Неділя, 17 листопада 2019 17:31

Бій відділу «Чорна Хмара» за село Біленьке у 1920 році

Гаврило Гордієнко
Бій відділу «Чорна Хмара» за село Біленьке у 1920 році

В нашому місті активніші старшини українці звернулися до комендатури в справі дозволу організувати український військовий відділ. Дозвіл вони одержали й приміщення для постою. Це був дім Бадовського на Соборній вулиці, який традиційно був пов’язаний з українським військом ще з 1917 року. Як тільки рознеслася вістка, що в домі Бадовського організується українське військо, так і повалили туди хлопці з усіх кінців міста й околиць його.

Були серед них ветерани з Гайдамаків, з Вільного Козацтва, з Самокатної Сотні, з Лисогорського Повстанського Партизанського Куреня, з Вовнізького Повстанського Відділу, крім того й новички, які ще не бували перед тим у війську. Хлопці прийшли щиро, з захопленням, з ентузіазмом. Дослівно за пару днів, може, за п’ять днів, було наявних понад сотку хлопців вояків й старшин.

Військовий відділ «Чорна Хмара» так скоро організувався, що в організації його я вже й не мав коли прийняти більшої участи. Коли я вперше появився в домі Бадовського, то мене відразу зустріли вісткою, що отаманом Відділу є Хмара (Іван Марків), командантом першої бойової сотні є Іван Горобець, а бунчужним ніхто інший, а Гаврило Гордієнко!

У війську не дуже питають, чи щось хочеш, чи не хочеш, тому не питали й мене і я не впирався. Відразу ж прийняв призначення й давай знайомитися з сотнею. Викликав її на подвір’я. 120 душ разом з чотовими та ройовими. Багатьох із них я й не знав і тільки тут вперше познайомився.

Щоб пошити новий український прапор у той час не було ані мови! Тому, коли хтось із нас витяг десь із горища прихований і запорошений український жовтоблакитний прапор з нашитим написом «Хай живе автономна Україна» і приніс його нам, як прапор першої нашої бойової сотні, то ми його радо прийняли! Відпороли «автономна», але тому, що прапор вилинялий, то слово «автономна» й лишило свій слід на прапорі. Ми тим багато не переймалися, посміялися з такої давнини, як вимога автономної України, бо ж ми на той час були вже безсумнівними самостійниками!

Прийняли ми той прапор за свій і під ним вимаршували з дому Бадовського й аж до Південного двірця, а це далеченько, по головній Соборцій вулиці, у бій!

На чолі нашого походу прапор в асисті двох вояків, за ними отаман Хмара з осавулом, прізвища не пам’ятаю. За ними сотенний Іван Горобець веде чоту за чотою по 30 вояків. А за всім тим вояцтвом, як порядний господар, ішов і пильнував порядку бунчужний бойової сотні «Чорної Хмари» Гаврило Гордієнко, також з рушницею, але і з шаблею середнього розміру кавалерійською, російської кавалерії.

На хідниках було багато народу, бо давно вже не бачили війська під українським прапором. Сотня марширувала досить добре, як це я сам бачив, і як потім мені оповідали сторонні глядачі. А сестра моя в листі після більш як по півстоліттю ще згадує той момент, який був вартий уваги й подиву.

А коли з перспективи півстоліття й більше пригадати той марш нашої бойової сотні, то він став історичним, навіки незабутнім, бо це за ввесь час нашої визвольної боротьби 1917-1920-их років був останній марш військової одиниці в місті Олександрівську під українським жовтоблакитним прапором.

В Кічкасі врангелівці перейшли Дніпро й поволі посувалися на південь. Перша бойова сотня «Чорної Хмари» одержала бойове завдання, як на бойове хрещення, то таки досить поважне завдання: форсувати Дніпро в напрямі села Біленького по півночі перед 21-им вересня (точної дати не можу установити), вдарити в большевицькі сили, які перебували в селі Біленькому, й тим уможливити просування врангелівських військ далі на південь.

Спалахнули три червоні ракети майже коло другої години по півночі. Це був сигнал переправлятися через Дніпро поромом, який був на поготівлі на нашому березі. Я пильнував ладування першої чоти, з якою відплили й усі старшини. Потім я мав заладувати другу, третю й четверту чоти в міру того, як буде повертатися паром з правого берега. З четвертою чотою мав і я відплисти.

Перша чота майже досягла середини Дніпра за повної тиші, та коли вона наблизилася до правого крутого берега, її зустрів винятково сильний вогонь як з рушниць, так і з кулеметів. Це була велика несподіванка, бо припускали, що ворог тим часом із Біленького забрався протягом цієї ночі.

Перша чота з усіма старшинами висадилася під крутим берегом, пором повернувся на лівий берег. Я відправив другу чоту і з рештою двома чотами ми підтримали своїм вогнем як першу чоту, так і десант другої чоти. Незабаром вернувся пором по третю чоту, яку я з деякими труднощами, також заладував і відправив.

І десантові третьої чоти ми давали вогневу підтримку. Але ворог мав таку велику вогневу силу, що скерував її не тільки на пором, але й на нас, що лежали на лівому березі і тільки рушничним вогнем могли підтримувати своїх товаришів, які плили поромом і тих, які вже вибивалися на крутий берег перед Біленьким. У міжчасі вже й світало й ми могли дещо спостерігати, що діялося на правому березі.

Біленьке ми здобули, але якою ціною? При першій же атаці на ворожі позиції, сотенний нашої сотні Іван Горобець дістав аж чотири кулі в груди й поляг на полі бою! Мій «учень» у стрілянню Петро Ляшко також зірвався в атаку й ворожа куля в перенісся поклала його на місці! Були ще й інші жертви, як поляглим, – вічна їм пам’ять, так і раненим.

За книгою: Гордієнко Г. Під щитом Марса. – Філадельфія, 1976. – 369 с.

Loading...

Інтерв'ю

Віктор Рог: «Усе залежить від спільної праці і боротьби»

Публіцист та громадський діяч Віктор Рог завітав до Запоріжжя, щоб презентувати знакову книгу «Ієрархія національних...

20-11-2019 Інтерв'ю

Тарас Рондзістий: «Виховання патріотів – пріоритетна українська справа»

Цього року вп’яте відзначають в Україні на державному рівні День захисника України. З цього приводу...

14-10-2019 Інтерв'ю

Боляєнь Сиресь: Досить «просити»! Наше право – вимагати!

Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю ерзянського Інязора Сиреся Боляєнь із редакцією газети «Ерзянь Мастор».

30-09-2019 Інтерв'ю

Веб-дизайн