Вівторок, 15 травня 2018 15:44

Комуністичні злочини 1938 року на Уманщині

Станіслав Нечай
Комуністичні злочини 1938 року на Уманщині

Народ наш надто повільно одужує після страшного досліду на людях з суцільного позбавлення власності і захоплення її під брехливою назвою «загальнонародна» в липких руках зграї пройдисвітів, з перетворенням решти на неімущих безпомічних рабів. Придумав це Карл Маркс. Спочатку дискредитувались аристократичні прошарки в кожній країні, оголошуючи їх нахлібниками, ніби вони не трудилися ратно, захищаючи власний народ, не дбали про економіку, науки і мистецтва. Затим серед внутрішньо розкладених народів марксисти почали натравлювати місцевий плебс (ледарів, п’яниць, дурнів та невдах) на знищення успішних людей. Найшвидше це зробили в Росії, вочевидь, що соціальних низів там більше, ніж у цивілізованих народів. Поза тим, у Першу світову війну населення збідніло та здичавіло зовсім, бо на полях житниці Європи йшли бої між росіянами та німцями, чим комуністи і скористалися. Скоївши незаконний переворот, вони спочатку винищили поміщиків та фабрикантів, злочинно заволодівши їхнім майном.

Остаточно упокоривши селян, перетворивши їх на безсловесних колгоспних рабів, комуністи в 1937-1938 роках взялись за репресії й робітників та інтелігенції, в основному інакомислячих та колишніх військових. Жертв комуністичного режиму в Україні десятки мільйонів, що набагато більше, ніж загинуло у нас протягом Другої Світової війни.

За «великого терору» для забезпечення жорсткішої вертикалі були створені міжрайонні оперативно-слідчі групи НКВД.

Вони діяли і на Уманщині, і не тільки в Уманському районі, а й на великій Уманщині, яка включала кілька сусідніх районів.

Діяльність Уманської міжрайслідгрупи поширювалась на 12 тодішніх районів: Букський, Жашківський, Звенигородський, Маньківський, Підвисіцький, Тальнівський, Тетіївський, Уманський, Христинівський та ін.

Енкаведисти наголошували, що: «Умань – традиционный центр национально-освободительной борьбы украинского народа на всем периоде истории, что не могли не использовать националистические контрреволюционные элементы. ...Умань – бывший окружной, ныне культурный центр, продолжающий оставаться кустовым центром с сохранившимися связями районов, довлеющих к Умани. В чекистском портфеле наличие ряда дел по связи с консульствами инразведок, а также о наличии националистических и повстанческих формирований».

Міжрайонна оперативно-слідча група готувала слідсправи на розгляд Особливої трійки УНКВД по Київській області, Особливої наради, Військової колегії Верховного суду СССР.

Начальником Уманської міжрайоперслідгрупи у 1938 році був молодший лейтенант держбезпеки Олександр Сократович Томін.

Арештантів з різних міст та сіл «уманського куща» доставляли до Уманського райвідділу НКВД, яким керував Соломон Ісайович Борисов-Лендерман.

Не вистачало слідчих. На прохання Любинецького надіслати слідчих з Київського обласного управління НКВД до Умані були відряджені курсанти шкіл міліції та школи Управління держбезпеки, працівники тюрем та обліково-статистичних підрозділів НКВД. Управління НКВД по Київській області звернулося за допомогою до Уманського райкому КП(б)У і до Уманського райвідділу НКВД було мобілізовано 10 «простих комуністів».

За вказівками О. Томіна та С. Борисова-Лейдермана у кімнаті №21 в нижній частині приміщення Уманського райвідділу НКВС здійснювали масові допити з застосуванням погроз та катування.

Завідувачем «лабораторією» (так чекісти називали кімнату №21) О. Томін призначив начальника Маньківського райвідділу НКВД малоосвіченого молодшого лейтенанта міліції Григорія Петрова.

Григорій Петров свідчив: «... В комнате №21 работали еще такие лица: КРИВЛЕНКО – нач. Букского РО НКВД, ЧУМАК – нач. Маньковского РО НКВД, КОРОЛЬ – нач. Тетиевского РО НКВД, кроме этого к этой же комнате первоначально была прикреплена группа курсантов школы УГБ, а после их отъезда прикрепили группу милиционеров из Киева. ...Эта система заключалась в следующем: выстраивалась группа арестованных в 20-30 ч. и от них требовали показания, здесь же в присутствии всех арестованных применялись физические меры воздействия, первым дал повод к применению физических мер воздействия ТОМИН, который прямо заявил, что всех нужно «колотить», как он выразился, т.к. без этого ни один из арестованных показаний не даст...».

Правова безграмотність слідчих, перенесення основного часу у нічну пору, робота без вихідних у цій «конвеєрній юстиції» смерті, підхльостування з боку начальства ще більше посилило правову вакханалію.

Начальник Уманської міжрайоперслідгрупи Томін так описував своїх підлеглих: «Работники доводились до состояния полусонных автоматов, не способных подчас даже мыслить.».

Проведення смертних вироків здійснювалось в Умані. З цією метою пристосували підвал на території госпдвору Уманського райвідділу НКВС, який складався з трьох приміщень, а також окреме приміщення колишньої взуттєвої майстерні неподалік.

У цілях конспірації арештантам, яких скеровували до місця страти, повідомляли, що вони відбувають на етап та видавали по 10 крб.

Після перевірки начальником Уманського райвідділу НКВС Соломоном Ісайовичем Борисовим-Лендерманом, приречених по одному заводили в підвал і розстрілювали.

Від учасника розстрільної команди Бориса Наумовича Неймана відомо: «...БОРИСОВ примерно к 11-12 ч. ночи лично сверял по списку, присланному из КОУ НКВД, сверяя тщательно их фамилии, имя и отчество и другие установочные данные. После окончательной проверки осужденных к расстрелу, им объявлялось, что они идут на этап, а сейчас пройдут пропускник, баню. Таким образом, оперативные сотрудники каждый раз водили по одному в подвальное помещение, где приводились в исполнение приговора. Приведенный осужденный к расстрелу в подвальное помещение никаким репрессиям не подвергался, а нач. тюрьмы АБРАМОВИЧ предлагал каждому в отдельности сдавать имевшиеся при них деньги, которые ложил к себе в карман плаща, после указанного осужденному предлагали раздеваться до белья, а затем он выводился во вторую комнату подвального помещения где над ним приводился приговор в исполнение».

До складу розстрільної команди при Уманському райвідділу НКВС на початку 1938 р. входили: начальник місцевої тюрми Самуїл Мойсейович Абрамович, комендант райвідділу НКВД Карпов, оперуповноважений секретно-політичного відділу УНКВД Київської області Данилов, шофер Уманського райвідділу НКВД Микола Зудін, вахтер райвідділу НКВД Омелян Кравченко, фельд’єгер Уманського райвідділу НКВД Петро Верещук та ін.

Були випадки наруги над тілами жінок після страти. Трупи вивозилися на трьох автомобілях на цвинтар.

В Уманській міжрайоперслідгрупі було ганебне мародерство.

Комуністичні репресії мали примножувати матеріальне становище енкаведистів. Співробітники Уманського відділу НКВД участь у страті розглядали як бізнес.

Як свідчив учасник розстрільної команди фельд’єгер Уманського райвідділу НКВС Петро Верещук: «Абрамович каждый раз как только были расстрелы брал себе на машину по 2-4 мешка разной одежды и увозил домой... Причем для того, чтобы остальные лица причастны к исполнению приговоров не предьявляли недовольства по отношению мародерства Абрамовича, последний часто, а иногда и периодически исполнителям давал что либо из одежды или обуви, а также по 10-20 рублей, как он выражался, на папиросы».

Під час вибіркової перевірки, проведеної у 1939 році, було встановлено, що керівник розстрільної бригади привласнив гроші репресованих у сумі 42495 крб.: «Абрамович Самуил Моисеевич, работая начальником Уманской тюрьмы и в то же время будучи участником в приведении в исполнение приговоров над осужденными, – занимался мародерством с целью личной наживы. Как нач. тюрьмы и старший по приведению в исполнение приговоров над осужденными – Абрамович лично, как осведомленное лицо, подготавливал этапы осужденных для направления в Уманское РО НКВД и в процессе подготовки выдавал на руки этапируемым причитавшиеся им деньги, которые впоследствии, при исполнении приговоров отбирал, присваивая себе, а также частично делился этими деньгами с лицами, участвовавшими в приведении в исполнение приговоров... Установлено, что Абрамович в процессе исполнения приговоров у лиц расстрелянных дулом «Нагана» выбивал золотые зубы, которые и присваивал».

Коли Й. Сталін в 1939 році розпочав масову зачистку і співробітників органів НКВД, очевидно для застрашування, то в м. Умані 10 травня 1940 року С. Борисов-Лендерман отримав 3 роки умовно, Григорій Петров – 2 роки умовно, О. Томін – 3 роки таборів загального режиму, С. Абрамович – 3 роки таборів загального режиму. Це мало продемонструвати, що ніхто в СССР не захищений від всесильної караючої руки Кремля.

Та особливим цинізмом віє при опрацюванні слідчої справи №16023 «по обвинению Нечаева Станислава Михайловича и других, всего 12 человек» та інших матеріалів, з яких стало відомо, що 5°травня 1938 року на відзначення 120-ї річниці з дня народження Карла Маркса протягом лише однієї днини в уманській в’язниці були «урочисто» розстріляні комуністичними нелюдами БАБІЙ Дмитро Якимович, ВОЗНЯК Василь Ілліч (Ількович), ГОРЕНКО Лаврентій Гаврилович, ГОРЯЧКОВСЬКИЙ (ГОРЯЧКІВСЬКИЙ) Ілля Маркович, ГРОМ (ГРІМ) Яків Іванович, ЗАПАПАДЕНКО Дорофій Федорович, КИСІЛЬ Микола Васильович, КОСТЕНКО Іван Мефодійович (Мехтодійович), ЛАБУЗОВСЬКИЙ (ЛОБУЗОВСЬКИЙ) Анатолій (Антон) Гнатович, ЛАБУЗОВСЬКИЙ (ЛОБУЗОВСЬКИЙ) Гнат Степанович, ЛАСТОВЕЦЬКИЙ (ЛИСТОВЕНКО) Олександр Остапович, ЛЯХОВСЬКИЙ (ЛЯХОВЕЦЬКИЙ) Федір Іванович, НЕВЕН (НЕВАН) Олександр Петрович, НЕЧАЙ (НЕЧАЇВ) Станіслав Михайлович, ПЛИТКО (ПЛІТКО) Панфіл Онисимович, ПОЛОЖАЙ Олександр Петрович, ПРЯДУН Архип Андрійович (Андріянович), ПТАШНИК Юхим Карпович, СЕМАК Андрій Матвійович, СЕРГІЄНКО Онисим (Анісій) Яремович (Веремійович), СЛИВКО (СЛИВКА) Серафим Маркович, КРАМАР Ларивон Олександрович, БУГА Максим Кіндратович, КУЦИЙ Яків Федотович, ЛАНОВЕНКО Пилип, ТАРАНЕНКО Явдоким Васильович, ТЕТИЛЮК Іван Филимонович, ХОЛОДКЕВИЧ Микола Михайлович, ЦИПРУН Григорій Назарович, МИХАЙЛОВИН Трохим Арсенійович та ще 20 осіб по слідсправі ф.Р-5625, оп.1, спр.1665, 1666, ДАЧО.

Зараз, коли наш народ нарешті зі зброєю в руках уже кілька років успішно воює проти східної деспотії, дуже важливо пам’ятати історію. Бо вона надзвичайно жорстоко вчить за погано засвоєні уроки їхнім кривавим повторенням. Адже кремлівські демони нітрохи не змінилися від часів Івана Грозного аж до нинішнього Владіміра Путіна. Ця пам’ять потрібна не стільки мертвим замученим і убієнним, стільки нам, живим, щоб двічі не наступати ні ті самі граблі. Тому у 80-ту річницю злочинів комуністичного Кремля на нашій землі ми не повинні забути того, що східні нелюди творили на нашій землі. Вічная пам’ять.

 

Loading...

Інтерв'ю

Леонтій Шипілов: «Вибори в умовах війни: маємо бути у всеозброєнні»

  Понад місяць працює нова Центральна виборча комісія, обрана 20 вересня. Присягу прийняли 5 жовтня. Українська...

18-11-2018 Інтерв'ю

Forum TV. Інтерв'ю з Сергієм Кузаном

Інтерв'ю Кузана Сергія - заступника Керівника Проводу Вільні Люди, координатора Національна ініціатива "Стоп Реванш" для канадського Forum TV. 

01-11-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн