норильському повстанню» і радикально вплинув на таборове життя не лише Горлагу.

1. Українці КарагандиУкраїнці Караганди. В «особлагах» українці становили найчисельнішу й найбільш організовану групу

З Комі в Україну

Після серії повстань в таборах, а також великої амністії, коли багато активу опинилися на волі, ідея боротьби та подальшої праці в підпіллі не втратила своїх прихильників. Одна з таких структур, що діяли не в таборі, але в місці заслання – Інті, виникла в 1956 році. Як і в історії з іншими організаціями, її творці уникали назви ОУН, вважаючи, що не мали на це дозволу Проводу, відтак обмежилися лаконічною назвою «Об’єднання». В «Об’єднані» дискусія точилася навколо питання – чи в статуті вказувати, що організація «є складовою частиною ОУН», чи «вважає себе складовою частиною ОУН». Знову ж, через відсутність контакту з Проводом зупинилися на формулюванні «вважає».

Члени «Об’єднання» навели контакт з іншою підпільною структурою з Воркути – ОУН-Північ, а до найбільших успіхів організації слід віднести наявність власної друкарні. Втім, не лише друкарня була феноменом, але й існування підпільної мережі, яку було поширено з далекої республіки Комі в Україну. Зважаючи, що амністовані політв’язні не мали права проживати в Західній Україні, частина з них оселилася на Наддніпрянщині. Саме сюди відправляли листівки, друковані в Інті. Радянські спецслужби натрапили на сліди листівок аж поруч будови Кременчуцької ГЕС, що згодом таки привело до часткового викриття підпільної структури.

Один з організаторів «Об’єднання», Богдан Христинич, описуючи їх середовище, стверджував: «Ми не були якимись фанатиками. Ні! Ми були просто людьми обов’язку перед своєю совістю, перед нашою національною свідомістю». Ці слова можна було би застосувати до членів різних підпільних організацій, які, потрапивши в табори чи вже відбувши покарання, і далі продовжили організовану працю та боротьбу.

 

Loading...

Інтерв'ю

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Вже рік як Організацію Українських Націоналістів очолює сумчанин Олег Медуниця. А от корені його роду...

17-02-2024 Інтерв'ю

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Цими днями відзначаємо 95-річчя створення легендарної Організації Українських Націоналістів. В часи бездержавності саме ОУН підняла...

28-01-2024 Інтерв'ю

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії. Дві абсолютно взаємозалежні категорії. Без розподілу росії та проголошення на...

17-01-2024 Інтерв'ю

Веб-дизайн