Понеділок, 07 травня 2018 14:45

Непохитний поборник державності

Михайло Дністровець
Непохитний поборник державності

«Микола Іванович Міхновський – українська стихія, … опанована сильним та благородним інтелектом. Він був високоосвічений правник, … тонкий психолог, видатний організатор, блискучий промовець, талановитий публіцист, добрий знавець нашої минувшини, революціонер, як тип людини, здатної на рішучий чин», – так писав про нього його соратник і однодумець Варфоломій Євтимович.

Життя Міхновського, великого українця, «апостола української державності», мов зблиск провідної зорі, що яскраво спалахнувши, впродовж тривалого часу осяває нашу дорогу до правди і справедливості. Ще на зорі буремного революційного передгроззя він виявився одним із найпрозорливіших і найсміливіших українських політичних діячів, який на повний голос підняв ідею державної самостійності України.

М.Міхновський – творець Революційної Партії України (РУП), автор проекту Конституції України (1905р.), співзасновник «Братства тарасівців», автор революційної праці «Самостійна Україна», організатор українського війська, незламний патріот, що все своє життя поклав на священний вівтар Батьківщини.

Державницькі ідеї Міхновського, які він з усією наполегливістю і відвагою намагався втілити в умовах московізації і колоніального рабства, суголосні і нашому часові, коли перед Україною знову постала реальна загроза втрати своєї державності.

Народився Міхновський 145 років тому, 31 березня 1873 року в селі Турівка Прилуцького повіту на Полтавщині (тепер Згурівський район Київської області) в сім’ї священика. Його дитинство проходило в рідній сільській стихії з народними звичаями, обрядами, українськими піснями. Світогляд хлопця формувався під впливом батька, який свято беріг національні традиції.

Навчався Міхновський у Прилуцькій гімназії, після закінчення якої 1890 року вступає на юридичний факультет Київського університету. Молодий М.Міхновський уже на початку навчання долучається до українського національного руху і вступає до «Молодої громади». Проте засади організації, члени якої у вирішенні «українського питання» віддавали перевагу аполітичній, культурно-просвітницькій діяльності не змогли задовольнити його. Тому радикально налаштований юнак стає членом таємної студентської організації з виразно політичними цілями. Організація була заснована групою студентів Харківського і Київського університетів. У Каневі, неподалік могили Тараса Шевченка, вони склали присягу на вірність Україні, назвавши товариство «Братство тарасівців».

Міхновський розробляє ідеологічну платформу організації під назвою «Кредо молодого українця». Проте в умовах імперсько-шовіністичної Російської держави Братство існувати не змогло. Воно припинило свою діяльність у 1893 році.

Міхновський успішно закінчує навчання в університеті і починає працювати в одній з адвокатських контор Києва. В 1899 році молодий юрист переїжджає до Харкова. Там він ініціює створення Революційної Української Партіїї (РУП) – першої української самостійницької організації в Наддніпрянській Україні. Програмні ідеї партії він узагальнив у своїй праці «Самостійна Україна», яка була видана у Львові 1900 року. (У відповідь на заборону офіційної влади зробити напис українською мовою на пам’ятнику І.Котляревському в Полтаві М.Міхновський звернувся з «Одвертим листом до міністра Сіпягіна», в якому мовилось: «Українська нація мусить скинути панування чужинців, бо вони огиджують саму душу нації. Мусить добути собі свободу, хоч би захиталася вся Росія»).

Коли в Революційній Українській партії почали перемагати автономістські тенденції М.Міхновський разом із рядом однодумців вийшов із РУП і на початку 1904 року заснував Українську Народну Партію (УНП). Найбільш відомим в Україні і за кодоном став своєрідний маніфест народників «Десять заповідей УНП: «Ми боремося проти чужоземців не тому, що вони чужоземці, а тому, що вони експлуататори», говорилося в маніфесті.

Патріотично налаштовані однодумці Міхновського привертали якомога більше українців до ідеї незалежності України, викривали державний шовінізм панівної нації. На цьому шляху вони мусіли долати опір не менше царської бюрократії, а й неприязнь з боку соціалістів і автономістів. Їхніми опонентами нерідко були і М.Грушевський, і С.Петлюра, і В.Винниченко. Від цього легко було впасти у відчай, відмовитись від своїх ідеалів і перейти на позиції «поміркованого українства». Та М.Міхновський був не з тих, хто легко здається.

З початком української революції (1917-21рр.) переконаний державник активно займається творенням українського війська. З його ініціативи в Києві у березні 1917 року відбулись три військових віча. 16 березня військова нарада Київського гарнізону ухвалила негайно приступити до створення національної армії. Проте лідери поміркованої демократії поставились негативно до створення власної армії, сподіваючись, що при потребі народ сам збереться в «народну міліцію».

У червні 1917 року прибічники М.Міхновського сформували козачий полк ім. Павла Полуботка. Полуботківці вдались до воєнного виступу з метою проголошення незалежності України. Полк здобув арсенал і частину центру Києва, та їх виступ не підтримала Центральна Рада, яка сподівалася досягти української автономії політичним шляхом. М.Міхновського відправляють на Румунський фронт.

Повернувшись у Київ у квітні 1918 року він підтримав гетьманський переворот Петра Скоропадського. Разом із представниками Української Демократичної Хліборобської Партії (УДХП), заснованої давніми друзями М.Міхновського братами Володимиром і Сергієм Шеметами та відомим істориком і політичним діячем В’ячеславом Липинським, М.Міхновський докладає чимало зусиль, щоб трансформувати гетьманську політичну владу в дійсно українську владу, виступає з критикою складу уряду та його політики. Проте він не підтримував анти гетьманського повстання, і коли розгорнулася боротьба між республіканським військом С.Петлюри та залишками гетьманських формувань, був серед тих, хто виступав за примирення сторін і утворення коаліційного українського уряду при збереженні гетьманату. Та ті ініціативи до успіху не привели.

Ставлення М.Міхновського до Директорії було негативним. Він передбачав, що її режим приведе Україну до економічного і військового занепаду, зробить її безсилою перед більшовицькою Росією. Члени хліборобсько-демократичної партії розробили відчайдушний план порятунку України. Він полягав у тому, щоб за допомогою двох найбоєздатніших з’єднань української армії – Запорізького корпусу полковника Петра Болбочана та корпусу Українських січових стрільців полковника Євгена Коновальця встановити в Україні військову диктатуру.

Сповнений рішучості М.Міхновський їде в Запоріжжя до П.Болбачана та застає його аж в Кременчуці. За наказом С.Петлюри П.Болбачана заарештовують. М.Міхновський захворів і потрапив до лікарні. Більшовики, що увірвалися в місто заарештовують його, проте невдовзі звільняють. Дехто з більшовиків пам’ятав виступи М.Міхновського в судових процесах на захист селян.

Важка хвороба підірвала здоров’я Міхновського. Деякий час він живе на Полтавщині, звідки розчарований в українській еліті, виїжджає на Кубань, оселяється в станиці Полтавській, вчителює, викладає в Учительському інституті. 1924 року він повертається до Києва, де був схоплений чекістами. Після кількох днів допитів його звільняють. Та вже наступного дня, 3 травня, М.Міхновського знайдено повішеним у саду в садибі Володимира Шемета, де він квартирував. Існує версія, що смерть відомого політичного і громадського діяча – справа рук радянського карального органу – ГПУ.

Міхновський, який віддав понад 30 років свого п’ятдесятилітнього життя боротьбі за державну незалежність України після повернення в столицю України, становив неабияку загрозу для окупаційної влади. Автор гасла «Самостійна Україна – від Сяну по Кавказ», який покликав до боротьби за незалежність Батьківщини тисячі співвітчизників, був «національним динамітом», що міг би здетонувати у всеукраїнському масштабі.

За радянських часів в офіційній Україні ім’я Міхновського було піддане цілковитому забуттю. Донедавна вважалося втраченим навіть місце його поховання. Та в 2008 році могилу ідеолога української державності віднайдено на Байковому кладовищі в Києві. На ній встановлено пам’ятник.

У 2013 році з нагоди 140-річчя з дня народження Міхновського встановлено пам’ятник і в його рідному селі Турівка на Київщині. Меморіальні дошки відкриті в Харкові, Полтаві, Прилуках. На його честь названо вулиці в Кропивницькому, Броварах, Винниках Львівської області. Та необхідно зазначити, що Україна ще й досі не знає Міхновського настільки, наскільки заслуговує його внесок у боротьбу за самостійність і державність нашої Вітчизни.

Долю Міхновського важко назвати щасливою. Все життя йому доводилось відстоювати ідеї, які для багатьох були складними і важко сприйнятними. Він був приречений весь час іти «проти течії» і впасти жертвою свого часу, який він випередив на цілу епоху.

Loading...

Інтерв'ю

Павло Садоха: «Португальці незалежно від політичних уподобань усі націоналісти. Нам варто на те рівнятися»

На залитій сонцем лісабонській вулиці майорить величезний синьо-жовтий стяг – українці проводять чергову акцію проти...

06-09-2018 Інтерв'ю

Сергій Кузан: «Ми повинні пережити момент становлення нації, а потім можна говорити про мультикультуралізм»

«Тиждень» поспілкувався з волонтером, заступником голови ГО «Вільні люди» Сергієм Кузаном про здорове патріотичне виховання...

05-09-2018 Інтерв'ю

Мислитель проти псевдоцивілізації: Ален Безансон і Росія

Розмова з публіцистом і перекладачем творів французького історика і політолога Тарасом Марусиком

24-08-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн