Вівторок, 24 грудня 2019 13:10

Національно-визвольний рух на Харківщині в першій половині ХХ століття. Короткий огляд

В’ячеслав Труш
Національно-визвольний рух на Харківщині в першій половині ХХ століття. Короткий огляд

Кажуть, проросійські кола були дуже розчаровані тим, що «ХНР» у Харкові не відбулася.

Адже сподівалися, роками плекали тут болото для вирощування паростків «руського міра» – хоч комуністичних, хоч монархічних. Антиукраїнська література Бузини чи Сєвєра відкрито продавалася на книжкових розкладках, а газета «Лимонка» українофоба Лімонова – в центрі Харкова. А ще місцеві різноманітні «казакі», «Русскоє национальноє єдінство», «Русь трієдіная», ВКП(б)... За часів Революції Гідності вже автобусами завозили своїх бойовиків, місцевих не вистачало. Але постійно прораховувалися. То місцеві тризубівці спалять червоного прапора на очах комуністів в центрі Харкова, то унсовці Ігоря Мазура розженуть з’їзд «Партії славянского єдінства» та жириновців. Хоча ж підстави для сподівань у російських шовіністів були – сотню років тому більшовики саме Харків робили своїм плацдармом для наступу на Центральну Україну. Проте Харків та Харківщина мали й мають потужні україноцентричні та державницькі традиції. Навіть виникнення гасла «Слава Україні!» пов’язують із Харківщиною. Батько українського націоналізму, Микола Міхновський, жив та працював саме в Харкові. Саме там народилися рядки «Самостійної України» та перший націоналістичний декалог («Десять заповідей УНП»). Із тих гранітних рядків – і вибух біля пам’ятника Пушкіну. Нині цей пам’ятник для українського націоналіста – пам’ятник… вибуху, який триває. В українській свідомості зокрема.

Перші визвольні змагання на Харківщині – то час від синьо-жовтих сподівань і мрій аж до намагання будувати Україну під червоним прапором. Запорожці Болбочана і чорношличники Петра Дяченка, гайдамаки Омеляна Волоха. Бої за Лозову, Козачу Лопань, Слатине, Золочів, Барвінкове... Харків’яни – серед крутянців та героїв Базару. Чимало українських військових вийшло із Чугуївського військового училища. Крутянець та дивізійник Аверкій Гончаренко – із найвідоміших. Так що 92-га бригада імені кошового отамана Івана Сірка не випадково базується у цих місцях – історична тяглість присутня. Хоча той самий Чугуїв асоціюється і з навіженою медсестрою – любителькою «русского міра», яка ногами трощила голову майданівцю в Харкові.

«Бій відлунав», прапори «затріпотіли на станції знов». Ленін вимагав від «таваріщей» тимчасово піти на «будь-які» поступки в національному питанні щодо України. Ціною долучення до «імперії зла», звісно. Українські самостійники частково емігрували, а частина повірила в те, що можна будувати національну державу під червоним прапором. Із синьою стрічкою. Харків і тут стає центром утворення із назвою УСРР. Про ті часи нагадує харківська архітектура. Бетонна скеля Держпрому, наприклад. Абсолютний розрив зі старим мисленням, сучасний конструкційний матеріал, претензія на виключність у масштабах всього світу і водночас – належність західній цивілізації. Його родичем (за духом) є й харківський будинок письменників «Слово». Він того ж, міжвоєнного часу. Кількість меморіальних дощок підтверджує неформальну назву – «крематорій». Зібрати письменників разом, у комуну, створити творчий мегаполіс і потім – викидати тих, хто непотрібен, міняти «гвинтики» творчості. «Геть від Москви – дайош Європу!» – абсолютно націоналістичне гасло Хвильового. Гасло із крапкою від кулі в знакові оклику. «Скрипниківка» та українізація, керовані чекістом Миколою Скрипником. І та сама «пунктуація». І доки інтелігенція вірила, що є можливість творити нову українську культуру, проводити «українізацію», український селянин зрозумів, що надходить нове, колгоспне ярмо. Селянин це зрозумів раніше – відповідав іронічними усмішками, жіночими виступами, пострілами у вікна активістів, створенням повстанських загонів, повстаннями (Валківсько-Ков’язьке, Бишкинське, Павлоградське). Діє українське підпілля – Українська мужича партія, Харківський губернський повстанський комітет, Ізюмська петлюрівська організація. Самостійницьке підпілля виникає навіть у Харківській школі червоних старшин.

Замилування абревіатурою УСРР було дуже велике – нібито держава, нібито українізація, де «нібито» вважалося другорядним, але насправді стало головним. В Україну, до Харкова, переїжджають галичани. Як вчорашні суворі вояки – січові стрільці, так й інтелігенція. Долю їх визначав крематорій комунізму – обслуговування механізму, перетворюючись на «гвинтики», аж до повного вигоряння. Показовим є приклад подружжя Галанів. Анна Геник-Галан після переїзду до Харкова згинула десь у концтаборах, а її чоловік перетворився на затятого більшовицького пропагандиста із нахилом до блюзнірства.

Із приходом німців зовнішня полуда скинена. У Харкові ведуться розмови про утворення самостійної України, а коли німці довели, що таких планів у них немає, настрої почали змінюватися. «Ви проти радянської влади, і проти німецької – які ж у вас погляди?» – дивувався слідчий-чекіст, допитуючи місцевого націоналіста Дмитра Микитенка. До міста прийшли як мельниківці, так і бандерівці, найбільший вплив мала група Володимира Доленка – одного із найвидатніших діячів українського національно-визвольного руху. Постать, досі належна не оцінена. «Чи були на Харківщині загони українських націоналістів? Скільки боїв тут було проведено?» – довелося чути запитання від студента. Харківські націоналісти – із книжкою і кадилом, рахівницею і чорнилами. Володимир Доленко намагався розставляти українських патріотів на ключові посади в органах влади, мати вплив на пресу, церкву, поліцію. Хоча німці це розуміли і, проголошуючи звільнення від більшовизму та його впливу, водночас намагалися не допускати посилення українського чинника – оунівець Богдан Онуфрик-«Коник» з поліції усунутий, об’єднання церков у всеукраїнському масштабі припинене, землю селянам ніби й віддали в індивідуальне користування, але об’єднали у «землеробські товариства», які, як і колгоспи, призначалися для вилучення хліба й відправки його до Німеччини.

Вигнання нацистів знов актуалізує український націоналістичний рух. Виникають місцеві організації – Революційний авангард української молоді, Українське полтавське об’єднання, Спілка українських козаків. До середини 1950-х років в радянських документах на Харківщині згадуються учасники ОУН. В подальшому український національно-визвольний рух втілюється в інші форми.

 

Loading...

Інтерв'ю

Володимир Балух: «Кримчани готові до акцій протесту»

Володимир Балух – один з найвідоміших представників українського опору в Криму. Від початку анексії півострова...

24-01-2020 Інтерв'ю

Віктор Рог: «Усе залежить від спільної праці і боротьби»

Публіцист та громадський діяч Віктор Рог завітав до Запоріжжя, щоб презентувати знакову книгу «Ієрархія національних...

20-11-2019 Інтерв'ю

Тарас Рондзістий: «Виховання патріотів – пріоритетна українська справа»

Цього року вп’яте відзначають в Україні на державному рівні День захисника України. З цього приводу...

14-10-2019 Інтерв'ю

Веб-дизайн