Понеділок, 26 серпня 2019 15:12

Українські самостійники у Гуляйпільському районі

Юрій Щур
Українські самостійники у Гуляйпільському районі

Для більшості пересічних громадян сучасне місто Гуляйполе Запорізької області асоціюється, перш за все, із діяльністю анархіста Нестора Махна. Разом із тим, під час Української революції Гуляйполе також перебувало в орбіті загальноукраїнських процесів державотворення. У 1917 році у Гуляйполі діяв Революційний Комітет як орган влади, серед його учасників також були українські соціалісти-революціонери, які представляли групу при «Просвіті», очолювану агрономом Дмитренком.

Між махновцями та самостійниками (прихильниками УНР та Української Держави) точилася непримиренна боротьба. Стосувалося це і вільнокозачого руху: у Гуляйполі у 1917 році до лав Вільного козацтва вступило 280 козаків й відносини їхні з анархістами були ворожі. До цього, зокрема, призвела боротьба за соціальну базу, ідеологічні та політичні розбіжності.

У перші роки після утвердження совєтської влади на Гуляйпіллі, головним ворогом для неї була визначена саме «махновщина». Під це визначення часто потрапляли й місцеві самостійники і просвітяни. Рішення ж про ліквідацію гуляйпільської «Просвіти» було прийняте на рівні керівників повіту 2 серпня 1921 року. Тоді постановили негайно заарештувати правління міського просвітянського осередку. Крім того, враховуючи, що усі «Просвіти» у повіті «мають таке ж забарвлення», вони також підлягали ліквідації. Всі документи, видані «Просвітою», з того дня вважалися недійсними, а справи осередків підлягали опечатуванню й перевірці.

Під час німецько-совєтської війни боротьбу за самостійність України продовжили оунівці. У Гуляйполі створення осередків ОУН відбувалося з двох «джерел». Сюди прибули 2 учасники Похідної групи після проведення організаційної роботи в Оріхові. Крім того, майбутній керівник мережі ОУН у Гуляйпольському районі, шеф району Микола Зінченко, тримав зв’язок із рідним братом Олексієм Зінченком, який був провідником ОУН Мар’їнського району Донецької області. Зв’язок між гуляйпільськими оунівцями та запорізьким керівництвом й оріхівським осередком ОУН восени 1941 року здійснювали Іван Шишура та Володимир Процик.

У Гуляйпільському районі оунівцям на чолі з Миколою Зінченком вдалося створити досить міцну і розгалужену організацію, яка за неповними даними об’єднувала осередки у самому Гуляйполі, селах Марфополі, Хвалибогівці (з 1958 р. – Добропілля), Санжарівці (з 1946 р. – Полтавка), Верхній Терсі, Туркенівці (з 1946 р. – Новоселівка), Воздвижевці, Успенівці, Варварівці та залізничній станції Гуляйполе (смт. Залізничне). Осередок у Марфополі очолював брат керівника районної ОУН Йосип Зінченко, який був директором місцевої школи. Після повернення совєтської влади до Гуляйпільського району він був заарештований і засуджений.

8878787

Йосип Зінченко

За наявними на сьогоднішній день матеріалами, гуляйпільська ОУН мала три канали зв’язку. Окрім Запорізького обласного Проводу, було налагоджено канал постачання літератури з Донбасу, зокрема з Мар’їнського району. Також через учасницю підпілля Марію Махновець було налагоджено постачання літератури з Києва. Зокрема, на початку 1943 року вона привезла із столиці близько 400 книжок невеликого розміру, об’ємом 8-10 сторінок, у яких пропагувалося звільнення України від нацистів та більшовиків. Отримана література поширювалася серед низових ланок гуляйпільської районної організації. Крім того, бухгалтер агроконтори Сліпченко отримував літературу для поширення серед членства у Пологівському районі.

Нацистські спецслужби ретельно відстежували діяльність оунівців на Гуляйпіллі. У цьому їм допомагала агент жандармерії А. Макішина, яка надала детальну інформацію про місцевий актив. За даними гуляйпільського краєзнавця Василя Коростильова, до арештів членів ОУН приклав руку і якийсь Шаповалов, який під час окупації був поліцаєм, а після повернення радянської влади став працювати у міліції (агент НКВД?).

Протягом січня-березня 1943 року відбулися арешти, в ув’язненні опинилися районний провідник Микола Зінченко, Іван Шишура, Лоскутов, Григорій Качан, інспектор народної освіти Василь Калашников, директор школи Процюк, директор банку Деркач, завідуючий земельної управи Дмитро Талан. Невдовзі після арешту з-під варти були випущені Василь Калашников, Дмитро Талан, Лоскутов та Іван Шишура.

За даними Василя Коростильова, репресій зазнали також голови сільгоспкооперативів Кізіленко, Попов та Розсоха. В с. Успенівка заарештували братів Жовніренків. Декого із заарештованих було розстріляно у протитанковому рові на околиці Гуляйполя, по дорозі до смт. Залізничне.

Микола Зінченко та Григорій Качан із Гуляйполя були відправлені до в’язниці СД м. Запоріжжя. Потім їх, разом з іншими оунівцями (Іван Мишастий із Запоріжжя, Гніденко з Поліг та Пилип Письмений з Михайлівки) перевезли до концтабору «Дахау». Після звільнення з нацистського концтабору, Миколі Зінченку вдалося уникнути репатріації до СССР й він «розчинився» серед українців, які залишилися у американській зоні окупації Німеччини.

Григорій Качан також вижив в нацистських концтаборах. Пройшовши «Дахау», «Бухенвальд» та інші табори, він був звільнений американськими військами. Від 30 травня 1945 року перебував у Красній армії. Після демобілізації восени 1945 року ненадовго повернувся до Гуляйполя, однак з міста швидко виїхав. На початку січня 1947 року був «виявлений» МГБ у Тернополі, де працював завгоспом міського м’ясокомбінату. Заарештований на початку лютого того ж року. основні обвинувачення стосувалися його належності до підпілля ОУН та роботи завідуючим відділом народної освіти Гуляйполя й району. У нього у підпорядкуванні перебувало 40 шкіл, роботу яких він мав відновити та перебудувати. Зокрема, необхідно було укомплектувати школи викладачами, «вичистивши» їх перед тим від просовєтськи налаштованих. За розпорядженням шефа району Зінченка, з шкільного процесу була прибрана російська мова, а вчителів зобов’язували спілкуватися й викладати виключно українською. Крім того, вивчення історії України мало відбуватися за книгами Михайла Грушевського.

До обвинувачення також було додано факт розсилки у 1942 році по школах району тексту під назвою «Різдво Христове», який мав бути прочитаний учням під час новорічних святкувань. Як і та обставина, що саме Григорій Качан був організатором у 1942 році панахиди за Головою Директорії УНР Симоном Петлюрою. У розпорядженні слідства також був наказ Гуляйпільської райуправи від 25 січня 1942 року, підписаний Зінченком, яким при районному відділу народної освіти була утворена комісія по очищенню підручників від комуністичної пропаганди у складі Качана, Процика й Калашника.

28 грудня 1947 року Григорій Качан був засуджений до 15 років таборів й 5 років ураження в правах. 1997 року, при перегляді справи, у реабілітації йому було відмовлено.

Ще один гуляйполець Павло Семенюта був заарештований на початку квітня 1950 року. Перед цим перебував у розробці за справою-формуляр «Довгоносик». Основне обвинувачення полягало у співпраці з нацистами, однак у Обвинувальному висновку була й примітка про те, що він «підтримував тісні зв’язки з українськими націоналістами».

Loading...

Інтерв'ю

Олександр Сич: «Нарікають на ворога слабкі. Сильні – стискають зуби, роблять висновки і готуються до нового бою…»

Політичні виклики часу. Ексклюзивне інтерв’ю з заступником Голови ВО «Свобода», політологом, доктором історичних наук Олександром...

27-08-2019 Інтерв'ю

Віктор Рог: За Україну йде великий бій

Головний редактор всеукраїнського тижневика «Шлях Перемоги», публіцист, автор книг і численних публікацій з ідеології українського...

21-03-2019 Інтерв'ю

Юрій Шухевич: «Ніхто не зміг сплутати йому гри»

Про військове зростання воєначальників УПА, зокрема Головного командира УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича – центральної фігури...

05-03-2019 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн