Середа, 20 червня 2018 11:42

«Просвіта» та просвітянський рух у 1917-1918 роках на території сучасної Запорізької області

Щур Юрій
Печатка Бердянськ Печатка Бердянськ

Станом на 19 серпня 1917 р. Катеринославська «Просвіта» у Олександрівському повіті мала філії у наступних населених пунктах (на території сучасної Запорізької області): Гуляйполе, Кінські Роздори та, власне, Олександрівськ. На сьогоднішній день щодо діяльності «Просвіти» у Гуляйполі немає достатньої інформації. Більш-менш збереглися документи місцевих чоловічої та жіночої гімназій, які належали «Гуляйпольскому обществу «Просвєщеніє». Саме із цією організацією багато авторів  пов’язують власне просвітянську діяльність на Гуляйпіллі. На нашу думку, навіть побіжний аналіз документів «Просвєщєнія» (а саме так називалася організація без перекладу на відповідник українською мовою) свідчить про те, що власне до «Просвіти» вона стосунку не мала. Принаймні, така ситуація мала місце до українізації «Просвєщєнія», яку здійснила випускниця курсів українознавства в університеті Святого Володимира в Києві Галина Кузьменко. Фактично, вона очолила «Просвіту» у «махновському» районі. А за даними гуляйпільського дослідника Сергія Звілінського, Нестор Махно також належав до «Просвіти» з кінця 1917 року.

Цікаво, що у власних спогадах Нестор Махно про «Просвіту» згадував побіжно. Пишучи про діяльність у Гуляйполі Революційного Комітету, як органу влади, серед його учасників він називав українських соціалістів-революціонерів, які представляли групу при «Просвіті», очолювану агрономом Дмитренком. Тут і далі про Дмитренка та інших самостійників Махно згадував з досить вороже. Також відомо про непримиренну боротьбу у Гуляйполі між махновцями та самостійниками (прихильниками УНР, а пізніше Української Держави). Через це можемо припустити, що «перша» «Просвіта», очолювана самостійниками, не мала відношення до тієї, яку пізніше очолила Галина Кузьменко.

На території сучасного Пологівського району маємо дані про існування осередків товариства «Просвіта» у селах Кінські Роздори та Федорівка. Серед активістів просвітянського руху можна назвати Герасима Семесенка, Дениса Мироненка та Андрія Сапетка.

василь прохода

Василь Прохода

У сучасному районному центрі Більмак (на той час – Царекостянтинівка) за даними на 1918 рік осередок товариства «Просвіта» нараховував 47 осіб. Головою місцевої «Просвіти» був Яків Божко, заступником голови – Прокоп Палій, писар – Настя Даниленко, скарбник – Іван Голота.

Активно працювали осередки «Просвіти» у Мелітопольському та Бердянському повітах. У Бердянську місцева «Просвіта» чисельністю близько 50 осіб на чолі з Ю. Тищенком стала головним репрезентантом українського населення міста. Також тут успішно діяла українська просвітянська друкарня.

У матеріалах за 1918 рік, де аналізувалася діяльність товариства «Просвіта» на території України, зазначалося, що українських органів у повіті, окрім товариства, немає, але й воно проявляє мало активності через брак свідомих громадян. Там же повідомлялося, що з ініціативи першого голови «Просвіти» Ю. Тищенка земство постановило відкрити місячні курси для вчителів. До комісії з організації курсів від «Просвіти» увійшло 4 представники, серед них – Олійник і Курочкин. Українську мову на курсах викладав вчитель гімназії В.Олійник, який очолював на той час «Просвіту». Крім того, Рада «Просвіти» працювала над проблемою відкриття власної школи у Бердянську. Активістом, певно, з цього питання у матеріалах названо Юхима Гавриленка.

Читайте також: Відродження «Просвіти» в Олександрівську (Запоріжжі) 1917 року на хвилі революції

Зауважимо також, що на той час, товариство «Просвіта» містилося за наступною адресою: місто Бердянськ, вулиця Лазаревська, будинок Лютеранської школи.

Філії Бердянської «Просвіти» працювали також у селі Новотроїцьке (сучасного Бердянського району) та місті Оріхів. Крім того, за цими ж матеріалами 1918 року, «Просвіта» працювала у Андріївці (Бердянського району), Токмаці, Преславі (Приморського району) Чернігівці та Попівці (сучасне село Смирнове Більмацького району). У Попівці до активу «Просвіти» належав учасник бойових дій Першої світової війни, колишній військовополонений Василь Гавриленко. Про осередок у Новотроїцькому відомо, що його організовано у 1917 році, а до активу належали, в першу чергу, вчителі. Керували осередком студенти – палкі прихильники незалежності України.

Оріхівська «Просвіта» працювала у вкрай несприятливих умовах. У листопаді 1917 року у приміщенні початкової школи села Преображенка, що розташоване біля Оріхова було влаштовано лекцію на тему «Як жив український народ». Просвітянський хор співав українських пісень, текст яких найбільше підходив до теми лекції. Дещо пізніше, вже в самому Оріхові, було влаштовано показ вистави за твором Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч». Участь у цих заходах «Просвіти» брали в основному селяни та військові. Автор репортажу про ці події з жалем був змушений констатувати, що «місцевої інтелігенції не було майже нікого, бо вона дуже вороже ставиться до українського руху і взагалі до всього українського».

15 листопада 1917 року в Оріхові «Просвіта» спільно з військовим Товариством імені гетьмана Петра Дорошенка при 48-му пішому запасному полку влаштували свято з приводу проголошення Третім Універсалом Центральної Ради Української Народної Республіки. На площі біля церкви було відправлено молебень та прочитано текст Універсалу, який був зустрінутий гучними окликами «Слава»! Не дивлячись на несприятливу, дощову погоду, людей на площі зібралося багато. Разом із тим, автор знову ж таки зазначав, що «інтелігенції було дуже мало, бо ця інтелігенція дуже вороже ставиться до українського руху, вважаючи його «мужицьким». Як приклад також наводився випадок, коли місцевий художник Янковський приніс до Думи портрет Тараса Шевченка і запропонував зробити таки для Думи, голова наказав «викинути цю гидоту». Також була утруднена комунікація з освітніми закладами. Так, середні школи на свято не прийшли, окрім тих учнів, хто зробив це з власного бажання. Проте, початкові школи були представлені майже усі (окрім, Кубатченко та Терентьєва). Зважаючи на те, що і військових повідомили досить пізно, прибули лише ті, хто перебував неподалік Оріхова. Після молебню відбулася маніфестація з музикою 48 полку, на яку прийшло багато мешканців Оріхова. В ілюзіоні (кінематографі) на тему про тогочасне становище Росії, України та Української Центральної Ради мав доповідь Шарий. І, знову ж-таки, «помешкання ілюзіона було переповнене, але з місцевих «інтелігентів» і тут не було ні душі».

Наступного, 1918 року, ситуація з інтелігенцією та діяльністю товариства «Просвіта» в Оріхові кардинально не змінилася. У той час до діяльності місцевих просвітян долучився майбутній полковник Армії УНР, виходець з Кубані Василь Прохода. Всі особливості того періоду знайшли відображення у його спогадах.

будинок де розміщувалася бердянська просвіта

Будинок, де розміщувалася бердянська Просвіта

До просвітницької діяльності Василь Прохода долучився вже після встановлення гетьманської влади і проголошення Української держави. Загальна картина у тогочасному Оріхові, змальована автором спогадів, була для «Просвіти» більш ніж гнітюча. Зокрема, владу знову обійняли дореволюційні кадри, які до ідей українського національного відродження відносилися або нейтрально, або ж взагалі вороже.

Влітку 1917 року діяльність місцевої «Просвіти» підтримувалася Українським Степовим куренем, створеним при Мелітопольському резервному батальйоні. Після демобілізації куреня, його майно разом із їдальнею старшинського зібрання було передано «Просвіті». У їдальні й далі продовжували харчуватися ті старшини, які залишилися в Оріхові. Нетривалий період перебування під владою червоних та, зокрема, підрозділу Марусі Никифорової позначився розгромом органів влади та товариства «Просвіта». Зокрема, коли Василь Прохода цікавився графіком роботи просвітянської бібліотеки, він отримав відповідь, «що з того часу, як була в Оріхові Маруся зі своєю бандою, нема кому впорядкувати бібліотеку та читальню, в якій ще не цілком добре змита кров розстріляних». Василь Прохода, вступивши до оріхівської «Просвіти», якраз зайнявся впорядкуванням бібліотеки.

Їдальня «Просвіти» в Оріхові продовжувала свою роботу. Людей там працювало небагато: завідуючий Коваленко, він же господар і робітник, його жінка – куховарка, а дочка – помічник та офіціантка. Там же при кухні й їдальні було дві кімнати, де вони мешкали. У їдальні також відбувалися збори просвітян.

Товариство «Просвіта» у Оріхові на той час очолював Іван Коба, власник невеличкої столярної майстерні. Крім нього та завідуючого їдальнею Коваленка, до активу належали Данило Яріш та вчителька Тетяна Тютюнниківна. Василь Прохода отримав посаду секретаря «Просвіти».

На першому для Проходи засіданні керівництва було прийнято рішення шукати матеріальні засоби для підтримки просвітянської діяльності, зокрема оновлення бібліотеки та грошове утримання ставки бібліотекаря. Також необхідно було забезпечувати діяльність драматичної секції (реквізит, декорації тощо). Іван Коба запропонував організувати лотерею, де б призами були керамічні вироби з Опішні (мав там знайомих), а також килими та плахти.

Серед активу драматичної секції виділялися Поліна Ярошенко та хорунжий Яків Балобан. Відновлюючи діяльність секції, було вирішено поставити п’єсу Івана Карпенко-Карого «Мартин Боруля».

Проведенню лотереї передувала виставка керамічних та інших виробів, друк листівок та оголошень. За спогадами того ж Василя Проходи, лотерея пройшла успішно. «Просвіта» отримала кілька тисяч карбованців чистого прибутку. Ці гроші були використані для того, щоб виписати для читальні усі часописи та поповнити книгозбірню. Крім того, залишилися ще гроші для драматичної секції.

Активізація українського руху, м’яко кажучи, не сподобалася місцевим монархістам: «неофіційно секретар поліції порадив «великої чинности» не проявляти. Причиною було ще й те, що вороже ставлення проти діяльності «Просвіти» виявили колишні «обрусителі» учителі Оріхівської реальної школи та жіночої гімназії разом з протоієреєм місцевого собору». Враховуючи те, що просвітяни згортати своєї діяльності не збиралися, репресії гетьманської влади Оріхова не примусили себе довго чекати: був заарештований і відісланий до Бердянська Іван Коба, під загрозою арешту постійно перебував Прохода. Останнього до пори оберігало лише офіцерське звання й участь у боях на австрійському фронті. Не випробовуючи долі, Василь Прохода залишив Оріхів й виїхав на Північ. Подальша військова доля старшини Василя Проходи була пов’язана з сірожупанниками (1-м козацько-стрілецьким полком), до яких він приєднався у серпні 1918 року.

У Мелітополі відновлення роботи товариства «Просвіта» також припадає на весну 1918 року, коли збройні сили УНР під час Кримського походу звільнили південні території сучасної Запорізької області. В місті активізувалося українське суспільно-політичне життя. У театрі йшли вистави за творами Володимира Винниченка, «Казка старого млина» Спиридона Черкасенка й інші. У липні 1918 року почала виходити українська народна суспільно-політична й літературна газета «Наш степ». До товариства «Просвіта» належали, в основному, вчителі міста та Мелітопольського повіту. Місцеві просвітяни налагодили тісну співпрацю з Українськими січовими стрільцями, які на той час перебували на постої у Олександрівську. Тоді ж при Мелітопольському повітовому земстві почали працювати курси українознавства.

Loading...

Інтерв'ю

Павло Садоха: «Португальці незалежно від політичних уподобань усі націоналісти. Нам варто на те рівнятися»

На залитій сонцем лісабонській вулиці майорить величезний синьо-жовтий стяг – українці проводять чергову акцію проти...

06-09-2018 Інтерв'ю

Сергій Кузан: «Ми повинні пережити момент становлення нації, а потім можна говорити про мультикультуралізм»

«Тиждень» поспілкувався з волонтером, заступником голови ГО «Вільні люди» Сергієм Кузаном про здорове патріотичне виховання...

05-09-2018 Інтерв'ю

Мислитель проти псевдоцивілізації: Ален Безансон і Росія

Розмова з публіцистом і перекладачем творів французького історика і політолога Тарасом Марусиком

24-08-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн