Вівторок, 21 квітня 2020 20:16

Роман Єндик – муж незалежної думки

Степан Ленкавський
Роман Єндик – муж незалежної думки

Нема вже між живими Романа Єндика. Обідніла земля наша, ненадійно втративши своєрідну і дуже маркантну індивідуальність. Бо неправдою є, що люди заступимі.

Лише люди-автомати у коловоротах виробництва заступимі такими ж сірими, як і вони самі. Кожна творча людина одноразова і неповторна. А неповторність Р. Єндика була не лише в тому, що він був творчим і талановитим письменником, науковцем і публіцистом. Його мужеський, динамічний і войовничий світогляд не вміщався в рамки встановлених шаблонів, він не міг іти дорогами утертих мислей і задовольнятися пересічними трафаретами. Його глибинна натура шукала своїх власних доріг, шукала пізнання правди своїм власним зусиллям і не залежної від чужих впливів індивідуальної розв’язки проблем, що їх ставило життя. Для своїх думок від добирав рельєфних висловів, що мали посмак безкомпромісової твердості і певності, і не були релятивістичним гойданням, що згладжує існуючі суперечності. У критиці він не оминав саркастичної іронії і вмів зрівноважувати її гумористичним насміхом над своїми власними людськими слабостями. Він тонко розрізняв і цінив щирість, чесність і правдивість і признавав вартість людям простим, погорджував фразерами і самодурами. Його улюбленою лектурою були класики сонячної Еллади, історики старинного Риму. Його пам’ять зберігала безліч цитат старогрецької і римської поезії. Він любувався звуком і ритмом класичних гекзаметрів і ямбів, як справжній олімпієць, але після смерті Володимира Державина не мав на світі гідного партнера для олімпійського обміну думок. «Олімпійство» Єндика було не лише в його відразі до несамовитостей діонізійського світосприймання, але в захопленні повнокровними постатями барокової динаміки та в засадничій життєрадісній афірмації життя. А все ж – мабуть, через широкий діапазон своїх багатогранних відчувань – Роман був самітником, вічним мандрівником, незаспокоєним шукачем повноти нездійсненного і недосяжного.

Його мандрівка в життя почалася на початку нашого сторіччя в казковій і буйній Гуцульщині.

Народився Роман-Ростислав Єндик 28 квітня 1906 р. у Залуччі над Прутом, Коломийського повіту, де його батько був управителем школи. Був ще учеником української гімназії в Коломиї, брав участь разом з батьком, старшим братом Юліяном і молодшим Ярославом та обидвома сестрами Марією і Галею в організуванні культурно-освітньої праці в своєму і довколишніх гуцульських селах. Після знесення бойкоту польських високих шкіл Р. Єндик записався на філософічний факультет Львівського Державного Університету 1925 р. і студіював філософію, історію та антропологію. Його основною спеціальністю була антропологія. Дослідження, опрацьовані ним, викликали зацікавлення українського антрополога проф. Івана Раковського. Це започаткувало близьку і довгорічну наукову співпрацю між ними.

На закінчення університетських студій Р. Єндик промується 1930 р. на доктора філософії з оцінкою «summa cum laude» та працює як асистент кафедри антропології Львівського університету в 1929-30 і 1933-34 роках. Року 1934 він стає дійсним членом Наукового Т-ва ім. Т. Шевченка (і наймолодшим віком академіком). В 1934-35 pp. виїздить до Німеччини на студійну подорож до університету у Єні, Ляйпцігу, Берліні, опісля теж до Відня і Ґрацу. У 1939-41 pp. співпрацював з Антропологічним Інститутом у Кракові, доки німці його не закрили.

Після Другої світової війни поселився в Мюнхені, в 1953 р. габілітувався на професора Українського Технічно-Господарського інституту і 14 жовтня 1961 р. став ректором УТГІ. На цьому відповідальному посту залишився впродовж 13 років, аж до своєї смерті (15 лютого 1974 року в Мюнхені – ред.). В роках 1962-1965 та 1968-1974 був обраний ще й директором Дому Науки в Мюнхені (тобто головою Т-ва Сприяння Українській Науці).

Точного бібліографічного зведення його наукових праць досі не зроблено. Відомо, що Р. Єндик є автором понад 30 наукових праць з ділянки антропології, демографії і загальної соціології, які були публіковані в наукових журналах або вийшли окремими виданнями українською, польською і німецькою мовами. З його синтетичних праць треба відмітити: «Антропологічні прикмети українського народу» (Львів, 1934 p.), «Вступ до расової будови України» (Мюнхен, 1949 p.), «Антропологічна будова України» («Енциклопедія Українознавства», І том, Мюнхен – Нью-Йорк, 1949 p.).

Як ректор УТГІ Р. Єндик був видавцем і редактором періодичних Збірників «Наукові записки» УТГІ, німецькомовних «Звідомлень» («Mitteilungen») «Т-ва Сприяння Українській Науці» та низки окремих монографій і книжок УТГІ, як напр., В. Іваниса «Боротьба Кубані за незалежність», «Афоризми» В. Державина, «Вибране з творів» М. Рильського, зворотний словник Ніновського, праці Гавриленка про рослини, І. Рибчина «Динаміка українського козацтва», Мартос-Зозулі «Українські гроші» (з кольоровими ілюстраціями ориґінальних розмірів).

Різнобічний талант Р. Єндика не обмежувався до наукової діяльності. Він як публіцист був ще зі студентських часів автором безлічі статей на засадничі і актуальні теми, які розсіяні по різних журналах, тижневиках і газетах, впливали постійно на формування громадської думки. Багато з них були друковані без підпису, під ініціалами, чи під псевдонімами хвилево вигаданими і зараз же забутими ним самим. Не завжди пощастить дослідникові за своєрідним «Єндиківським» стилем устійнити їх авторство. Тривалими його псевдонімами були: Роман Семкович і Роєн. Окремими книжками появилися його: «Слово до братів» (Мюнхен, 1955) і «Дмитро Донцов – ідеолог українського націоналізму».

Свою літературну діяльність Р. Єндик почав ще на початку 30-х років новелами, нарисами, віршами, насиченими вітальною динамікою. Вони були теж друковані в різних журналах, але переважно у «Вістнику» 30-х років під редакцією Д. Донцова. Окремими збірками появилися такі твори: «Проклін крові» – оповідання (Львів, 1934), «Черник» – драма (Львів, 1938), «В кайданах раси» – новели (Краків, 1939), «Зов землі» – новели (Краків, 1940), «В зударі з життям» – новели (Краків, 1940), «Жага» – новели (Мюнхен, 1957). З поезій: «Білі ночі» – поезії в прозі (Львів, 1936), «Титан» – поезії (Німеччина, 1953) та «Бенкет» – афоризми (Німеччина, 1951).

Роман Єндик – муж незалежної думки і стилю – не був безпринциповим шукачем новин. Він мав непохитні принципи: був твердим оборонцем моральних вартостей людини, звеличником невгнутих людських характерів, речником права людини на свобідну думку і творчість, оборонцем прав нації на незалежну від чужинців владу на власній землі.


«Які ж завдання лежать безпосередньо перед нами?

Ми стоїмо тепер перед найважнішими рішеннями в нашій бувальщині: вийти переможцями або зовсім пропасти, як окрема народна порода...

Перед нами стоїть велика небезпека: по визволенні вітчизни можемо попасти в зарозумілість, понад усе і всіх виноситися, страшенно збагатитися і тоді ще більше бунтуватися. Тим-то самі на себе мусимо наложити такі тверді закони, щоб усі маєтки були Божими і державними, ми ж самі – їх скромними керманичами. І хто укривав би свої доходи перед державою, той підпадав би найвищим карам...

Ми не сміємо прислуховуватися до ніяких історичних доказів на нашу неволю, яку союзом називають і ганебні рабські почуття шляхетністю прикрашують...

Перемога над москалями в наших серцях, опісля переможна війна – кривава, завзята, до кінця: всіх українців проти всіх москалів, бо немає ж між ними добрих і злих, шляхетних і нікчемних; вони всі для нас однакові, вони всі – наші історичні вороги і такими залишаться, щоб нас поневолювати поки світ і сонце...

Ні п’яді нашої землі не сміє залишитися в чужих руках, бо будемо недостойні предків, зрадимо їх заповіти і щойно тоді заслужили б ми на наругу цілого світу.

Всі українські області, вся українська людність під одним святим знаменем – Тризубом – вільні і незалежні!

Не сміє ні один українець залишитися рабом.

Це все осягнемо, якщо будемо плекати в собі високі почуття. Бог передав любов, прощення, але і кару, покору, але й гнів, бо інакше не було б чеснот на світі, не згинули б злочини, не було б честі понад усе».

Ростислав Єндик «Слово до братів»

 

Loading...

Інтерв'ю

Соломія Фаріон: «Ми виховуємо молодь через дію»

Очільниця Молодіжного Націоналістичного Конгресу про співпрацю з центральними та місцевими органами влади, вплив на молодіжну...

03-09-2020 Інтерв'ю

Олександр Сич: Держава занурюється у безсистемне шарпання і втрачає свою ідентичність

Нині відбувається дезорганізація, порушення фундаментальних основ державного життя. Президент Зеленський світоглядно вихований у ментальному лоні...

03-06-2020 Інтерв'ю

Ігор Артюшенко: «Влада бачить загрозу для себе серед проукраїнського середовища, в українській пісні, культурі та мові»

– Минув рік після перемоги Володимира Зеленського на виборах. Одне з побоювань часів виборчих перегонів...

02-06-2020 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн