Понеділок, 04 вересня 2017 18:14

КДБістське «досьє» на письменника Сергія Плачинду

Юрій Щур
Український боян, картина І. Василенка Український боян, картина І. Василенка

Радянські органи державної безпеки, як відомо, були «недремним оком» режиму. Відповідно, повз їхню увагу не проходили жодні прояви антирадянщини, а особливо якщо це стосувалося України. Гортаючи сторінки звітів, доповідних та інших документів, які стали доступними для дослідників завдяки процесам розсекречення та декомунізації, знаходимо багато інформації, зокрема, про українських письменників.

7 жовтня 1974 року на стіл керівника компартії УРСР Щербицького лягла доповідна записка, присвячена Сергію Плачинді, який «допускав ідейно шкідливі судження, спілкувався з рядом націоналістично налаштованих осіб, у своїй творчості займав ідейно нечіткі позиції».

Перш за все, акцентувалася увага на події, яка мала місце у жовтні 1971 року на шкільному літературному вечері у Новомиргороді Кіровоградської області. Тоді Плачинда був обурений фактом проведення заходу російською мовою. Як повідомили співробітникам КДБ опитані свідки подій П. Малєєва та І. Табунець, письменник говорив приблизно наступне: «Ось так у нас завжди робиться – усе російською, а українську мову і культуру утискають, ставлять на задній план …, ми дожилися до того, що у нас в Києві переважна більшість шкіл російських і лише одиниці – українські».

Повз нишпорок із КДБ також не проминули факти спілкування Плачинди з іншими письменниками, у творчості яких були відмічені «зриви» ідеологічного характеру. До таких, зокрема, відносився і Григір Тютюнник. Далі – більше. У 1972 році Сергій Плачинда налагодив спілкування по переписці із запорізьким художником Іваном Василенком, за визначенням КДБ – «націоналістично налаштованою особою».

У своїх листах письменник називав художника поборником українського народу, очевидно виходячи із тематики картин останнього. А в ній було досить багато історії – і Київської Русі, і козацтва. Не зайвим, на нашу думку, буде зазначити, що Іван Василенко – учасник німецько-радянської війни, мав «Орден Вітчизняної війни», медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Кенігсберга», «За Перемогу над Німеччиною» тощо, але тим не менш у лютому 1974 року був «профілактований» запорізькими кадебістами за ворожі для режиму висловлювання.

Крім того, Плачинда дозволяв собі підтримувати зв’язки із політв’язнями. Так в КДБ відмічали його контакти із Степаном Сорокою, який на той час відбував присуд у Скальнинському таборі (очевидно, мова йде про учасника ОУН та організації «Об’єднання»). У своїх листах Плачинда підтримував останнього у його дослідженнях з історії України, отримавши зокрема від нього у 1973 році «Нариси про східних слов’ян». Спеціалісти з історії з-під даху КДБ цей твір Сороки одразу ж визнали таким, що має ідейно шкідливу направленість.

У 1973 році Плачинду намагалися «приструнити» на засідання редакції газети «Літературна Україна». Письменник, звичайно ж, обіцяв врахувати свої помилки. Разом із тим, у КДБ відмічали що ці обіцянки такими й залишилися. Він і далі продукував ідеологічно шкідливі твори, «спотворював радянську дійсність, проявляв інтерес по подібних творів інших осіб».

34423423

Сергій Плачинда

Особливого занепокоєння викликала його праця «Залізні хлопці» підготована у 1974 році на замовлення Українського товариства дружби і культурного зв’язку із зарубіжними країнами. Книга не пішла у друк. Причини цього були більш ніж детально описані у доповідній: «становище шахтарів нашої республіки, умови їх праці й побуту висвітлені різко тенденційно. Автор пропонує закордонному читачу цілу галерею негативних персонажів: рвачів, ледацюг та алкоголіків, у оточенні яких вимушені працювати передовики: рядовий шахтар Іван Дума і головний інженер Віктор Сапельник». Але більш за все редактора книги обурював той факт, що Плачинда виводив трудові досягнення Думи й Сапельника не з соціальних умов, створених радянською владою для робітників, а з того, що один був представником «багатогранного й безмежно талановитого українського народу», а інший – нащадок «самої бойової й самої сильної частини запорозького козацтва». Як відмічав редактор, цю книгу Плачинди із задоволенням могло б опублікувати будь-яке націоналістичне видавництво.

Очевидно, за допомогою агентури співробітникам КДБ вдалося встановити, що на дачі у Плачинди зберігається машинопис твору ще одного «підопічного» радянських спецслужб львів’янина А. Лукіна, який був адресований ХХІV з’їзду компартії.

Що ж пропонували восени 1974-го року кадебісти Щербицькому? Враховуючи, що він своїми діями може завдати «політичних збитків», рекомендувалося вжити заходів виховного характеру по лінії партійної організації Спілки письменників України з вимогою видачі «ворожих» матеріалів, що зберігалися у нього. Та разом із тим, рукою Щербицького на доповідній було зроблено помітку із запитанням як же це практично зробити, щоби досягнути хоч будь-якого ефекту.

Loading...

Інтерв'ю

Олег Медуниця: «У реаліях гібридної війни інформаційна безпека – на першому місці»

Сьогодні наша розмова із заступником Голови Проводу ОУН (б), народним депутатом України Олегом Медуницею. Поговоримо...

13-11-2017 Інтерв'ю

Геннадій Іванущенко: «Апеляція до нашого героїчного минулого виховує нових героїв»

Працюючи з великими масивами українських документів, що збереглися в архівах Великобританії, відомий історик та архівіст...

06-11-2017 Інтерв'ю

Добрі справи по осені рахують…

Цього року жовтень несе нам не лише традиційні церковні, професійні та державні свята. Разом з...

29-09-2017 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн