П'ятниця, 21 липня 2017 13:54

Радянська агентура проти підпілля ОУН (р) на Наддніпрянщині

Юрій Щур
Радянська агентура проти підпілля ОУН (р) на Наддніпрянщині

Зважаючи на значне поширення осередків ОУН (р) на території колишньої т.зв. «підрадянської України» протягом першого року німецько-радянської війни та враховуючи потенційну небезпеку поширення дій УПА на територію Лівобережжя, народний комісар внутрішніх справ УРСР В. Рясний 4 жовтня 1943 р. підписав директиву обласним управлінням НКВС щодо поліпшення оперативної роботи стосовно ОУН.

У документі вказувалося, що у районах і містах Лівобережжя необхідно мати таку агентуру, яка за своїми даними може бути використана для внутрішнього висвітлення й розробки соціальної бази націоналістичних формувань, якою є колишні куркулі, що працювали в німецьких окупаційних установах, поліцаї, дезертири з Червоної армії, члени сімей репресованих та тих, що виїхали з німцями, землевласники, працівники торгівлі тощо. У відповідності до цього, особистий склад апарату боротьби з бандитизмом і дезертирством мав бути ретельно підібраним та фахово підготовленим.

Питання агентурної розробки націоналістичного підпілля не було новим для органів державної безпеки Радянської України. Під час німецької окупації на Наддніпрянщині було створено широку мережу агентури та резидентури НКВС для проникнення в оунівське підпілля. Особлива увага приділялася організації оперативної роботи проти ОУН у великих промислових та адміністративних центрах: у Києві, Харкові, Одесі та інших містах. У Києві та Київській області для організації боротьби з націоналістичним підпіллям НКВС УРСР було залишено близько 50 агентів, багато з яких увійшли до складу резидентур. З конкретним завданням органів безпеки на окупованій території були залишені такі резидентури: у Харкові – 3 у складі 11 агентів; в Одесі – 2 (12 агентів); у Полтаві, Миколаєві, Дніпропетровську, Житомирі та інших областях – по одній резидентурі. Агент 4 Управління НКДБ УРСР «Якорь», який перебував у тилу німецьких військ до жовтня 1942 р. зібрав відомості про націоналістичне підпілля в кількох окупованих областях, зокрема в Житомирській, Київській, Кіровоградській, Дніпропетровській та Запорізькій.

Наявність радянської агентури негативно впливала на роботу підпілля. Зокрема, на думку О. Добровольського, головним недоліком діяльності Донецького обласного підпілля була максимальна інфільтрація агентів НКВС до його керівного складу, як у містах області, так і у самому Донецьку. Наприклад, заступником голови обласного проводу ОУН (р) та фактичним керівником мережі в Донецьку у 1942–1943 рр. був агент «Дорошенко». Не кращою була ситуація і у краєвому проводі ОУН (р) південноукраїнських земель, де на радянські спецслужби працював провідник Криворіжжя, згодом політичний референт Донбасу М. Кривошапка («Козик»).

Через свою агентуру радянські органи безпеки отримали первинну інформацію про оунівське підпілля та його активістів. Зусиллями агентів було виявлено 57 націоналістичних організацій різного рівня, а під час наступу Червоної армії виявлено й піддано репресіям 153 члени ОУН (р). За матеріалами місцевої агентури Управлінням НКДБ в Одеській області було заведено справи, за якими розроблялися більше 50 членів націоналістичного підпілля, 26 з яких були заарештовані й засуджені. Завдяки інформації «Дорошенка» вже у жовтні 1943 р. радянськими спецслужбами було розгромлено 5 районних проводів ОУН-р, що базувалися навколо Донецька, та взята під повний контроль НКВС Донецька міська організація ОУН (р).

У Орієнтуванні НКВС УРСР за №6 від 11 січня 1944 р., адресованому обласним Управлінням НКВС зазначалося, що відділу по боротьбі з бандитизмом УНКВС Дніпропетровської області за рахунок вдалої вербовки та проведення ряду агентурних заходів по справі «Соборники» було викрито потужне підпілля ОУН, що охопило своїм впливом значну територію області: Дніпродзержинский, Криничанський, Перещепинський, Верхньодніпровський, Магдалинівський, Петриківський, Криворізький та інші райони. Радянським спецслужбам у підпільників було вилучено багато зброї (рушниці, автомати, ручні гранати тощо), націоналістичної літератури, друкарська машинка, паролі та перепустки до відділів УПА.

Читайте також: Боївки ОУН на Правобережжі, 1949 рік

Із відновленням радянської влади на більшій території України активізувалася репресивна діяльність органів НКДБ-МДБ проти націоналістичного підпілля на Наддніпрянщині. У 1943 р. частка репресованих членів ОУН становила лише 0,5 % від загалу репресованих. Це пояснюється самим ходом подій, коли лише розпочинався відступ німецьких військ з території України. Тому радянські органи безпеки у звільнених реґіонах (в основному – східних) свою увагу звертали на військових злочинців та відвертих колабораціоністів. Наступного, 1944 р. кількість заарештованих оунівців збільшилася, що було пов’язано зі здобуттям повного контролю радянськими військами над територією України. За підрахунками В. Нікольського протягом 1944–1946 рр. на східноукраїнських землях було заарештовано 2 988 членів ОУН, що складає майже 11% від загальної кількості заарештованих оунівців у всій Україні за вказаний час. Серед наддніпрянських областей, на першому місці за кількістю арештів була Київська область (644 осіб, 2,4 %), за нею – Кам’янець-Подільська (427 осіб; 1,6%), Дніпропетровська (342 осіб; 1,2%), Вінницька (282 осіб; 1,0%). Відповідно, кількість заарештованих членів підпілля серед наддніпрянських областей прямо пропорційна активності оунівців у реґіонах. А Київ і Дніпропетровськ, як відомо, були центрами крайових проводів. Внаслідок проведених арештів радянським спецслужбам вдалося з’ясувати склад проводу центральноукраїнських земель та організаційну структуру ОУН (р) у м. Києві та Київській області.

Успіх діяльності органів державної безпеки з викриття осередків ОУН на Наддніпрянщині частково був забезпечений вдалою радянською агентурою всередині націоналістичного підпілля. З 1944 р. ця діяльність набула ще більших масштабів. 19 січня 1944 р. у Києві відбулася зустріч М. Захаржевського – агента радянських спецслужб від 1924 р. (під час окупації працював у націоналістичному підпіллі на Донбасі та Білоцерківщині) з полковником НКДБ С. Даниловим (Каріним-Даниленком). Розуміючи, що ОУН та її діяльність є небезпечними для СРСР, а намагання керівництва українського націоналістичного руху закріпитися на Наддніпрянщині є чітко спланованою акцією, було розроблено агентурно-провокативну програму. Сутність останньої полягала у відновленні старої організаційної мережі, що давало можливість, з одного боку, виявити давніх членів і таких, що співчували, мали зв’язки з ОУН і не були раніше виявлені органами радянської безпеки та їхньою агентурою. З іншого боку, можна було виявити націоналістично налаштованих осіб, втягуючи їх в організацію, й пізніше ліквідувати.

Для реалізації програми передбачалося: створити фіктивний організаційний центр ОУН на східній Україні, який повинен бути щільно пов’язаний з периферійними організаційними ланками ОУН (р); одночасно за будь-яку ціну цей центр мав вийти на зв’язок із Проводом ОУН (р), інтегрувати туди своїх агентів, інформувати про стан справ у ньому й проводити там роботу з розвалу ОУН (р).

Згідно з планом НКДБ у сферу діяльності новоствореної «організації» мали входити Білоцерківська, Конотопська, Криворізька, Дніпропетровська та Миколаївські округи. Провід кожної округи складався з трьох осіб, зв’язаних із центральними та територіальними органами НКДБ. Районні «центри» також складалися з трьох агентів, зв’язаних із місцевими відділами НКДБ і з «окружним» проводом. У свою чергу район розділявся на кущі, а кущі на станиці, які очолювались агентурою НКДБ. Псевдопровід знав всю свою агентуру, але про членів «проводу» як агентів НКДБ знав лише «окружний провідник» М. Захаржевський.

Невдовзі після створення псевдопроводу була проведена організаційна робота в округах. У Білоцерківській, Конотопській, Криворізькій, Дніпропетровській та Миколаївських округах загалом організовано 85 агентурних центрів та втягнуто до «організації» близько 200 осіб.

У рамках виконання другого пункту агентурної програми на Західну Україну для встановлення контактів із Проводом ОУН (р) було відправлено досвідчених агентів «Ірину» та «Євгенію», до яких була долучена Л. Фоя, член ОУН (р) з 1942 р. Заарештована у січні 1944 р. й залучена до співпраці з НКВС під псевдонімом «Апрельская». Група «зв’язкових східноукраїнського проводу» отримала виготовлені працівниками органів держбезпеки «підпільні документи», в тому числі й сфабрикований «лист українських націоналістів» з критикою й погрозами на адресу письменника М. Рильського. Прибувши на Волинь, «зв’язкові» потрапили під спостереження Служби безпеки ОУН. Унаслідок розробки й допиту Л. Фої вдалося викрити наміри агентів. Керівник волинської Служби безпеки ОУН (р) М. Козак («Смок») вирішив провести власну агентурну гру з радянськими спецслужбами, внаслідок чого вдалося виманити на Волинь самого М. Захаржевського, який на допитах розповів про легендований провід східноукраїнських земель та його завдання.

Loading...

Інтерв'ю

Олег Баган: «Союз Тримор’я – цивілізаційна антитеза до Росії»

«Війна цивілізацій», «цивілізаційні розколи» – чуємо раз у раз в розмовах політологів. Що вкладають у...

07-08-2017 Інтерв'ю

Стефан Романів: У перспективі хотілося б домовитися про безвізовий режим з Австралією

Днями в австралійському Мельбурні закінчився ювілейний 15-й з'їзд («Здвиг») українських організацій Австралії, присвячений 70-літтю поселення...

16-07-2017 Інтерв'ю

Веб-дизайн