Понеділок, 06 листопада 2017 16:35

На Кіровоградщині теж були бандерівці

Станіслав НЕЧАЙ
На Кіровоградщині теж були бандерівці

Революційна ОУН діяла не лише на Галичині та Волині, як нам нав’язували та подеколи й продовжують нав’язувати наші вороги, щоб розколоти та протиставити наш народ, а й на Великій Україні, зокрема й на теренах Кіровоградської області. Ці землі входили до підпорядкування «УПА-Південь», що поділялась на три воєнні округи: ВО „Вінниця”, ВО „Умань” та ВО „Холодний Яр”. Тоді чи не найпотужніший осередок ОУН та УПА на Кіровоградщині був у с. Межирічці Голованівського району (тепер Кіровоградської області), а пізніше під тиском німецьких репресій він перебазувався в інший (тоді Підвисіцький) район Кіровоградської області у с. Лебединку.

Як і козацтво, цей патріотичний український осередок постав і активно діяв саме на окраїнах кількох областей (Київської, Одеської, Вінницької, Кіровоградської, Миколаївської та теперішньої Черкаської). Там українські підпільники боролись проти німецьких націонал-соціалістів, бо «доблесні» радянсько-російські війська тоді повтікали від Вермахту глибоко в Азію.

У розділі «Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї» своєї книги «Голованівщина: від Трипілля до сьогодення» (Голованівськ, 2008, С. 244) С.Піддубний пише: «в районі Гайворона, Ульяновки, Голованівська та Умані вже діяло дві сотні УПА під командуванням «Сталевого» і «Чорноти» (досі справжні прізвища не встановлені). Загони були переважно пропагандистськими, до їх складу входили і наші земляки: Н.Вареник, І.Закушняк, А.Вареник, П.Коваль, М.Закушняк, О.Чорнобай, А.Коваль, В.Караташ, К.Короп, О.Масний, В.Нечай».

Далекого 1942 року восени 75 років тому в селі Межирічка поблизу Голованівська (тепер Кіровоградської області) почав діяти підпільний осередок ОУН, куди вступала патріотична молодь, щоб боротися за Україну вільну від московсько-большевицьких і німецько-нацистських окупантів.

Для відновлення історичної справедливості і унаочнення самого факту всенародної боротьби усіх українців за свободу та незалежність Батьківщини, тут робиться спроба донести до масового українського загалу те, що на сьогодення вдалося розшукати та опрацювати.

Нині встановити усіх поіменно учасників українських визвольних змагань протягом Другої Світової війни нелегко. По-перше, мережа ОУН (особливо бандерівська!) була високо законспірованою, усі послуговувались лише кличками і майже не вели документації. По-друге, багато українських борців тоді загинуло чи не дожили до Незалежності України, або з інших причин не залишило своїх спогадів. Ті що не відійшли на Захід і не потрапили в лабета сталінських катівень, змінювали прізвища, інколи по кілька разів, часто переїздили з місця на місце, офіційно намагалися пояснювати радянській владі свою протинімецьку боротьбу як просто партизанську. І декому це вдавалось, особливо в брежнєвські 1970-80-ті, коли кількість так званих «радянських партизанів» в Україні різко збільшилась у рази.

На основі опрацювання архівних матеріалів тут наводимо імена деяких українських патріотів, які змагались за волю України, з поміж донині невідомих членів ОУН та бійців УПА, які діяли в 1940-х роках на терені теперішнього Голованівського району Кіровоградської області. Можливо ці дані допоможуть комусь знайти своїх славних предків чи родичів, дослідникам з України та закордоння дозволить уточнити, розширити чи поглибити тему вивчення історії нашої боротьби, юнакам і юнкам нашої великої Батьківщини надасть додаткову наснагу та орієнтири в житті. А тим, великою мірою, безіменним українським звитяжцям, чиї імена та діяння намагалися викреслити з історії наші вороги, хай буде це черговою цеглинкою до підмурівку їхнього величного, міцнішого за граніт, пам’ятника на всі часи про те, що наш народ боровся за свою свободу і не потребує ніяких «асвабадітєлєй».

Подаємо імена цих мужніх та звитяжних українських воїнів та справжніх патріотів, які билися на обидва фронти на Кіровоградській землі в самому серці України (список далеко неповний):

«ЧОРНОТА» – кличка командира, тернополянина, який 1943 року перебував в агрономічній школі с. Лебединка та воював на Уманщині та Кіровоградщині.

БОЙЧУК Іван Каленикович, 1925 р. н., с. Розношенське, 1943 року залучений до ОУН.

ВАРЕНИК Анатолій Тодосьович, 1925 р. н., с. Клинове, з осені 1942 навчався у Межирічківській агрошколі, у грудні 1942 вступив до ОУН, також навчався в Лебединківській агрошколі; у 1943–44 воїн УПА.

ВАРЕНИК Ніна Тодосівна з с. Клинового, 1924 р. н., учениця Межирічківської агрошколи (1942-1943), членкиня ОУН, (кличка «Катя»), також навчалась у Лебединківській агрошколі (1943-1944).

ГОРБАТЮК Антон Якович, 1900 р. н., с. Великий Бобрик, вчитель Розношенської школи, під час окупації у 1941 завідував навчальною частиною в Ульяновській середній школі, вимагав вітатись у школі «Слава Україні!», вивісив герб-тризуб, у грудні читав націоналістичну газету «Уманський голос», при читанні наголошував: «Б’ють жидо-більшовиків!»; на уроках української літератури вчив: «Шевченко не революціонер, а боровся з москалями...».

ГУМЕНЮК – націоналіст із Перегонівського цукрозаводу.

ДУХОВИЙ Афанасій Григорович, до війни працював у с. Клиновому заступником директора школи. Під час окупації завідував педчастиною спочатку у Межирічківській, а потім у Лебединківській агрошколі, брав активну участь в ОУН.

ЗАКУШНЯК Михайло Дем’янович, 1901 р. н., с. Клинове, у 1942 вступив до ОУН, референт районного проводу.

КАРАТАШ Володимир Михайлович, 1926 р. н., з квітня 1943 член ОУН, кличка „Глек”, заготовляв зброю для загону УПА під керівництвом “Сталевого”– 2 карабіни, гвинтівку, автомат ППД, був озброєний наганом. Письменник, автор трьох книг споминів.

КОВАЛЬ Андрій Петрович, кличка «ГОЛУБ», років 25-28, серед членів ОУН говорили, що ніби він двоюрідний чи троюрідний брат члена ОУН КОВАЛЯ Петра. «ГОЛУБ» був одним із керівників, помічник «БАЙДИ», був озброєний пістолетом чи наганом.

КОВАЛЬ Петро Савович, 1921 р. н., учень Межирічківської агрошколи (1942-1943), член ОУН, кличка «Сірко» або «Зелений», на час арешту студент Вінницького медінституту.

КОВБАСЮК Микола, друкар райдрукарні у Межирічці де, окрім місцевої газети, друкували листівки оунівців та червоних партизанів.

КОЛЕСНИК Володимир із с. Текуча Уманського району Київської (тепер Черкаської) області, до ОУН залучила односельчанка ТЮТЮННИК Марія Сергіївна.

КОРОП Василь Амосович, 1924 р. н., роздільчанин, під час голодомору 1932-1933 років померли його батьки, учасник націоналістичного руху.

КОРОП Карпо Іванович, 1922 р. н., освіта: Первомайський медтехнікум, працював фельдшером, у березні 1943 вступив до ОУН, кличка «Бідний», на час арешту студент Вінницького медінституту.

КУЧЕРУК Фросина Дмитрівна, 1924 р. н., с. Розношенське, у квітні 1943 залучена до ОУН, була інформаторкою оунівської служби безпеки (СБ).

ЛИСЕНКО Іван Іванович, близько 1917 р. н. На початку окупації був студентом V курсу Дніпропетровського медінституту, активний член ОУН, керівник Дніпропетровського міського, а з осені 1943 р. – обласного Проводів ОУН. Клички «Байда» та «Тарасевич». Восени 1943 р., перед вступом Червоної армії в м. Дніпропетровськ, Лисенко був скерований ОУН провідником Грушківського, Голованівського і Підвисіцького р-нів (нині Ульянівського, Голованівського та Новоархангельського р-нів Кіровоградської обл.) і Джулинського р-ну Вінницької обл.

ЛУЦЕНКО Віссаріон Іларіонович, 1925 р. н., с. Клинове, із лютого 1943 р. член ОУН, кличка “Вихор”, дав інтерв’ю газеті „Сходи”.

МАНДРІЙЧУК Олександр Данилович, 1925 р.н., с. Грушка або Станіславове Грушківського району, навчався в Лебединківській агрошколі. У березні 1943 р. вступив до ОУН, кличка «Мудрий», призначений ланковим, керував осередком із 5 членів. Був зв’язковим між осередками. Разом з МАСНИМ, НЕЧАЄМ, ПІДЛУБНИМ, ЧОРНОБАЄМ, ШКВИРОЮ, належав до бойовиків націоналістичної організації агрошколи під орудою директора ХОМЕНКА та провідника «БАЙДИ» з його помічником «ГОЛУБОМ». На озброєнні мав револьвер чи пістолет. У січні 1944 р. пішов у загін УПА.

МАСНИЙ Олександр Іванович, 1923 р. н., с. Троянка. Був їздовим в агрошколі с. Лебединка, член ОУН, озброєний пістолетом чи наганом; сім разів тікав, коли забирали в Німеччину. Разом з МАНДРІЙЧУКОМ, НЕЧАЄМ, ПІДЛУБНИМ, ЧОРНОБАЄМ, ШКВИРОЮ, належав до бойовиків націоналістичної організації агрошколи під орудою директора ХОМЕНКА та провідника «БАЙДИ» з його помічником «ГОЛУБОМ». У лютому 1944 р. ще воював у загоні УПА «ЧОРНОТИ» проти німецької жандармерії та поліцаїв і червоних партизанів у районі міста Умань. У 1947 р. по справі Лебединки переїхав з м. Вінниця, де він навчався в медінституті, в м. Чернівці.

МОСТОВИК (у заміжжі ГРИЩЕНКО) Валентина Василівна, 1919 р. н., с. Клинове, з 1943 р. в ОУН.

МОСТОВИК Пантелеймон Васильович, 1920 р. н., с. Клинове, освіта вища. Під час війни учитель с. Гереженівки Уманського району, де вступив до ОУН.

НЕЧАЙ Владислав Станіславович, 14/15.02.1926 р. н. с. Підвисоке Підвисіцького району Уманського округу. Член ОУН з 1942 року, кличка „Тополя”, навчався у Межирічці і Лебединці. Директор агрошколи Хоменко передав В. Нечая в підпорядкування «Чорноті». У 1943 році Владислав Нечай отримав повноваження районного провідника ОУН Підвисіцького району (повідомила про нього учасниця підпілля Марія Тютюнник). Разом з МАНДРІЙЧУКОМ, МАСНИМ, ПІДЛУБНИМ, ЧОРНОБАЄМ, ШКВИРОЮ, належав до бойовиків націоналістичної організації агрошколи під орудою директора ХОМЕНКА та провідника «БАЙДИ» з його помічником «ГОЛУБОМ». Галушко Анатолій Андрійович, 1926 р.н. у своїй статті «Межиріцька агрошкола – розсадник українського націоналізму в період німецької окупації». (Персонал №24, 24-30 червня 2008 р.) згадує: «Нечай ... багато говорив про патріотизм, любов до України. Від нього я вперше почув думку про самостійність України, що він противник і німців, і комуністів.». Ніна Вареник 21 серпня 1944 р. під час допиту на вимогу «Назовите всех известных Вам членов ОУН и участников отряда УПА "Сталевого"», відповіла (переклад – С.Н.): «Нечай Владислав...». Підлубний Яків Григорович на допиті в м. Іркутську (Росія) 22 липня 1948 року розповів (переклад – С.Н.): «НЕЧАЙ Владислав ... часто хвалився своєю мужністю та відданістю ОУН».

ПАТИК Петро, 1926 р. н., с. Шипилове, навчався в аґрошколі, бував на зборах ОУН.

ПІДЛУБНИЙ Яків Григорович, 1925 р. н., с. Троянка, з 1942 р. навчався в Межирічківській, а потім з 1943 р. в Лебединківській аґрошколі, разом з МАНДРІЙЧУКОМ, МАСНИМ, НЕЧАЄМ, ЧОРНОБАЄМ, ШКВИРОЮ, належав до бойовиків націоналістичної орґанізації аґрошколи під орудою директора ХОМЕНКА та провідника «БАЙДИ» з його помічником «ГОЛУБОМ», 1943 р. був озброєний пістолетом чи наганом.

ПОРИЦЬКИЙ Святослав Олексійович, 1925 р.н., с. Полонисте, із 1942 року по березень 1943 року навчався у Межирічківській аґрошколі, член ОУН.

СМІЛЯНЕЦЬ – націоналіст із Перегонівського цукрозаводу.

ТЮТЮННИК Марія Сергіївна, 1924 р.н., із с. Текуча, членкиня ОУН з 1942 р. (по слідчій справі – з листопада 1943 р.). Із січня 1944 р. була зв’язковою УПА та інформаторкою оунівської СБ, утримувала явкову квартиру.

ТЮТЮННИК Надія Сергіївна, 1922 р.н., із с. Текуча. В ОУН з 1941 р. Навчалася в Лебединківській аграрній школі, входила в осередок ОУН. З осені 1943 р. перейшла в загін УПА «Граніт».

ХОМЕНКО Федір Пилипович, мав біля 35–38 років, із Ульяновського району (Лозовате або Мечиславка). У березні 1942 р. в Межирічці став директором аграрного навчального закладу і очолив націоналістичну групу, кличка „Береза”. Потім він поїхав у Львів і навів зв'язки з Центральним Проводом ОУН. За дорученням Центрального Проводу зв'язався з окружним Проводом на Уманщині. Навесні 1943 р. агрошколу в с. Межирічка німці ліквідували. Проте агрошколу з українським підпіллям того ж 1943 р. ХОМЕНКО відновив у сусідній Лебединці, яка була іншого (Підвисіцького) району. ХОМЕНКО був озброєний пістолетом чи наганом, добирав добровольців в УПА, підтримував безпосередній зв’язок із крайовим провідником «БАЙДОЮ», переховував його в агрошколі у листопаді та грудні 1943 р., у грудні 1943 р. переховував у агрошколі загін УПА під командуванням «ЧОРНОТИ». У грудні 1943 р. за доносом червоного партизана Пилипенка німці на агрошколу зробили напад, яка після обстрілу і руйнувань із січня 1944 р. перестала функціонувати.

ЧОРНОБАЙ Остап Павлович, 1923 або 1925 р.н., с. Розношенське. 1942 р., навчаючись в агрошколі с. Межирічки вступив до ОУН, кличка «Хмара», призначений керівником трійки ОУН у Розношенському. 1943 р. навчався в Лебединківській аґрошколі. Разом з МАНДРІЙЧУКОМ, МАСНИМ, НЕЧАЄМ, ПІДЛУБНИМ, ШКВИРОЮ, належав до бойовиків націоналістичної орґанізації аґрошколи під орудою директора ХОМЕНКА та провідника «БАЙДИ» з його помічником «ГОЛУБОМ». Мав на озброєнні револьвер. Із вересня 1943 р. – шеренговий боєць загону УПА „Граніт”/«Сталевого».

ШКВИРА Петро. Навчався в Лебединківській агрошколі, член ОУН, належав до бойовиків націоналістичної організації агрошколи.

ЯРОВИЙ – націоналіст із Перегонівського цукрозаводу.

Loading...

Інтерв'ю

Олег Медуниця: «У реаліях гібридної війни інформаційна безпека – на першому місці»

Сьогодні наша розмова із заступником Голови Проводу ОУН (б), народним депутатом України Олегом Медуницею. Поговоримо...

13-11-2017 Інтерв'ю

Геннадій Іванущенко: «Апеляція до нашого героїчного минулого виховує нових героїв»

Працюючи з великими масивами українських документів, що збереглися в архівах Великобританії, відомий історик та архівіст...

06-11-2017 Інтерв'ю

Добрі справи по осені рахують…

Цього року жовтень несе нам не лише традиційні церковні, професійні та державні свята. Разом з...

29-09-2017 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн