Четвер, 04 жовтня 2018 16:17

Чи були організації ОУН на теренах Східної України в 1941-1950

Іван Рибалка
Чи були організації ОУН на теренах Східної України в 1941-1950

Оригінальні спогади про діяльність ОУН на Дніпропетровщині, написані 22 вересня 1993 року. Зберігаються у архіві Павла Хобота. Підготовка до друку Юрія Щура.

Так, були, і зокрема на Дніпропетровщині.

Під час тимчасової німецької окупації я мав 12 років в же дещо розумів тоді. Ми жили в селі Сурсько-Михайлівці[1]. Воєнне лихоліття вигнало багато жителів міста в село. У нас жила сім’я Бесарабів – маминої сестри, яка змушена була із Дніпропетровська, з Нових Кодаків перебратися у село. Так ось, десь літом 1942 року я став свідком розповіді про те, що один з родичів Бесарабів брав безпосередньо участь в ОУН.

Суть справи така. Поруч села Сурсько-Михайлівки, на північ від села, по річці Сурі знаходилося селище (виселок) Дзирівка. Виселок знаходився на горі, мав один чи два ряди хат, а під горою протікала річка. У Дзирівці ще до колективізації проживала сім’я Федоряки, який мав відносно великий сад (площею до 1 га чи й більше). Сад під час колективізації був відібраний у Федоряки в колгосп. Колгоспом сад був занедбаний: заріс чагарником та бур’яном. З приходом німців Федоряки зайняли свій сад повністю і розчистили частково зарослі, склавши хмиз десь в кінці саду.

В 1942 році в с. Сурсько-Михайлівці появились листівки ОУН, в яких закликалось боротися за незалежну Україну. В листівках пояснювалось, що ворогами України є і Гітлер, і Сталін, і що боротись треба проти німців і більшовиків. Я сам це чув, як говорили про це пошепки діди і дядьки. А літом 1942 року пішли чутки, що участь в організаціях українських націоналістів беруть дехто з молодих людей навколишніх сіл. Хто вони – ніхто не знав. А десь у серпні 1942-го я став свідком розмови Бесараба Мефодія (мого дядька, нині покійного) з одним чоловіком про те, що недавно німці зробили обшук обійстя Федоряків (родичів Бесараба М.), шукаючи українських націоналістів. У Федоряків були молоді сини і дочки і ось один з них, здається на ім’я Микола,і був чільним організатором осередку ОУН в Дзирівці. З оповіді дядька Мефодія я довідався:

В серпні серед дня стара Федорячка (як казали в селі) сиділа біля хати. Син її – Микола – десь був в саду. У двір зайшов чоловік під сорок чи й більше років в капелюсі з портфелем в руці і, назвавши її ім’я та по-батькові, спитав:

- Ви будете мати Миколи?

- Я, - відповіла Федорячка.

- А де Микола? Я його товариш і він мені дуже потрібний. Покличте його, будь ласка, але тільки не кажіть, що хтось прийшов, а скажіть… Ну, наприклад: «Миколо, іди струси мені груш».

Вона виконала просьбу.

Коли Микола прийшов до хати, то зразу кинувся до цього чоловіка, запитавши: «Щось трапилось»? Як розповідала Федорячка, вони відійшли в глибину двору і про щось поговорили, а потім Микола підійшов до матері і сказав, що він зараз має кудись терміново поїхати на день-два. Коли ж хтось буде питати про мене чи цього чоловіка, то ти його не бачила, а він, Микола, поїхав до родичів ще вчора в інше село. Микола зник в саду з незнайомцем.

Через півтори-дві години на подвір’ї з’явилися німці і почали питати, чи не бачила вона чоловіка в капелюсі, років сорока, з портфелем в руці. Вона здогадалася про кого йшла мова, але сказала, що не бачила. В інших також питали, але ніхто не міг сказати чогось. Через деякий час в селі пройшла чутка, що німці шукають керівника ОУН («українських націоналістів» – так казали в селі), який працював бухгалтером у радгоспі (за німців це називалося – «громгосп») і що після розкриття німцями існування організації, він (керівник) переховується десь у навколишніх селах. Як казали старші люди, староста викликав людей і питав про це. Чи знайшли німці того чоловіка, я не знаю.

А вже після приходу червоних радянських військ в село, в 1943 році через кілька місяців був заарештований Микола Федоряка, його сестра і ще якісь молоді люди за те, що вони були членами організації українських націоналістів.

Виявляється, в саду Федоряків, під великою купою хмизу, що складена була в кінці саду, був лаз, замаскований хмизом, до бункеру, викопаного в землі. В бункері була друкарська машинка, листівки, якісь запаси харчів та інше начиння для ведення підпільної роботи.

Треба думати, що той керівник сховався від німців там, в бункері.

Федоряку Миколу судили в совєцькому суді і, здається, засудили до 7 років ув’язнення за боротьбу з німцями в лавах ОУН.

Пізніше, коли я вже став розуміти і відчувши себе національно свідомим українцем, я намагався познайомитися з Федорякою Миколою (після виходу з тюрми він жив десь під Києвом), але не зміг.

Можливо щось із спогадів подано неточно хронологічно, адже минуло вже більше 50 років, та і хлопцем я міг не все запам’ятати.


[1] Село у Солонянському районі Дніпропетровської області

 

Loading...

Інтерв'ю

Павло Садоха: «Португальці незалежно від політичних уподобань усі націоналісти. Нам варто на те рівнятися»

На залитій сонцем лісабонській вулиці майорить величезний синьо-жовтий стяг – українці проводять чергову акцію проти...

06-09-2018 Інтерв'ю

Сергій Кузан: «Ми повинні пережити момент становлення нації, а потім можна говорити про мультикультуралізм»

«Тиждень» поспілкувався з волонтером, заступником голови ГО «Вільні люди» Сергієм Кузаном про здорове патріотичне виховання...

05-09-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн