Середа, 23 травня 2018 15:08

Відродження «Просвіти» в Олександрівську (Запоріжжі) 1917 року на хвилі революції

Юрій Щур
Народний дім, осідок Просвіти Народний дім, осідок Просвіти

На хвилі революційних подій розпочався рух за відновлення діяльності товариства «Просвіта», забороненої у 1916 році. 11 березня 1917 року у губернському Катеринославі (тепер – Дніпро) було скликано установчі збори, які мали на меті відновити діяльність місцевої «Просвіти», забороненої у січні 1916 р. На зборах, тоді ж, затверджено новий статут, обрано раду (правління), засновано комісії за напрямками роботи. Крім того, ухвалено відкрити ряд філій товариства у населених пунктах, звідки надійшли відповідні заявки, зокрема у Олександрівську (з 1921 року – Запоріжжя).

Вже 24 березня того ж року, з ініціативи місцевих робітників і учнів середніх шкіл було створено «Просвіту» в Олександрівську, до якої в перший же вечір записалося 150 осіб. До ради товариства увійшли Олександр Ткаченко, Янчук, Обраменко, Козачук, Похілов, Безверхий, Сіваш та інші. Серед засновників «Просвіти» у місті були три залізничника та сім поштовиків. До керівництва ж філії увійшли Олександр Ткаченко (голова), Юрій Магалевський, Скасків та Іван Оліфер.

Активіст місцевого українського руху, майбутній повстанець Гаврило Гордієнко, зокрема згадував про ці події: «З весни починаючи відновила своє існування Просвіта, яка існувала колись у роках 1906-1908. Батько мій записався у члени Просвіти, платив туди внески та приходив на якісь більші імпрези, а я ще нема 16 літ, то не був членом, а тільки користувався бібліотекою на батькову членську картку.

Читати я любив і читав багато, тому часто позичав книжки і дивувався, як багато українських книжок було у тій бібліотеці, бо в нашій хаті були лише Кобзар, Енеїда, Ластівка Щоголева та казки Андерсена.

В Просвіті я вперше зблизька побачив як багато українців є в нашому місті. Прислухався до їхньої мови й чув як вони гарно по-українському говорять! І це були переважно з інтелігентських родин, себто «панів»! Десь вони «маринувалися» по хатах, що їх [раніше] і не видно було!».

3424234

Юрій Магалевський

У пункті 1 Статуту олександрівської «Просвіти» було записано, що вона «ставить своїм обов’язком працювати для розвитку просвіти й добробуту українського народу, а також для його політичного виховання і взагалі для розвитку української національної культури».

Станом на 10 травня 1917 року при «Просвіті» було засновано наступні комісії: шкільну, бібліотечну, театральну, співочу, лекційну тощо. Як зазначалося у листі голови товариства Петра Зіненка до Олександрівської міської управи, робота цих комісій вже мала «гарні наслідки». Разом із тим, не вистачало коштів на повноцінне облаштування бібліотеки. Через це, просвітяни зверталися до міської управи з проханням допомогти й надати будь-яку грошову субсидію на бібліотеку. Лише 16 жовтня 1917 року на адресу «Просвіти» надійшов лист у якому інформувалося, що 27 вересня міська Дума одноголосно прийняла рішення виділити товариству 200 рублів на просвітницькі потреби.

Також одним із першочергових завдань, яке стояло перед просвітянським керівництвом, було отримання постійного приміщення для діяльності. 10 липня 1917 року голова Ради олександрівського українського товариства «Просвіта» Омелян Лазаренко звернувся до міської управи з проханням передати просвітянам Народний дім. Своє прохання він аргументував тим, що товариство «могло б свою працю іще ширше розвити для піднесення української національної культури свого народу, і найбільш тут, в Олександрівську, котрий стоїть як раз в тім місці, де була перша запоріжська Січь на острові Хортиця, і котрий відомий всякому українцю».

Ця проблема була актуалізована 11 липня 1917 р., коли з ініціативи Ради товариства «Просвіта» в Олександрівську відбулося спільне засідання міських осередків українських організацій і партій, присвячене передачі Народного дому просвітянам. На засіданні були присутні представники Української соціал-демократичної робітничої партії (Дмитро Балика, Юрій Черниш, Яків Бабич), Української партії соціалістів-революціонерів (Олександр Радомський, Пилип Позняк, Костянтин Кіт та Ганна Кугаєнко), залізничної української організації Катеринівської залізниці – куреня «Хортиця» (Павло Мусійченко), української залізничної організації Південної залізниці – куреня «Січ» (Олександр Яковина). «Просвіту» представляли Юрій Магалевський, Омелян Лазаренко та Олександр Ткаченко. Збори постановили звернутися до міської управи із проханням про передачу Народного дому «Просвіті», оскільки «рішуче підтримують прохання «Просвіти», бо визнають, що революція, розбивши кайдани з українського народу, одкрила перед ним широкі шляхи праці для кращої будуччини України і що огнище української думки і праці повинно міститись тілько в «Народньому Домі», збудованого на кошти трудового народу».

Протилежної думки з цього приводу притримувалася міська управа. 20 липня 1917 р. на засіданні останньої було прийнято рішення не передавати будівлю Народного дому у виключне користування «Просвіті». Таке рішення обґрунтовувалося потребами усіх національних товариств міста у користуванні Народним домом та планованим відкриттям у будівлі Біржі праці. Таким чином, було прийнято рішення залишити Народний дім у розпорядженні міського самоврядування й надавати його для просвітницьких заходів місцевим організаціям. «Просвіті» безкоштовно було передано приміщення для бібліотеки-читальні та надано дозвіл користуватися глядацькою залою із сценою по черзі, за узгодженням із іншими організаціями та з дозволу міської управи в кожному окремому випадку.

Дещо пізніше, оскільки «Просвіта» взяла на себе нагляд за ремонтом зали і сцени Народного дому, вона отримала право розпоряджатися цими приміщеннями на період ремонту. Зокрема, про йшла мова у листі Олександрівської міської управи від 10 листопада 1917 року на ім’я керівника театральної комісії місцевої «Просвіти» Ф. Полежайченка.

23 січня 1918 р. товариство «Просвіта» інформувало міську управу, що приміщення Народного дому зайняті постійно із четверга по неділю. А, наприклад, вже у травні 1918 року у офіційному листуванні міської управи йде мова про Народний дім перебуває у повному відання міської «Просвіти».

2342342342

Гаврило Гордієнко

Можна з упевненістю говорити, що олександрівська «Просвіта» проводила активну діяльність. Працювали комісії та бібліотека, залучалися нові члени до організації. Просвітяни влаштовували у міському саду платні гуляння на користь товариства, які мали величезний пропагандистський вплив на населення. Гаврило Гордієнко згадував: «Показували все, що мали українського. Були дівчата і хлопці в українських національних убраннях, продавали українські книжечки, музика грала українські речі». Також на центральній вулиці міста Олександрівська – Соборній, було відкрито просвітянський кіоск для продажу українських книжок, які користувалися значним попитом у населення.

Товариство «Просвіта» порушило питання про спорудження у Олександрівську пам’ятника Тарасу Шевченку. Зокрема, листом від 19 травня 1917 року інформувалася міська Дума про створення при «Просвіті» Комітету з спорудження пам’ятника. У зв’язку із цим висловлювалося прохання, щоб Дума делегувала своїх представників до Комітету та передала кошти, які раніше збиралися на встановлення пам’ятника імператору Росії Олександру ІІ. Необхідно також зауважити, що ідею встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку повністю підтримували попечителі Храму Святителя Миколая Мирликійського Чудотворця. Цей Храм якраз мав бути побудований на площі імені Шевченка (сучасний парк Клімова у Шевченківському районі міста). У листі на адресу міської управи від 4 травня 1917 року зазначалося, що місцем встановлення пам’ятника пропонується майданчик перед майбутнім Храмом, із півдня. Організацію території для встановлення пам’ятника попечителі також готові були взяти на себе.

Відмітимо також, що товариство «Просвіта» не залишалося осторонь і від участі у обговоренні політичних та державницьких питань. Зокрема, після появи Інструкції Тимчасового уряду, яка виводила населення Півдня за межі автономної України, у Олександрівську відбулися збори представників партії соціалістів-революціонерів, соціал-демократів, залізничних товариств («Січ» та «Хортиця») та товариства «Просвіта». Інформацію про ці збори 12 серпня 1917 року опублікувала «Робітнича газета» Української соціал-демократичної робітничої партії. Учасників зборів протестували «проти звуження компетенції Генерального Секретаріату шляхом несправедливого обмеження автономії України». Поважне зібрання «рішуче заявляє, що всіма силами підтримуватиме Раду в її боротьбі за втілення в життя Конституції України, розробленої Центральною Радою».

Про успішний старт в роботі олександрівської «Просвіти» та її подальший вплив на український рух міста Олександрівська (Запоріжжя) та території сучасної Запорізької області – вустами Гаврила Горідєнка: «Перше моє знайомство з Просвітою було з 1917 року. Дальше я вже ніколи її не цурався, і бачив, і читав, і чув про її діяльність більш ніж багато! Тому в моїй оцінці Просвіта в Україні та й поза Україною, це те найвище, до чого ми спроможні були сягнути в наших змаганнях до вершин»!

Loading...

Інтерв'ю

Павло Садоха: «Португальці незалежно від політичних уподобань усі націоналісти. Нам варто на те рівнятися»

На залитій сонцем лісабонській вулиці майорить величезний синьо-жовтий стяг – українці проводять чергову акцію проти...

06-09-2018 Інтерв'ю

Сергій Кузан: «Ми повинні пережити момент становлення нації, а потім можна говорити про мультикультуралізм»

«Тиждень» поспілкувався з волонтером, заступником голови ГО «Вільні люди» Сергієм Кузаном про здорове патріотичне виховання...

05-09-2018 Інтерв'ю

Мислитель проти псевдоцивілізації: Ален Безансон і Росія

Розмова з публіцистом і перекладачем творів французького історика і політолога Тарасом Марусиком

24-08-2018 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн