Вівторок, 11 жовтня 2016 18:26

Степан Бандера – ім'я-символ

Дмитро Донцов
Степан Бандера – ім'я-символ

Ця стаття, написана невдовзі після вбивства Провідника ОУН Степана Бандери, окреслює шлях українців до власної державності. Не шлях угодовства і крутійства, не шлях лжі і зради, не шлях капітуляції й пристосуванства, а лише переможний єдино правильний шлях безкомпромісової принципової боротьби. Цей шлях проповідував і ним ішов Степан Бандера. Цим шляхом сьогодні маємо йти і ми.

Ред.

Ні одна тиранія не чулася такою непевною, як в наш час московська. На таких небезпечних для неї закрутах, як тепер, зморою вставала перед нею Україна. Тоді ця тиранія хапалася за свою превентивну зброю: вимордування мільйонів людності (голодоморство, єжовщина, хрущовщина!) і “ліквідація” тих, що могли воскресити на нашій землі дух Богдана, Мазепи чи Ґонти, з метою знищення Москви. Як то було в 1926 р. (Париж!), чи в 1938 р. (Роттердам!). Тепер наспіла трагічна вістка про 15-те жовтня в Мюнхені.

Чому ж жертвою впав якраз він? Той, чиє серце в цей фатальний осінній день перестало битися. Чому не якийсь “демократ” або “прогресист”? Чому якраз отой, цькований “демократичними” й “прогресивними” гієнами “шовініст”, “диктатор”, “розбивач національної єдности” і “вузький націоналіст”?

Якраз тому! Якраз тому, що його ім'я, від часів війни, стало (навіть в очах ворога) символом боротьби, на життя і смерть, з захланним завойовником. Тому, що це ім'я (Бандера – стяг) могло, в рішальну для тиранії годину, стати прапором, під яким єдналися б усі відважні, всі чесні на Україні, всі, що не піддавалися підшептам ворожої пропаганди; що не схиляли чола перед москвофільськими міжнародними мафіями.

Яке ім'я з табору “проґресистів”, або навернених на “проґресивну віру” перекинчиків з націоналістичного табору чи непередрішенців, могло б стати таким символом і таким стягом? Де знайдете потрібну до того індивідуальність? Кого з них боїться кат України?

За погорду до угодовства, за його революційно-націоналістичний чин, якраз за це ненавиділи й цькували його новітні “зміновіховці”, за те опльовували його як “розбивача національної єдности”, як перші “зміновіховці”, з В. Винниченком на чолі, опльовували ім'я С. Петлюри. І ледве місяць перед його трагічною смертю, один часопис того табору глузував з нього як із “смертника і банкрота”, запамороченого “фантастичними мріями”, не бажаючого “погодитися з життям”..., вже з приємністю смакуючи хвилину, “як його не буде на світі (Бандера вже не молодий)” та як тоді українці, вибираючи собі уряд, “духів не будуть викликувати”...

Чи має, як думають гієни угодовського табору, схилитися додолу прапор неприєднаної боротьби з Московією? Чи ідеї цього прапору мають затертися, втратити свої барви в багні об'єднаного непередрішенства й капітулянства?

Тепер менше, ніж коли-небудь!

Чи можна йти з тими, які справжніми борцями за Україну визнають лише тих, які заключили “пакт з дияволом”? Іти з тими, які вмовляють в нас, що наші земляки в УССР “всі не вміють думати поза комунізмом”? Які радять з комуністичними комсомольцями (і з “революційно-демократичними” винниченками) “визволяти” Україну від Москви, а щойно “потім вести з ними теологічні розмови”? – Себто, в поході проти московського диявола сховати під кожух хрест, щоб не ображати їх комуністичного “сумління”? (“Українське Слово”, ч. 934). Іти з тими, які твердять, що вважати “москаля за причинника всіх лих є згубне самовбивче гасло”, – як повчають прометейці? Які “не бачать підстав для успішної революції проти большевицького режиму”, коли нема війни, бо так “довела” нібито невдала угорська революція? Які не сподіваються, що “Україну визволиться крісом з лісу” (“Прометей”, 6. 8. 1959 p.)? Чи можна йти з тими, які захвалюють безплідну колябораційно-квіслінгівську політику московських наймитів “із малоросів”? Які намагаються “переконати” своїми меморіалами або “засоромити” Хрущова, а по упадку большевизму радять не дуже валити партійну сітку, щоб “не настав хаос”?

Не вільно “в рідну хату вносити роздор”? Роздор вносить та потопаюча в багні зміновіховська еміграція, яка офіціяльно молиться до хреста, а водно­час переморгується з Пилатом, з фарисеями і садукеями; яка теревенить про “дастіженія” совєтського режиму в “нашій” УССР, про “еволюцію” того режиму та про “неактуальність національної революції” і про “патріотизм” наших яничарів. Вже готується “окрестрація” сліпих, кривих і горбатих. Уже готують корогви – “самостійна соборна” і т.д., щоб за ними повести обдурену масу на шлях “реальної політики”, себто коляборації з “раєм”, на шлях нової грушевщини і винниченківщини або “дружньої співпраці” з Марґолінами і Райсами.

Вже одному представникові цієї “оркестри” в Монтреалі, гостеві з Європи, який захвалював “патріотизм” Скрипника, – ті, що знали ганебну роботу останнього в Україні, крикнули, що це брехня і що вони це ліпше знають. Ось цю брехню, цю брехливу пропаганду “дастіженій” совєтських і ставки на валюхівські “кадри” – треба припинити! Щоб поволі не затруїла вона остаточно душу емігрантського загалу.

Тій “оркестрі” треба протиставити когорту людей віри, ідеї, честі й характеру, яка хоче здвигнути не Україну Любченків, Кулішів, Сосюр, Скрипників, Винниченків, Драгоманових і Марґоліних, не Україну тих “хамових синів”, над якими кожний пройдисвіт із Сходу чи з Заходу “коверзував би”, – а Україну традиційну, козацьку, християнську, якій би, як тому Яремі, “виросли крила”, Україну Богдана, Мазепи і Ґонти, з хрестом і мечем на “поганих”.

Та когорта мала б згуртувати людей, що здібні служити ідеї, а не своїй крамничці, парадам і забавам. Людей не одної “програми”, а одного духа. Людей, які не пактували б з Антихристом, що його, в принадній масці малював на чолі большевицької шайки Блок (в поемі “Дванадцять”), а які б його здемаскували і знищили, звільнили б Україну від нього і від всієї його погані.

Ці гасла треба собі пригадати в час трагічної смерті того, хто за них боровся. Інакше багнюка об'єднаних “оркестрантів” засмокче нас.

1959 р.

Loading...

Інтерв'ю

Олег Медуниця: «У реаліях гібридної війни інформаційна безпека – на першому місці»

Сьогодні наша розмова із заступником Голови Проводу ОУН (б), народним депутатом України Олегом Медуницею. Поговоримо...

13-11-2017 Інтерв'ю

Геннадій Іванущенко: «Апеляція до нашого героїчного минулого виховує нових героїв»

Працюючи з великими масивами українських документів, що збереглися в архівах Великобританії, відомий історик та архівіст...

06-11-2017 Інтерв'ю

Добрі справи по осені рахують…

Цього року жовтень несе нам не лише традиційні церковні, професійні та державні свята. Разом з...

29-09-2017 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн