Понеділок, 12 лютого 2018 15:03

КГБ у боротьбі за українську діаспору

Юрій Щур
КГБ у боротьбі за українську діаспору

1989-1990 рр.

На початку весни 1990 року керівництво КГБ доповідало ЦК КПУ про певні зміни в середовищі української діаспори. Зазначалося, що під впливом процесів Перебудови й змін в руслі демократизації, зростає інтерес до налагодження контактів та співпраці у різних галузях. Зокрема, згадувалося створення за участі вчених із УССР та країн Заходу «Міжнародної асоціації україністів».

Крім того, зростав інтерес українських етнічних ділових кіл до торгівельно-економічного співробітництва з підприємствами УССР, зокрема в напрямку створення спільних фірм та кооперативів. Про актуальність цього напрямку можна було стверджувати лишень на основі даних про кількість учасників конференції «Бізнес з Україною», яка відбулася напередодні появи листа від КГБ. На цей захід, що відбувався у США, прибуло близько 150 підприємців.

Роблячи висновок, що подібний інтерес діаспори викликаний процесами демократизації, співробітники КГБ все одно шукали винних («крайніх») у недостатній інтенсивності розвитку вказаного економічного співробітництва. Як і раніше, таким були «консервативні кола Заходу та закордонні центри ОУН». Саме їм, а не радянським та комуністичним діячам, кагебісти приписували дискредитацію ходу «перебудови».

Разом із тим, співробітники КГБ зазначали, що антирадянське середовище удосконалює свою діяльність відповідно до нових умов діяльності. Увага акцентувалася на тому, що українські редакції радіостанцій «Свобода» та «Вільна Європа» наприкінці 1989 року очолили досвідчені спеціалісти в галузі психологічної війни. Ці редакції активізували роботу з розширення чисельності кореспондентів й інформаторів, залучаючи громадян СССР та країн Східної Європи. Відбувалася, зокрема, актуалізація інформації щодо процесів, які відбувалися в Україні.

Серед представників ділових кіл проводилася роз’яснювальна робота, що економічна співпраця із УССР лише посилить партійно-бюрократичний апарат та позиції московської централі. Тим більше, що не було жодної гарантії того, що започатковані Горбачовим перетворення будуть незворотними. Але цілковито ідея про спільні економічні проекти на території УССР ОУН та іншими організаціями державницького спрямування не відкидалася. Як ми вже писали на сторінках «Шляху Перемоги», подібні підприємства активно використовувалися для матеріальної та технічної підтримки демократичних та націоналістичних партій та груп в Україні.

Загалом, серед причин, з яких КГБ звертався до ЦК КПУ з питанням зв’язків з українською діаспорою, була активізація рухівців у цьому напрямку. Зазначалося, що спеціальна резолюція Руху про зв’язки з діаспорою відображала намагання його керівників перехопити роль координатора роботи із закордонними українцями, а також виробити на цьому політичний капітал і заручитися фінансовою та іншою підтримкою, зокрема як дієвої опозиції до влади КПСС.

Як не дивно, пальму першості у зв’язках з українською діаспорою Руху кагебісти віддавати не хотіли, наголошуючи на тому, що налагодження подібної роботи вимагає нових політичних оцінок та розробки нових підходів для її втілення. Через це пропонувалося розглянути кілька питань.

  1. Проаналізувати разом з міністерствами іноземних справ та культури УССР, різними академічними інститутами, громадськими організаціями, редакціями газет і журналів тощо стан роботи із закордонними українцями. За результатами цього необхідно було розробити комплексну програму активізації зв’язків з еміграцією, зокрема й на комерційній основі. Серед пріоритетних напрямків у КГБ вбачали наступні:

- суспільно-політичні зв’язки;

- торгівельно-економічні зв’язки;

- контакти в галузі науки, культури, мистецтва й молодіжний обмін;

- зв’язки із співвітчизниками із соціалістичних країн.

  1. Контроль за виконанням цієї програми, забезпечення необхідної координації, послідовності й цілеспрямованості у роботі з еміграцією, на думку КГБ, треба було доручити Комісії з міжнародних справ Верховної Ради УССР, або ж групі депутатів із цієї комісії та ряду осіб, які були відомими для еміграції.
  2. Пропонувалося створити у емігрантському середовищі «патріотичні» організації та групи, які б мали сприяти розширенню контактів з УССР. Складалися б вони з «прогресистів та нейтралів». Учасників для таких організацій рекомендувалося шукати серед тих представників української діаспори, які часто відвідували Радянську Україну. Для морального заохочення подібних діячів пропонувалося розглянути можливість заснування спеціальної грамоти УССР, якою б нагороджувалися відомі в еміграції особи за значний особистий внесок чи посередництво у питаннях зміцнення стосунків УССР та закордону.

Також акцентувалася увага на активізацію роботи в напрямку співробітництва українських вчених-гуманітаріїв із закордонними колегами. У КГБ пропонували розглянути наступні можливості:

- створення змішаних авторських колективів для підготовки спільних наукових робіт, що стосувалися історії, культури й мистецтва України;

- спільного видання художніх творів українських авторів з еміграції;

- обміну інформацією між редакціями газет і журналів УССР та еміграційними «нейтральними» виданнями тощо.

Також співробітники КГБ писали про ще одну цікаву пропозицію, яка на їх думку заслуговувала окремої уваги. Мова йшла про допуск іноземних вчених українського походження до деяких фондів архівів в УССР, зокрема до матеріалів з історії ОУН та «проблем голоду 1932-1933 років». Що стосується історії ОУН, матеріали пропонувалося надавати далеко не усі: лише про її діяльність напередодні та під час німецько-радянської війни й, звичайно ж, про «співпрацю з нацистами». На базі спільної роботи із вказаних проблем, кагебісти вбачали за доцільне проведення круглих столів, зокрема й з тематики, «вигідної в пропагандистському плані».

Не останнім питанням у взаємодії з діаспорою для КГБ були економічні відносини, з метою залучення капіталу та фінансів до УССР. Для поборення тези про економічну й політичну нестабільність у республіці, у КГБ вбачали за доцільне пропонувати діаспорі створити фонд сприяння розвитку Україні, який би наповнювався за рахунок пожертв емігрантів. Цей фонд, за задумом, мав стати гарантом західних інвестицій для створення спільних підприємств тощо.

  1. Очевидної активізації для КГБ потребувала робота із українцями, які проживали у країнах «соціалістичного табору». Гостроти цій ситуації додавало те, що на тих теренах досить успішну роботу вже проводили представники антирадянської еміграції. Основна увага тут приділялася Організації українців Польщі, для якої розроблявся цілий комплекс заходів, які мали на меті привернення їх на прорадянську платформу.
  2. Визнаючи досить сильний вплив ОУН та інших самостійницьких організацій на молодь у діаспорі, співробітники КГБ пропонували низку заходів, які мали сприяти «відриву молодого покоління з-під впливу націоналістичних центрів». Серед таких називалися: зустрічі молодих співвітчизників, проведення під егідою комсомолу зустрічей молодих вчених та створення «Українського політехнічного інституту» (за аналог брався Каунаський університет), де одночасно могли б навчатися жителі УССР та представники української діаспори.

Звичайно ж, поза увагою не залишалися можливості засобів масової (дез)інформації. Зокрема, крім іншого, КГБ цікавило створення корпункту західних газет у Києві з тим, щоби їхній (тобто кагебешний) журналіст направляв кореспонденції щодо подій в Україні до газети Українського народного союзу «Свобода» (Нью Джерсі) й інших.

Досить цікавим з огляду на відому специфіку діяльності КГБ є висновок до листа, адресованого ЦК КПУ: «Розробка й реалізація пропонованої програми буде сприяти розширенню зв’язків УССР із закордонними співвітчизниками, становленню реального економічного й політичного суверенітету республіки, підвищенню її міжнародного й внутрішньосоюзного авторитету».

Безперервно, вперто, із усією потужністю поборюючи український визвольний рух, що прагнув до суверенітету та незалежності України, КГБ прагнув перебрати на себе пальму першості. Але, очевидно, комуністичне розуміння суверенітету для України докорінно відрізнялося від проголошеного у 1990 році й затвердженого 1991 року.

 

Loading...

Інтерв'ю

Микола Посівнич: «Українське підпілля заміняло державні структури, не маючи своєї держави»

Чиновники, Служба безпеки України, поліція та навіть пенітенціарна служба впродовж цілого місяця допомагали дослідникам вирвати...

06-03-2018 Інтерв'ю

Націософія Олега Багана

9 лютого відзначив свій 55-річний ювілей відомий дрогобицький науковець і публіцист, керівник Науково-ідеологічного центру ім...

26-02-2018 Інтерв'ю

Коліївщина - перша національна революція у Європі

Коліївщина 1768 року - Велике Повстання козаків-гайдамаків і українського селянства чи перша національна революція у...

12-02-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн