П'ятниця, 10 січня 2014 15:08

Бойова група “Вовки”

Володимир Мороз
Бойова група “Вовки”

В праці “Українська Повстанська Армія. 1942–1952” (1953 р.) Петро Мірчук пише, що у 1937 р. Василь Сидор запропонував план створення спеціальних військових відділів ОУН, які “рейдували б по Поліссі й Волині і відповідно до розвитку політичної ситуації перейшли б вздовж Прип’яті в східню Україну, або стали б зав’язком протипольської повстанчої армії”. За твердженням П. Мірчука, у липні 1937 р. було створено першу групу “Вовків” чисельністю 25 осіб, а друга почала творитися на Горохівщині. Працю перервали масові арешти. Далі П. Мірчук пише, що провідні члени “Вовків” “Чок” і “Гроза” в липні 1939 р. втекли із львівської в’язниці за дорученням В. Сидора, щоб організувати повстанські загони на Поліссі. Вони на початку Другої світової війни у вересні 1939 р. створили в околицях Янова Поліське Лозове Козацтво чисельністю бл. 500 осіб, розформоване з приходом більшовиків. Згодом, за твердженням П. Мірчука, група колишніх “лозовиків” нібито сконтактувалася у 1941 р. із членом ОУН (!) Тарасом Бульбою-Боровцем – керівником “Поліської Січі”. Далі у 1942 р. на Волинь і Полісся нібито прибув як уповноважений Проводу ОУН В. Сидор, відновив зв’язки з колишніми “вовками” та “лозовиками” і апробував створення збройних відділів, які дали початок УПА, а при цьому сам їх очолив.

В іншій книзі, “Нарисі історії ОУН” (1968 р.), П. Мірчук писав, що “Вовки” у 1937 р. повністю переходили в підпілля (“у ліс”), проводили рейди по Волині й Поліссі, виконуючи саботажні акції та атентати на польських поліціянтів. Щоправда, в цій праці значення “Вовків” автор подав обережно – “їх можна вважати за передвісників відділів УПА”.

Аналіз спогадів очевидців, а також інших дотичних джерел, дають підстави вважати, що подані П. Мірчуком відомості про групу “Вовки” та її значення при створенні УПА не відповідають дійсності і їх потрібно серйозно скорегувати.

Вказівки щодо підготовки створення партизанських відділів, які мали б проводити бойово-пропагандистські рейди, за твердженням Івана Кравчука, поширено в Сокальській окрузі ОУН в кінці серпня – на початку вересня 1936 р. Відповідно, районні провідники повинні були підібрати найкращих бойовиків для виконання таких завдань.

Перша група “Вовків” була організована Василем Макаром і Петром Башуком навесні 1937 р. Тоді на кладовищі села Поториця склали організаційну присягу семеро перших її учасників: В. Макар (с. Поториця, повітовий провідник Сокальщини), П. Башук (с. Себечів, член окружного проводу), “Андрій Вовк” (с. Вілька Поторицька; ймовірно, Андрій Яворський; звеновий),  Петро Канюка (с. Добрячин, станичний), Пилип Саїк (с. Волсвин), Микола Свистун (с. Ордів; бойовий референт повітового проводу Радехівщини) та Сильвестр Дещиця (с. Спасів; районний провідник).

П. Башук згадував, що перша група “Вовків”, створена з ініціативи В. Сидора на Сокальщині, нараховувала 25 бойовиків (в інших джерелах фігурує також чисельність 32 особи).

Ініціатором створення цієї групи був член окружного проводу Василь Сидор. Варто наголосити, що він вийшов на волю із польської тюрми у вересні 1936 р., тобто тоді, коли процес формування партизансько-бойових відділів вже розпочався.

Провідником групи “Вовки” став Василь Макар-“Сіроманець”-“Черник”. З різних джерел відомо, що до складу групи також входили брати Григорій Бабський (надрайонний провідник) та Лесь (Олекса) Бабський (звеновий), а також Іван Білик (всі з Поториці).

Всі відомі “вовки” мешкали легально або напівлегально (не з’являлися вдома, щоб зменшити ризик арешту). Винятком є лише Сильвестр Дещиця-“Сіроманець”, який втік з тюрми в Сокалі у грудні 1935 р. і перебував у підпіллі аж до розвалу Польщі.

Як гімн “Вовків” використовувалася пісня “Гей-гу, гей-га…”, у первісному тексті якої “лісові чорти” замінені на “сірих вовків”, а “прапор червоно-чорний” – на “прапор блакитно-жовтий”. Нові слова звучали, ймовірно, так:

Гей-гу, гей-га! Нас було тридцять два

Наплечники готові, прощай, моє дівча!

Сьогодні помандруєм, не знаємо самі,

Де завтра заночуєм… Вовки ми лісові!

Гей-гу, гей-га! Вовки ми лісові!

Сірі вовки без горя і страху

Зубами розідремо, що стане нам на прю

Ненависть нас зродила, а пімста каже жить

Любов до України нам каже побідить.

Гей-гу, гей-га! Нам каже побідить.

Прапор блакитно-жовтий – це наше все добро

Блакитне наше небо і хвилі морських вод.

Тризуб Володимира в золоті жаготить

Пламенний меч Архангела – він завше побідить.

Гей-гу, гей-га! Він завше побідить.

Як впадеш у вовчу яму чи зловишся на дріт

На всі питання ката даєш один одвіт:

До ОУН належу, а вождем наш Євген

І слава Україні лунає ген-ген-ген!

Гей-гу, гей-га! Лунає ген-ген-ген!

Один із керівників ОУН на Сокальщині Іван Кравчук припускав, що саме для “Вовків” Андрій Марченко в той час написав пісню “Ми українські партизани”.

“Андрій Вовк” згадував, що перша акція “Вовків” під гаслом “Свій до свого” відбулася в Сокалі 12 липня 1937 р. Оскільки це був день св. Апостолів Петра і Павла (храмове свято в Сокалі), то вона стала відома як “петропавлівські події”.

Причиною акції була заборона польською владою українським купцям торгувати 29 червня – в день “польського” (католицького) свята Петра і Павла. У відповідь ОУН вирішила організувати бойкот торгівлі на “українське” свято Петра і Павла (12 липня). Акція в першу чергу торкнулася польських та єврейських купців. Після церковної служби на Ринок одночасно з різних боків зайшли групи молоді, які почали погром лоточників, серед яких в результаті були побиті і покалічені.  Також було перекинуто карусель, яка працювала під час богослуження.

Місцева поліція виявилася безрадною, спроби відтиснути чи затримати нападників були невдалими. Викликано допомогу. Після обіду, коли вже всі розходилися, поліція, “стшельци” та польська “вулиця” почали контракцію. Вона зачепила в першу чергу українських селян, які приїхали на храмовий празник і затрималися в місті. Кілька десятків молодих українців отримали важкі та легкі ножові поранення. При цьому тринадцятьох, переважно якраз побитих і поранених, затримала поліція в підозрі за ранкові заворушення. Крім того, було розгромлено кілька магазинів і яток, які належали українцям.

Найбільше дошкуляли поляки Юзеф Пітак і візник (фіакерник) Юзеф Душка (його теж вважали агентом поліції). ОУН видала вирок смерті на Ю. Душку, який виконали 16 липня П. Канюка та І. Білик. Вони, одягнені в чорні костюми, найняли фіакр нібито для поїздки на залізничну станцію і на мості через Буг завдали йому 32 удари ножами, після чого повісили догори ногами на придорожній вербі.

Більше подробиць про діяльність “Вовків” на Сокальщині немає. Про другу групу, яка творилася на Горохівщині, жодної конкретної інформації наразі не виявлено. Так само джерела не фіксують партизанський побут “вовків” у лісах, як теж немає жодних відомостей про будь-які бойові чи пропагандистські рейди ані на Сокальщині, ані на волині та Поліссі.

Розгортання діяльності ОУН в напрямку творення партизансько-бойових відділів було перерване масовими арештами. 5 серпня 1937 р. на Сокальщині  до рук польської поліції потрапили 23 підозрюваних в приналежності до ОУН, зокрема В. Сидор, В. Макар, П. Башук, заступник окружного провідника Григорій Климів та ін. Причиною арештів були петропавлівські події. Згодом частину затриманих, зокрема В. Макара, звільнено, але надалі вони перебували під пильним наглядом поліції.

На Волині в той же час, протягом 5–12 серпня 1937 р., затримано 138 підозрюваних у приналежності до ОУН, серед яких більшість керівників окружного та повітового рівня.

Арешти на Сокальщині не припинялися і восени 1937 р. – навесні 1938 р.. Зокрема, тільки з Поториці поліція затримала близько 40 хлопців (зокрема, Л. Бабського). В кінці квітня 1938 р. знову був заарештований В. Макар. Тоді ж до рук поліції потрапив окружний провідник ОУН Теодор Шиш-“Стек” (с. Яструбичі), а дещо пізніше, у вересні того ж року – П. Канюка.

Два “вовки”, П. Башук та П. Канюка, невдовзі відзначилися вдалою втечею із львівської в’язниці “Бригідки”. Це сталося 16 червня 1939 р. Після цього крайовий провідник ОУН Володимир Тимчій-“Лопатинський” скерував П. Башука-“Чока” на Полісся, в околиці Дорогичина та Янова (тепер східна частина Брестської області Білорусі). Із вибухом Другої світової війни під його керівництвом тут постав повстанський відділ під назвою Поліське Лозове Козацтво, який з часом зріс до 218 вояків. Було роззброєно кілька польських військових і поліційних станиць, а 22 вересня захоплено повітовий центр Дорогичин. Щоправда, наступного дня у зв’язку із приходом радянських військ Поліське Лозове Козацтво було розформоване і припинило своє існування.

Можна припускати, що П. Башук при творенні і діяльності Поліського Лозового Козацтва використовував досвід групи “Вовки”. Відтак він у 1939–1942 рр. брав активну участь в діяльності ОУН і, очевидно, ділився здобутим досвідом із іншими діячами організації. Але безпосередньо П. Башук до створення і діяльності УПА стосунку не мав. Немає в джерелах і відомостей про  те, щоб до цього був причетний хоч хтось із “лозовиків”. Інформація П. Мірчука про їх участь у формуваннях Т. Бульби-Боровця і перших відділах УПА нічим не підтверджується і, швидше за все, є недостовірною.

Не відповідає правді і твердження П. Мірчука про те, що В. Сидор апробував створення збройних відділів під час інспекції на Волинь і Полісся у 1942 р. Насправді ж майор “Крегул” (В. Сидор) прибув сюди тільки у липні 1943 р., коли УПА вже існувала й активно діяла. У військову працю ОУН він включився після закінчення служби в “Шуцманшафтбатальйоні-201” (в такій формі діяв український націоналістичний легіон – Дружини українських націоналістів (ДУН) – після розформування підрозділів “Нахтіґаль” і “Роланд”). Це сталося у січні 1943 р., коли старшини Легіону уникнули німецького арешту і перейшли в підпілля. Командир ДУН Роман Шухевич очолив головну військову референтуру ОУН. Його заступником і найближчим помічником став В. Сидор. Звичайно, на цій посаді він серйозно вплинув на формування і діяльність УПА, але сумнівно, щоб досвід, здобутий при творенні групи “Вовки”, відігравав на той час якесь серйозне значення. Натомість дуже ймовірно, що В. Сидор використовував досвід “Вовків” під час військових вишколів ОУН у Кракові в 1940–1941 рр., де він був інструктором та комендантом.

Двоє учасників групи “Вовки” були причетними до створення УПА саме на Волині. Зокрема, В. Макар у 1942–1944 рр. займав пост крайового референта Служби безпеки ОУН Північно-Західних Українських Земель (ПЗУЗ), тісно співпрацюючи із визнаними творцями УПА – крайовим провідником Дмитром Клячківським-“Климом Савуром”, членами крайового проводу Василем Івахівим-“Сомом” та Сергієм Качинським-“Остапом”. Загинув В. Макар 23 квітня 1944 р.

Інший учасник групи “Вовки”, Микола Свистун-“Ясень”-“Ярбей” у 1941–1942 рр. займав пост окружного провідника ОУН Берестейщини (входила до складу ПЗУЗ), а відтак був курінним УПА на південній Волині (1943 р.), командиром з’єднання “Холодний Яр” (1944 р.), шефом штабу та заступником командира УПА-Південь (1944 р.). Загинув 8 грудня 1944 р.

Після проголошення відновлення Української держави 30 червня 1941 р. в Сокалі з ініціативи ОУН було створено курінь української міліції чисельністю 300-400 осіб. Заступником його командира і, деякий час, виконувачем обов’язків курінного, був Лесь Бабський. Також тут, ймовірно, служили й інші “вовки”. Чи в діяльності цього куреня використано щось із здобутого в групі “Вовки” досвіду – невідомо. Із створенням на Львівщині відділів УПА (1944 р.) до них приєдналися і деякі колишні учасники куреня української міліції в Сокалі. Сам Лесь Бабський-“Сергій” в той час очолював референтуру СБ ОУН Сокальської округи. За своєю посадою, на якій загинув 13 грудня 1944 р., він мав стосунок, хоч і непрямий, до творення відділів УПА в підлеглому терені.

В боротьбі за українську державу полягли й деякі інші “вовки”. Так, Григорій Бабський-“Півець”-“Чигирин” загинув на посту районного провідника ОУН Радехівщини 10 квітня 1947 р., а Петра Канюку пострілом у спину зрадник вбив ще восени 1939 р.

Кілька “вовків” були відзначені нагородами УПА та мали старшинські ступені: В. Сидор (полковник УПА, лицар Срібного Хреста бойової заслуги 1 кл.), М. Свистун (майор УПА, двічі відзначений Золотим Хрестом бойової заслуги 1 кл.), В. Макар (лицар Золотого Хреста заслуги), Л. Бабський (поручник СБ).

Підсумовуючи наявну інформацію про діяльність групи “Вовки”, можна ствердити, що вона не була ані попередником, ані передвісником УПА. Спроба створення партизансько-бойових відділів у 1936–1937 рр. була перервана на початковому етапі арештами її організаторів. Практичний досвід, отриманий за короткий час існування групи “Вовки”, важко визначити, а тим більше простежити його вплив на подальшу військову діяльність ОУН і УПА. Так само важко відстежити і вплив теоретичних засновків, які були покладені в основу творення партизансько-бойових відділів у 1936–1937 рр.

Все ж треба відзначити, що деякі з організаторів і учасників “Вовків” (В. Сидор, В. Макар, М. Свистун, П. Башук) мали можливість використовувати свої “вовчі” знання і досвід (хоча й вони були незначними) при творенні й діяльності партизанських формувань – Поліського Лозового Козацтва та Української Повстанської Армії.

Кому відома інформація про групу “Вовки” та її учасників, просимо писати на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. або на адресу редакції.

Loading...

Інтерв'ю

Юрій Менцинський: «Багатолітня боротьба українців увінчається успіхом»

Його доля характерна для сотень тисяч українців, родини яких, рятуючись від московських «визволителів», змушені були...

21-01-2019 Інтерв'ю

Стефан Романів: Терор, який був у 1932 році, і терор, що сьогодні на окупованих територіях, мають одну мету – винищення

Минулого тижня у Києві відбувся XI Світовий Конгрес Українців – ініціативи, що координує роботу 20-мільйонної...

10-12-2018 Інтерв'ю

Леонтій Шипілов: «Вибори в умовах війни: маємо бути у всеозброєнні»

  Понад місяць працює нова Центральна виборча комісія, обрана 20 вересня. Присягу прийняли 5 жовтня. Українська...

18-11-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн