Четвер, 15 лютого 2018 16:37

Визвольний рух під «недремним оком КГБ»

Юрій Щур
Визвольний рух під «недремним оком КГБ»

На початку лютого 1990 року від силовиків УССР (КГБ, МВД, Прокуратури, Міністерства юстиції та Вєрховного Суду) на стіл керівникам ЦК Компартії України, Совєту Міністрів УССР та Вєрховного Совєту УССР було направлено чергового листа з характеристикою суспільно-політичного життя у республіці. Зазначалося, що протягом останнього часу все помітнішою ставала діяльність «неформальних об’єднань негативного спрямування». Серед таких, за визначенням КГБ, були УГС, УНП, СНУМ тощо. Ці організації відкрито йшли на конфронтацію з місцевими совєтами (органами влади) й правоохоронними органами, широко використовували самвидав, займалися формуванням парамілітарних організацій і їх вишколом.

Протягом 1989 та початку 1990 років цими організаціями було проведено 1565 масових заходів, серед яких 732 були несанкціонованими. Загальна чисельність учасників акцій сягала, за підрахунками КГБ, понад 2 мільйони. Серед найбільш активних протестних областей називалися Львівська, Івано-Франківська, Кримська, Полтавська, Тернопільська, Харківська, Донецька й місто Київ.

Учасники цих заходів пікетували, а подекуди й блокували, компартійні, совєтські, правоохоронні органи, закликали до проведення політичних страйків, виходу України із складу СССР, створення професійної національної армії, реабілітації учасників українського визвольного руху. Силовики зазначали, що з метою поширення сфер свого впливу, антисовєтські організації все більше приділяли уваги діяльності у районних центрах та селах України. Подібну активізацію кагебісти пов’язували, не в останню чергу, з майбутніми виборами, на які лідери демократичного руху покладали великі сподівання.

У звичному для себе форматі (дез)інформування, або тлумачення подій у потрібному для них контексті, керівництво КГБ намагалося перекласти провину на релігійні конфлікти, що на той час розгорілися на території західних областей України, саме на опозиційні сили. Зокрема, закидали підтримку представникам греко-католицької церкви, які на той час вже відібрали (повернули) 200 культових приміщень від православної церкви. Підвівши загалом антисовєтську діяльність під поняття екстремізму, силовики рапортували про вжиті заходи: порушено 28 кримінальних справ, до адміністративної відповідальності притягнено 1125 осіб, зокрема 159 організаторів й 94 активні учасники несанкціонованих акцій. Для надання допомоги міським та районним органам внутрішніх справ, у всі області та місто Київ були направлені керівники й групи відповідальних співробітників органів.

Керівники силового блоку зазначали, що цих заходів, однозначно, недостатньо. Через це пропонувалося прийняти законодавчі акти, що були б направлені на «протидію екстремістським, антисоціалістичним силам». Серед таких пропонувалося оголосити до 1 червня 1990 року мораторій на проведення будь-яких політичних акцій в УССР, що були направлені на дестабілізацію ситуації на національному, політичному тощо ґрунті. Очевидно, на увазі малися усі акції антисовєтських організацій та партій. Під такий мораторій не потрапляли б лише компартійні ініціативи. Також за необхідне вважалося створити у всіх трудових колективах та навчальних закладах групи із «передових» робітників, колгоспників, службовців та учнів для «протидії екстремістським, націоналістичним та шовіністичним проявам». Відповідно, до листа додавався вже готовий проект Постанови й Указу Президії Вєрховного Совєта УССР «Щодо заходів по зміцненню соціалістичної законності й правопорядку у республіці».

Вже за кілька днів, 28 лютого, керівництво компартії отримало розгорнуту інформацію про власне антиармійську кампанію, яка розгорталася на території УССР. Її ініціаторами називали все ті ж СНУМ, УГС та УНП. Виступаючи загалом проти Совєтської Армії, ці організації та партії вимагали створення українських військових формувань. 7 лютого 1990 року у Львові було утворено ініціативний комітет з організації збройних сил України, який поставив жорстку вимогу формування українського війська й введення присяги на вірність українському народу.

16 лютого комітет пікетував Львівський обласний військкомат (близько 300 учасників) з наступними вимогами:

- проходження жителями України військової служби лише на території республіки;

- припинення проходження військової служби на території області жителями інших республік СССР;

- недопущення розміщення на території області військових частин Совєтської армії, які виводилися з Угорщини й тодішньої Чехословаччини;

- українізація військових навчальних закладів;

- організація роботи із створення Міністерства захисту України;

Учасниками акції використовувалася українська національна символіка, були виставлені портрети керівників націоналістичного руху Степана Бандери й Романа Шухевича, а також транспаранти «Ми не бажаємо служити в окупаційній армії», «В російську армію – не підемо» та «Або служба в Україні – або геть призов!».

23 лютого, на день Совєтської армії, активісти СНУМ намагалися пройтися ходою до штабу Прикарпатського військового округу, але у зв’язку з протидією правоохоронців, змінили задум й провели несанкціонований мітинг, який зібрав більше 5 тисяч осіб. Співробітники КГБ нарахували на мітингу 12 плакатів, серед яких «Більшовицьку армію – геть з України!», «Ми за Українську повстанську армію та Українську галицьку армію» тощо. На мітингу один з лідерів СНУМ, на той час кандидат в депутати Вєрховного Совєта УССР, Олег Вітович заявив, що вже 28 лютого у більшості областей України заплановано проведення «естафетного голодування» на знак протесту проти служби української молоді у більшовицькій окупаційній Совєтській армії. Серед виступаючих був також Юрій Шухевич, який зазначив, що «незалежна й соборна Україна можлива лише за умови наявності власних збройних сил».

Цього ж дня аналогічний мітинг відбувся у Дрогобичі. Там також зібралося понад 5 тисяч осіб, а група молоді публічно спалила 30 комсомольських квитків. Наступного дня актив рівненського СНУМу, близько 50 осіб, пікетували обласний військовий комісаріат проти проходження служби за межами України та участі у локальних військових конфліктах.

КГБ інформував ЦК Компартії про те, що українські націоналісти висловлюються за доцільність проведення антиармійських акцій і далі. Серед таких називалися, зокрема публічна здача військових квитків, пікетування військкоматів та інших військових об’єктів.

Тим часом, КГБ разом із військовою контррозвідкою документували діяльність націоналістів, які виступали проти Совєтської армії. Матеріали на Вітовича були передані до Центрвиборчкому, а за фактом закликів проти служби вирішувалося питання про порушення карної справи по лінії прокуратури.

Loading...

Інтерв'ю

Стефан Романів: Терор, який був у 1932 році, і терор, що сьогодні на окупованих територіях, мають одну мету – винищення

Минулого тижня у Києві відбувся XI Світовий Конгрес Українців – ініціативи, що координує роботу 20-мільйонної...

10-12-2018 Інтерв'ю

Леонтій Шипілов: «Вибори в умовах війни: маємо бути у всеозброєнні»

  Понад місяць працює нова Центральна виборча комісія, обрана 20 вересня. Присягу прийняли 5 жовтня. Українська...

18-11-2018 Інтерв'ю

Forum TV. Інтерв'ю з Сергієм Кузаном

Інтерв'ю Кузана Сергія - заступника Керівника Проводу Вільні Люди, координатора Національна ініціатива "Стоп Реванш" для канадського Forum TV. 

01-11-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн