П'ятниця, 23 червня 2017 13:06

Група українських підпільників

Автор Юрій Щур
Відтиск печатки Відтиск печатки

Гуляйполе-Запоріжжя, 1947-1949 роки

Закінчення Другої світової війни й повернення на територію України радянської влади не принесли полегшення для простих жителів. Більше того, солдати які пройшли фронтовими дорогами Європи й отримали досвід спілкування із жителями західного світу, побачили невідповідність радянської пропаганди реаліям життя. Відповідно, з їхніх оповідей це дізнавалася й молодь. Частими стали випадки, коли в середовищі робітничої та студіюючої молоді проявлялися антирадянські настрої, які інколи отримували оформлення у вигляді підпільних організацій. І така ситуація була характерною і для індустріально розвинених регіонів Наддніпрянської України.

Зокрема, протягом березня-листопада 1947 року у місті Гуляйполе навколо місцевого жителя Якова Трояна сформувався гурт молоді, яка була налаштована проти радянської влади. У листопаді в помешканні Трояна відбувся перший організаційний збір, який мав на меті виробити план й методи боротьби з радянською владою й намітити подальшу діяльність. Відмітимо, що розглядаючи можливість здійснення індивідуального терору проти радянського й компартійного активу, зокрема голів колгоспів, підпільники вирішили відмовитися від таких акцій на перших етапах діяльності на користь ведення агітації.

Організація отримала назву «Підпільники України», яка з часом трансформувалася у «Групу українських підпільників». Очолив новостворену організацію Яків Троян. Крім нього в установчих зборах брали участь Володимир Семенюта, Павло Семенюта, Григорій Новак та Павло Литвиненко.

Протягом 1947-1948 років у Гуляйполі до ГУП також були залучені Володимир Чуприна, Сергій Рябко, Василь Зінченко, Микола Белецький, Борис Гольц, Олександр Скомський та Павло Шишка.

Не висуваючи на перший план здійснення терактів, Я. Троян, тим не менш, вважав, що підпільна організація у своєму розпорядженні повинна мати зброю. Наприкінці листопада 1947 року він дав завдання Г. Новаку виготовити саморобний пістолет, а В. Чуприні – викрасти зброю у брата, який працював старшим охоронцем у артілі «Перемога».

3443

Яків Троян

Організаційна структура ГУП мала наступний вигляд: Я. Троян – керівник, П. Семенюта – заступник, В. Семенюта – скарбник. Щомісяця гупівці мали робити внески в розмірі 5-10 рублів на потреби організації. За ці гроші, зокрема, було придбано 50 дрібнокаліберних патронів, бабіт для відливки шрифту, папір для друку листівок тощо.

Як такої програми (у її «класичному» вигляді) у Групи українських підпільників не було. Програмовий документ, авторство якого належить Трояну, був більше збіркою гасел, але відображав повною мірою думки молоді, що об’єдналася для боротьби з радянським режимом. Зокрема, Троян звертався до однодумців: «Друзі! Невже ми будемо йти на поля боїв й проливати свою кров для шкуродерів-комуністів, невже ми віддамо свої юні роки (хоча й нещасні у теперішній час), за дармоїдів, які наживаються на наших мозолях. … Хіба нам не набридло скитатися по бараках, тюрмах тощо?! Хіба нам не набридло пухнути, голодувати. І хіба ми не сподіваємося на краще? Але кращого, звичайно, нам від комуністів не дочекатися».

З метою конспірації у ГУП дотримувалися відповідних правил поведінки. Зокрема, члени організації мали знати лише тих, хто їх завербував й давали усне зобов’язання зберігати у таємниці усю інформацію про ГУП. За порушення таємниці передбачалася фізична ліквідація.

Сам Я. Троян цій проблемі надавав значної ваги й постійно наголошував на цьому на зборах осередків та у організаційних матеріалах, що надавалися підпільникам для ознайомлення. Зокрема, у записці для запорізьких підпільників він писав: «В першу чергу зверніть особливу увагу на свою поведінку серед друзів й дівчат. Знайте, що своєю необережністю сьогодні ми робимо собі могилу у майбутньому. Особливо треба менше говорити куди йдете і навіщо». Крім того, в середовищі ГУП користувалися псевдонімами: Я. Троян – «Началов», П. Семенюта – «Гарбуз», В. Семенюта – «Жито», Г. Новак – «Просо» та П. Шишко – «Малишка».

Варто зауважити, що Група українських підпільників мала власну печатку, яка була виготовлена працівником взуттєвої фабрики В. Зінченком із підбора чоловічих туфель. Печатка мала вигляд неправильного п’ятикутника, на якому з обох боків були зображені колоски пшениці, вгорі – сонце, а в центрі – великим літерами абревіатура «ГУП». Зберігалася печатка спершу у Я. Трояна, пізніше останнім передана П. Семенюті.

Підпільниками було підготовлено текст листівки у якій закликали молодь не йти на навчання до фабрично-заводських та ремісничих училищ. Поширити агітацію випала можливість по дорозі на медичну комісію до обласного військкомату. Тоді гупівцями у Гуляйполі, Оріхові та Запоріжжі було поширено 20 рукописних листівок. Відмітимо також, що вже перебуваючи у Запоріжжі, Троян давав вказівки місцевим підпільникам роздобути друкарську машинку для виготовлення листівок із закликами до боротьби за самостійну Україну.

43434

Павло Шишка

Станом на літо 1948 року підпільний гурток набуває класичного організаційного вигляду. Розширюється кадрова база: під час поїздки Я. Трояна до Запоріжжя засновується осередок у обласному центрі. Таким чином, організація вже мала два осередки. У Гуляйполі ГУП очолював один з співзасновників П. Семенюта, запорізьким керував Я. Троян, одночасно залишаючись головою усієї «Групи».

Гуляйпільський осередок нараховував 11 членів, основна частина з яких працювала на взуттєвій фабриці. Запорізький осередок – 6 чоловік із середовища робітничої молоді, з будівельних майданчиків та заводів: Микола Козачков, Федір Колодязний, Василь Детюк, Василь Казанніков, Григорій Лебеденко та Олексій Руденко. Планувалося через знайомих створити осередки ГУП у Василівці й Оріхові Запорізької області та на шахтах Донбасу. Відповідальною особою за це був призначений П. Литвиненко.

Розуміючи, що самотужки проводити підпільну діяльність неможливо, Я. Троян шукав зв’язків із оунівським підпіллям. Влітку 1948 року до ГУП приєднався житель Гуляйполя П. Шишка, який перед тим був учасником боївки під командуванням «Гука» на Кременеччині у Тернопільській області і, уникаючи переслідування радянських органів державної безпеки після одного з бойових зіткнень, повернувся до рідного міста. Отримавши від П. Шишки інформацію про базування відомих йому повстанських відділів на Західній Україні, Я. Троян планував виїхати на Тернопільщину задля встановлення зв’язків із підпіллям ОУН та боївками УПА. Виїхати до Західної України Я. Троян не встиг через розкриття групи співробітниками МДБ. Відмітимо, що серед речових доказів, які фігурують у справі ГУП, є карта західних областей України із помітками в районах Кременець – Шумськ – Великі Дедеркали.

Читайте також: Українська демократична партія

Не зважаючи на те, що Я. Троян постійно наголошував на необхідності конспірації, саме він, сам того не підозрюючи, привів до організації провокатора. На початку 1949 року Троян завербував до підпільного осередку у Запоріжжі агента місцевого УМДБ «Стьопіна». Саме інформація останнього дала підстави завести агентурну справу «Голос Америки». Можемо припустити, що назва справи була зумовлена проамериканськими настроями гупівців, які очікували вирішення питання української самостійності внаслідок війни між США та СРСР. Крім Запоріжжя, «Стьопін» також був причетний до викриття осередку в Гуляйполі, куди його відправили куратори з УМДБ в рейд.

Внаслідок проведеної операції працівникам органів держбезпеки вдалося заарештувати 19 членів Групи українських підпільників. Під час обшуків та арештів було вилучено пістолет з набоями, саморобну печатку та низку документів. За вироком Військового трибуналу Запорізької області всі учасники ГУП були засуджені до різних строків ув’язнення – від 10 до 25 років виправно-трудових таборів.

Необхідно відмітити головну особливість і свого роду унікальність Групи українських підпільників в історії українського націоналістичного руху 1940-х років на території Запорізької області. Перш за все – організаційний момент: підпільна організація була створена звичайними жителями Гуляйполя та Запоріжжя, без участі кадрових підпільників-оунівців. І вже сформована структура шукала виходів на організоване підпілля або збройну боївку. І саме на Західній Україні, оскільки серед членів ГУП був легалізований боєць УПА. Про існування осередків мережі ОУН в Гуляйполі, або Запоріжжі, в основній масі розгромлених ще у 1944-1945 роках, молоді патріоти могли просто не знати.

Loading...

Інтерв'ю

Стефан Романів: У перспективі хотілося б домовитися про безвізовий режим з Австралією

Днями в австралійському Мельбурні закінчився ювілейний 15-й з'їзд («Здвиг») українських організацій Австралії, присвячений 70-літтю поселення...

16-07-2017 Інтерв'ю

Ігор Козак: "Україна вже має професійну й самосвідому армію"

Знайомтеся: Ігор Козак, родом з України, але закінчував військову академію вже в Канаді та служив...

27-06-2017 Інтерв'ю

Веб-дизайн