Понеділок, 16 липня 2018 08:43

Євген Гук – “Шлях”

Сергій Волянюк
Євген Гук Євген Гук

Історія діяльності українського збройного підпілля 1940–1950-х рр. звернена сьогодні до ролі особистостей. Тому важливо повернути пам’ять про учасників визвольної боротьби, що наближали час незалежності нашої держави, прослідкувати їхній життєвий шлях, встановити внесок в розбудову Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії. Одним з відомих діячів підпілля є хорунжий служби безпеки (СБ) ОУН, Євген Гук – “Рубікон”-“Шлях”-“Щипавка”.

Євген-Йосафат Гук народився 1924 р. в родині Михайла і Зиновії у селі Іскані Перемиського повіту, що зараз належить до Польщі. Батько був ревним священиком і активним громадським діячем, який приділяв належну увагу християнському і патріотичному вихованню молоді, а мати – вчителькою, священичі родинні корені якої походили з Гусятинщини. У сім’ї Євген зростав разом з старшими братами – Мирославом (1920 р. н.) і Богданом (1922 р. н.) та виховувався у національному дусі.

Після закінчення сільської народної школи Є. Гук з 1936 р. навчався у Державній гімназії з українською мовою навчання в Перемишлі. У 1941 р. вступив до Юнацтва ОУН. У 1942–1944 рр. закінчив три семестри Лісових фахових курсів у Львові (під такою назвою тоді працював лісовий факультет Львівської політехніки, тепер це Національний лісотехнічний університет). З приходом більшовиків повертається додому.

Із арештом у лютому 1945 р. польськими комуністичними спецслужбами батька, Євген переходить у лави українського збройного підпілля на території Перемищини. Навесні 1945 р. під псевдонімом “Сірий” виконував обов’язки помічника провідника ОУН ІІІ району в надрайоні “Холодний Яр” (Перемищина). Згодом, під псевдонімом “Щипавка”, переведений на посаду канцеляриста у референтуру Служби безпеки ОУН І округи (Перемищина і Лемківщина) Західних окраїн українських земель (більш відомий, як Закерзонський край), якою керував референт СБ Іван Мандрик (“Летун”).

5435454354

Колиба санітарного пункту сотні “Ударник 4” в лісі між сс. Кописно–Конюша–Брилинці. Присів сотенний санітар Михайло Василик (“Кивай”); у колибі сидить Богдан Гук (“Скала”); стоїть – Євген Гук (“Щипавка”)

У травні 1946 р. Євген Гук скерований на навчання у Підстаршинську школу ім. полк. “Коника” на Перемищині, яка була організована командуванням тактичного відтинку УПА “Лемко”. Там стрільця “Щипавку” зарахували у 3 рій 2 чоти. За результатами іспитів 30 червня курсантам присвоєно підстаршинські ступені УПА, видано посвідки про закінчення школи та відправлено у відділи УПА і мережу ОУН. Євген Гук був одним з найкращих випускників (льоката 8/110), тому за рекомендацією керівників школи командування Воєнної округи “Сян” надало йому ступінь старшого вістуна.

Під час навчання “Щипавка” довідався про загибель свого зверхника “Летуна” і після закінчення школи тимчасово працював секретарем у свого брата, провідника І округи Мирослава Гука (“Григор”, “Код”). У січні 1947 р. новопризначений окружний референт Служби безпеки Іван Гарабач (“Старий”) нагадував окружному провідникові, щоб “Щипавка” повернувся до своєї праці в СБ.

Після акції “Вісла” (депортації всього українського населення з їх етнічних земель на т. зв. “Зємє одзискане” у західній і північній частині Польщі) більшість повстанців з території Закерзонського краю перейшли для продовження збройної боротьби в УРСР. У орієнтуванні управління 2-Н МДБ УРСР від 10 лютого 1948 р. йшлося, що до однієї з груп членів ОУН, які нелегально переходили радянсько-польський кордон біля Добромиля, Хирова, Устриків-Долішніх на Дрогобиччині, входили брати Євген і Мирослав Гуки та їхні зв’язкові “Рись”, “Олень” і “Степан”.

Підпільниця Марія Савчин у спогадах “Тисяча доріг” згадувала, що у травні-червні 1948 р. зустрічала Мирослава і Євгена Гуків та Івана Гарабача у лісах на схід від райцентру Миколаєва на Львівщині, де вони, очевидно, провели зиму.

3

Посвідка про закінчення підстаршинської школи

Згодом М. Гук на слідстві МДБ свідчив, що зимував з підпільником “Рубіконом”, не вказуючи його справжнього імені. Натомість стверджував, що долі брата Євгена не знає і що він у складі частин УПА відходив у рейд на Захід.

Подільський крайовий провідник Василь Бей (“Гулий”, “Улас”), повертаючись з розширеної наради Проводу ОУН в лісах біля Миколаєва, забрав братів Гуків з собою. Прибувши у червні 1948 р. у терен біля сіл Пліхів і Краснопуща Бережанського р-ну, на зустрічі з організаційним референтом Ілярієм Сказінським (“Крига”, “СВУ”) та референтом СБ Іваном Жмурком (“Орест”, “С-100”) Чортківсько-Бережанської округи Євген Гук під псевдонімом “Шлях” отримав призначення очолити Бережанську надрайонну референтуру СБ ОУН. Мирослав же був призначений окружним референтом пропаганди цієї округи.

Бережанський надрайон складався з 4 районів – Бережани, Золотники, Козова, Підгайці. У провід кожного з них входив референт служби безпеки, підпорядкований “Шляху”, виконували його розпорядження, інструкції та накази. Влітку 1949 р. Бережанський надрайон передано з Чортківської у Тернопільську округу, приєднавши до нього ще два райони – Залізці та Зборів.

Останніми роками на Тернопільщині поширюється версія про те, що Євген Гук під псевдонімом “Славко” брав участь в роботі Чортківського окружного техзвена, більш відомого під назвою Друкарня “ім. Ярослава Старуха” та загинув при її виявленні органами МДБ 8 травня 1951 р. на окраїні райцентру Товсте (тепер Заліщицький р-н Тернопільської обл.). Ця інформація не відповідає дійсності, адже організатори цієї друкарні, Ілярій Сказінський та Мирослав Гук, який часто перебував при техзвені, у свідченнях вказували, що у ній працювали Василь Вінтонів (“Богдан”, “Ясень”) і Степан Гишка (“Славко”) під керівництвом Василя Мельника (“Хмель”). Зокрема щодо “Славка” зазначали, що він у розпорядження керівника техзвена прибув у серпні 1949 р. з І. Сказінським і В. Беєм. Степан Гишка був уродженцем с. Устя-Зелене Монастириського р-ну, разом із сім’єю був виселений у Казахстан, звідки втік та вступив у лави збройного підпілля ОУН. Зрештою, МДБ змогло виявити друкарню завдяки свідченням затриманого кілька днів перед тим Мирослава Гука, який напевне б намагався уникнути смерті брата, якби той там перебував.

Влітку 1949 р. Євген Гук відзначений третьою Срібною Зіркою за поранення, отримане в сутичці з ворогом. Про це повідомлялося в наказі Подільської воєнної округи УПА “Лисоня” 31 серпня 1949 р. Про отримане поранення він також писав у листі, орієнтовно 1949 р., брату Мирославу, про що той свідчив у протоколах допиту.

За добре поставлену роботу та якісне виконання обов’язків Головний командир УПА Василь Кук надав Є. Гукові старшинське звання хорунжого СБ з датою старшинства від 30 червня 1950 р. Мабуть, у цьому ж році “Шлях” призначений Тернопільським окружним референтом СБ ОУН. Таку посаду йому приписували радянські органи безпеки на основі свідчень захоплених повстанців. У наказі головного військового штабу УПА від 25 травня 1951 р. зазначалося, що працівник “Шлях” відзначений Бронзовим Хрестом заслуги.

Весною 1951 р. працівникам обласного управління МДБ, які вистежували членів українського підпілля на Тернопільщині, вдалося ввести на зв’язкову лінію ОУН своїх агентів Василя Том’яка (агентурний псевдонім “Карпенко”) та Володимира Труся (агентурний псевдонім “Гриць”). Виконуючи завдання МДБ, ці агенти у ніч на 1 травня при зустрічі з кур’єрською групою ОУН у Зубрецькому лісі колишнього Золотопотоцького р-ну відправили разом з поштою пакет із бомбою (за термінологією МДБ – “Сюрприз”, який замовляли в управлінні МДБ УРСР) на адресу Тернопільського окружного провідника Івана Комара (“Олесь”). Про спрацювання бомби працівникам МДБ стало відомо з перехопленого 30 червня 1951 р. листа “Мирона” (мабуть, Степан Федорів, співробітник організаційної референтури ОУН Подільського краю) до провідника Подільського краю В. Бея (“Улас”). У ньому повідомлялося, що внаслідок вибуху бомби є жертви. Також “Мирон” у листі запропонував терміново перевірити зв’язкову лінію з метою вичислити радянських агентів, однак результати перевірки на цей час невідомі.

Згодом, Іван Телюк (“Шпак”) на слідстві розповів, що у травні 1951 р. при перевірці пакету з документами від вибуху загинуло 3 повстанців, серед них – Тернопільський окружний референт СБ “Шлях”. Відомості про інших двох – невідомі.

У списку полеглих та заарештованих провідників Подільського краю, датованому 1951 р. зазначається, що Євген Гук (“Шлях”) загинув 11 травня 1951 р. від вибуху міни-бомби при перевірці пошти. На жаль, у документі, як і в матеріалах обласного управління МДБ, нічого не повідомляється про місце трагедії та поховання підпільників. У документі чітко вказано, що “Шлях” – це Євген Гук, а також наведені біографічні відомості, які не залишають сумнівів у цьому.

Близька до родини Гуків підпільниця Ірина Тимочко-Камінська (“Христя”) у спогадах про долю Євгена Гука писала, що той загинув “у 1952 р. десь на Бережанщині” і тоді мав псевдо “Рубікон”. Цю саму інформацію про загибель Євгена Гука – “Рубікона” на Бережанщині ймовірно у 1952 р. подав на підставі відомостей від родини о. Богдан Прах у дослідженні про священиків Перемиської єпархії.

Головний командир УПА Василь Кук, оцінюючи діяльність хорунжого СБ “Шляха” на Тернопільщині, у наказі від 20 червня 1952 р. відзначив його Срібним Хрестом бойової заслуги ІІ класу, посмертно.

Статтю написано завдяки щирій допомозі дослідників Володимира Мороза і Богдана Гука, які люб’язно надали для використання документи і матеріали та цінні зауваги.

Уважаємо, що ця публікація сприятиме подальшому пошуку відомостей про діяльність Євгена Гука у підпіллі ОУН, зокрема й на Тернопільщині. Крім цього, варто припинити поширювати неправдиву інформацію про нібито його загибель у Друкарні “ім. Ярослава Старуха” в Товстому, бо цим замовчується справжня роль у підпіллі й самого Є. Гука, і працівника друкарні Степана Гишки. Кому відома будь-яка інформація про його життя i діяльність та інших згаданих підпільників ОУН, просимо писати на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. або ж на адресу редакції.

Loading...

Інтерв'ю

Віктор Рог: За Україну йде великий бій

Головний редактор всеукраїнського тижневика «Шлях Перемоги», публіцист, автор книг і численних публікацій з ідеології українського...

21-03-2019 Інтерв'ю

Юрій Шухевич: «Ніхто не зміг сплутати йому гри»

Про військове зростання воєначальників УПА, зокрема Головного командира УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича – центральної фігури...

05-03-2019 Інтерв'ю

Юрій Менцинський: «Багатолітня боротьба українців увінчається успіхом»

Його доля характерна для сотень тисяч українців, родини яких, рятуючись від московських «визволителів», змушені були...

21-01-2019 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн