Понеділок, 05 лютого 2018 14:50

Анатолій Лупиніс: життя триває – точиться війна 5 лютого 2000-го. Не стало Анатолія Івановича

Олександр Сопронюк
Анатолій Лупиніс: життя триває – точиться війна 5 лютого 2000-го. Не стало Анатолія Івановича

Якось шлях забрав на гостину, у свої Лубни, до Олега Гаврильченка, редактора лубенського «Хлiбороба», першої, 1905 року, газети українською мовою в Росiйськiй iмперiї.

...Олег поставив тоді на телевiзiю касету. Живий Лупинiс, – з Наталкою Чангулi, – кавує, бавить цигаркою. Говорить. Мова мужа. Крута просвiтленiсть. Усе справжнє. Сама лєґенда. Українськi проблеми. Вiчнi, як і сама Україна. Менi став на пам'ять, принагiдно, 89-й рік.: Лупинiс з Ільком Кучерiвим їздили тодi в Литву, там, у Вільнюсі (бо в Києві тоді ще не можна було) Людмила Жильцова друкувала нам вiльну пресу, зокрема «За народний парламент», який ми тут, з Юрком Лукановим, робили, на Музейному, 8. (Сергій Одарич керував виборчим штабом). Ми спільно валили «совок» – i Лупинiс, до чести, гiдности i висоти його людської, нiколи не висiв, не «давив», i нiчого не вказував нам, молодим. З ним було небесно легко, затишно i чисто.

Анатолій Іванович був у крутих авторитетах – проте, без жодних слів і питань, взявся тоді до, здавалось би, буденного діла: туди возити виклеєні «бєлки» – назад привозити надруковані газети. Їх, з Ільком, по стонадцять разів, з друкованим пресовим товаром, «знімали» з потягів. Але вони таки гнули «нашої» Якось озвалися: вже на зворотньому шляху мєнти «прийняли» їх у Львові. Ми з Одаричем переглянулися: завтра й по наші душі… Наступного дня міліційний УАЗ, з білими львівськими номерами, заїхав у двір Музейного, 8. З «охоронного» салону вийшов Анатолій Іванович, за ним Ілько, далі доблесна міліція, в здоровенних лантухах, подала-доправила друковану продукцію: наш «За народний парламент», форматом А3, «Замкову гору», А4, УМА (робив Олесь Федорук) і «Слово», А4, (Віталій Радчук). Ось так…

…Уже редагував тоді, в 90-х, цілісне форматове «Слово». По газеті пішли судові справи: прокуратури-виклики, допити-пояснення… Він зайшов до редакції: що? Обіцяли причинити, – тільки не в тюрму, в «психушку»… О-о-о!!! – тоді пішли, походимо, – мовив Лупиніс… Десь годин зо дві гуляли Першотравневим парком…

Я дивився на той Лупинiсiв дим у Гаврильченковому фiльмi, природню гармонiйну Наталчину поставу «в роботi» – i так менi щемiло – не передати! Вiдходили люди, нi – не люди, вiдходило щось бiльше, об’ємнiше, вартiснiше, – вiдходили СВІТИ, вiдходило моє, близьке, вiдходила моя Україна – йшла утаємничими затлумленими загадками. Мудрий глибокий Кузьма Федченко, вiн фiбрами чув Лупиносiв ДУХ i з’їв з ним тут, уже на нашiй, не своїй землi, не один пуд просолених кристалiв, по Лупиносовiй смертi мовив: там недогледiли, тут не встигли, а взагалi жодного доступу: як, коли, що й чому.

23 роки – в неволi, за ґратами, по «психушках». Лише один Днiпропетровський «СПЕЦ» чи закритий «Владiмiрскiй централ», де карався Анатолiй Лупинiс, чого вартi. Навiть офіційно у прижиттєвих героях України не встиг походити-побути сей поважний чоловік. Власне, масонська – на п’ять кутiв зiрка, що її заснували 1998 року наші державці, – не на його груди була.

«Життя триває – точиться війна...» Скажемо за ним його вічне. Як світ. Як і він сам…

Loading...

Інтерв'ю

Леонтій Шипілов: «Вибори в умовах війни: маємо бути у всеозброєнні»

  Понад місяць працює нова Центральна виборча комісія, обрана 20 вересня. Присягу прийняли 5 жовтня. Українська...

18-11-2018 Інтерв'ю

Forum TV. Інтерв'ю з Сергієм Кузаном

Інтерв'ю Кузана Сергія - заступника Керівника Проводу Вільні Люди, координатора Національна ініціатива "Стоп Реванш" для канадського Forum TV. 

01-11-2018 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн