П'ятниця, 01 травня 2020 20:02

Напередодні 300-річчя «воз’єднання»: заходи КГБ на Херсонщині у 1954 році

Юрій Щур
Напередодні 300-річчя «воз’єднання»: заходи КГБ на Херсонщині у 1954 році

Совєтська влада, як ніхто, розуміла важливість «правильного» тлумачення історичних подій. Помиляється глибоко той, хто вважає вивчення та висвітлення різних, а тим більше – ключових, подій в житті країни несуттєвим. Керманичі СССР протягом всього часу існування цієї держави через спецслужби контролювали, щоби міф про братські слов’янські народи, прагнення українців до «возз’єднання з братнім російським народом» міцно засів у свідомості пересічних громадян. Українець мав сприймати себе лише як частинка совєтського (російського) народу. Наслідки такої політики очевидні, а щоби їх побачити, достатньо подивитися на мапу України з окупованими Росією територіями та ознайомитися із діями «п’ятої колони».

Одним із ключових міфів російської/совєтської влади було приєднання козацької України до Московії після Переяславської ради 1654 року. Ця подія мала легітимізувати з історичної точки зору «припаяний» до Росії стан України. Усі, хто вважав інакше – оголошувалися ворогами.

16 грудня 1953 року з’явилися вказівки МВД СССР №102 про забезпечення державної безпеки під час святкування 300-річчя «возз’єднання України та Росії». Херсонське Управління КГБ, відповідно, звітувало про заходи, вжиті на виконання вказівок з Москви.

Перш за все, КГБістам доводилося слідкувати за тим, щоб свято не зіпсували українські націоналісти. Відповідно, обласним Управлінням до Голопристанського, Каховського, Бериславського, Ново-Воронцовського та інших районів було відправлено найбільш кваліфікованих агентів «Васю», «Смєлого», «Патріотку» (Анна Круба зі Львівщини), «Валю» й інших, а також спеціального агента з КГБ УССР «Корнеля».

Агент «Смєлий» приступив до розробки зв’язкової націоналістичного підпілля Анастасії Петях, яка у 1944-1946 роках перебувала на нелегальному становищі. У підпіллі також перебувала сестра Анастасії Катерина, яка теж за переселенням опинилася у Херсонській області. Їхні брати Павло й Петро були членами ОУН, від 1944 року перебували за кордоном. Відповідно, чекісти розглядали варіант, що братів можуть закинути іноземні розвідки на Херсонщину, де у них вже була база для переховування.

Вдалій розробці завадила симпатія Анастасії до іншого молодого чоловіка, тож чекісти були змушені відправити «Смєлого» до Катерини із завданням втертися у довіру до неї й інших родичів-переселенців.

Також «на олівці» у КГБістів був уродженець Надвірнянського району Дмитро Попович, який на Херсонщині проживав під прибраним прізвищем Соловей. Він прибув на територію області у 1953 році, а слідом за ним до Калинівського району надійшов запит на його розшук, як особи, що уникнула виселення за межі України й самовільно виїхала на Херсонщину.

У перехопленому листі Поповича до батька були такі рядки: «Я нині вирішив виїхати подалі від моїх улюблених Карпат у Херсонську область, там мені буде добре. Я їду з товаришами: Михасем, його сестрою, сусідом, дівчиною та ще одним, який зі мною ходить та їздить». Саме таке формулювання викликало підозри в КГБістів. Пізніше вони встановили, що батько Поповича був виселений як голова родини націоналістів («ворогів народу»), відповідно – підлягав більш ретельній перевірці.

Завдяки інформації із Надвірнянського району було встановлено, що Попович належав до ОУН. Однак тамтешні чекісти прохали херсонських колег не провадити розробку Поповича-Солов’я самостійно, а дочекатися приїзду їх оперативника.

Агент «Валя», яка була завербована з переселенців, назбирала інформації про ще одну переселенку зі Львівщини Анастасію Кардибан. Перше, що кидалося у вічі – вона прибула самостійно, оминувши процедуру планового переселення. «Валя» повідомляла чекістам, що об’єкт розробки до 1951 року перебувала у підпіллі, де була старшою у групі дівчат-зв’язкових, мала організаційні зв’язки з оунівцями «Соловейком», «Громом», «Баяном» й іншими.

Паралельно з цим готувалися й нові вербування. У 1954 році херсонські КГБісти мали намір завербувати уродженця Чернігівської області Марка Райка, який перебував на формулярному обліку як український націоналіст. Цікавим він був через те, що під час німецької окупації жив у Криму й у Сімферополі працював у «Бюро допомоги українському населенню». 1943 року Григорієм Вольчаком був залучений до ОУН й отримав завдання створити підпілля у Керчі. Чи створив він підпілля було невідомо. Після зайняття Кримського півострова, Марко Райок був мобілізований до Красної армії й після закінчення війни ще до 1946 року залишався у Німеччині. Чекісти вважали, що Райко знав усіх керівників націоналістичного підпілля у Криму й перебував у підпорядкуванні Василя Кука («Леміша»). Для розшуку останнього й хотіли залучити Райка чекісти.

В рамках підготовки до святкування 300-річчя «возз’єднання», КГБісти повідомляли до Києва про програму заходів з 16 по 23 травня 1954 року та план протидії намаганням українських націоналістів зіпсувати таке «свято». 16 травня у Херсоні на стадіоні «Спартак» мав відбутися загальноміський зліт піонерів, а на річці Дніпро – парад кораблів. 18 травня у будівлі обласного драмтеатру мала відбутися ювілейна сесія міської та обласної рад. Наступного дня – мітинг у Херсоні з нагоди відкриття пам’ятника Богдану Хмельницькому. 23 травня – мітинг робітників обласного центру на «Спартаці».

Щоби ці дні й заходи пройшли без ексцесів, робилося наступне:

  1. Виокремлено найбільш серйозні справи оперативного обліку на осіб, яких підозрювали у належності до іноземних розвідок, українського націоналістичного підпілля та інших «антисовєтських» організацій та груп. Всі ці люди були обсаджені агентурою, а остання переведена на режим частіших зустрічей із кураторами.
  2. Було активізовано агентурно-оперативну роботу з розшуку осіб, які можуть здійснити терористичні акти й інші диверсії.
  3. На найбільших промислових об’єктах Херсона було введено чергування КГБістів на святкові дні. Чекісти побоювалися вчинення диверсій противниками совєтської влади.
  4. У обласному центрі при міських відділеннях міліції було створено п’ять оперативних груп з оперативників КГБ для патрулювання вулиць із метою своєчасного виявлення антисовєтських листівок, «націоналістичних» (очевидно, синьо-жовтих) прапорів та ліквідації написів антисовєтського спрямування на стінах будинків та громадських місць.
  5. Ще дві оперативні групи було створено на випадок перекидання ворожої агентури повітрям або водним шляхом.
  6. Необхідна кількість оперативних працівників була виділена для охорони трибуни під час відкриття пам’ятника та президії під час сесії.
Loading...

Інтерв'ю

Олександр Добровольський: «Нам треба донести не просто правдиві історичні факти, а парадигму боротьби»

Про невідомі факти з діяльності національно-визвольного руху на Донбасі у ХХ столітті «Тижню» розповів історик...

15-05-2020 Інтерв'ю

«Держава від першого села»: як ОУН готувалася до Другої світової війни

80 років тому, навесні 1940 року Друга світова війна тільки набирала обертів.

20-04-2020 Інтерв'ю

Ігор Артюшенко: «Три виклики для Зеленського: коронавірус, Коломойський, Кремль»

Про стан в державі, актуальні українські проблеми, їх причини і шляхи можливого вирішення говоримо з...

22-03-2020 Інтерв'ю

Веб-дизайн