Вівторок, 25 серпня 2020 11:28

Українська військова рада Олександрівська (Запоріжжя) у 1917 р.

Юрій Щур
Українська військова рада Олександрівська (Запоріжжя) у 1917 р.

Будь-які політичні процеси державотворення приречені на поразку, якщо не мають опертя на військову силу. 

Як свідчить історія Української революції, для багатьох її керманичів у 1917 році це стало одкровенням, що мало досить негативні наслідки і багато в чому сприяло перемогам антиукраїнських сил. Часто військові самі на місцях брали ініціативу у руки й намагалися об’єднатися, щоб перетворити солдатів Імператорської армії української національності у представників національних збройних сил.

У сучасному місті Запоріжжя (до 1920 року – Олександрівськ) на початку революційних подій 1917 року дислокувалися армійські підрозділи, які були сформовані, в основному, із представників неукраїнської національності. Відповідно, підтримки українському руху не надавали, а навпаки – стали благодатним полем для більшовицьких агітаторів. Таким чином, було загітовано й більшість вояків розташованого у місті 8-го автопанцерного дивізіону. Цей підрозділ прибув до Олександрівська влітку 1917 року в складі 10 панцирників, які потребували ремонту. Ремонт відбувався на колишньому заводі сільськогосподарських машин Бадовського, куди у 1914 році з Варшави було перебазовано авторемонтні майстерні 3-го відділення Центральних автомайстерень. За даними Юрія Магалевського, станом на літо 1917-го там працювало близько 1200 слюсарів, механіків, ковалів, столярів, монтерів й інших ремісників, мобілізованих до армії. Він же писав, що лише 13 із них були «зрілими» українцями, яких за їхню національність та політичну позицію інші називали «мазепинцями».

Військові-українці з майстерень 11 липня 1917 року створили Олександрівську Українську військову раду, статут якої 11 серпня було направлено до Міської Думи. Рада (громада) ставила собі за мету об’єднання вояків-українців (офіцерів, солдат, військових урядовців й інших) на ґрунті сприйняття таких положень: Росія – федеративна демократична республіка, Україна – національна автономія, яка потребує українського війська. Головою ради був обраний підпоручик Дорошенко, який у серпні 1917 року підписав звернення до Української Центральної Ради із протестом проти рішення Тимчасового уряду про урізання української території. Це звернення було надруковане у газеті «Нова Рада» 18 серпня. Заступник голови ради есер Григорій Шкода брав участь у Другому Військовому з’їзді у Києві. Він же називав кількість членів ради у Олександрівську в досить оптимістичну цифру 100 осіб, що однак з огляду на подальшій розвиток подій у місті, яке на початку січня 1918 року більшовики захопили майже без бою, видаються аж надто завищеними.

Згідно з статутом ради, її учасники мали брати активну участь у суспільно-культурницькій діяльності: проводити широку усну й письмову пропаганду; організовувати мітинги, лекції й читання; влаштовувати концерти й вистави, організовувати хори тощо. Крім того, де лише була можливість, необхідно було закладати військові демократичні товариства, клуби, бібліотеки й читальні.

Головне ж завдання членів військової ради полягало у здійсненні українізації підрозділів: «починаючи з найменших військових одиниць, од взводів до рот, або ескадронів; од рот до баталіонів; од баталіонів або батарей до полків або дивізіонів; од полків до дивізій, од дивізій до корпусів, од корпусів до армій». Такі досить амбітні плани, звичайно ж, не могли бути реалізовані в межах невеликого повітового міста Олександрівська. Однак, ці положення свідчать про те, що місцеві вояки-українці рухалися у фарватері загальної лінії українізації підрозділів Російської імператорської армії. Відповідно, у своїй діяльності військові користувалися постановами Військових з’їздів, Універсалами, циркулярами, наказами та розпорядженнями Українського генерального військового комітету.

В рамках суспільно-політичного життя статут військової ради передбачав об’єднання українізованих солдат та старшин у громади (там, де була більшість українців) та гуртки (там, де незначна кількість). Невеликі гуртки невеликих військових з’єднань мали об’єднуватися в Українську громаду конкретної військової одиниці (від полку до дивізіону).

Обов’язковою умовою українізації військових підрозділів, цілком у дусі часу, були принципи демократичності. Відповідно до цього, на чолі гуртка або громади мав бути обраний Комітет (або Рада), що складався б не менше ніж з 3-х чоловік. Вищим керівним органом визнавалися загальні збори. Кожна громада чи гурток повинні були мати окрему печатку й прапор і вести власне діловодство. Зауважимо, що принципи демократизму стосувалися й регламенту загальних зборів структурних одиниць.

Кошти на діяльність військової ради передбачалося отримувати з різних джерел. По перше, кожен член громади чи гуртка мав вносити щомісячно 1% від зарплатні. На разові внески членів та співчуваючих обмежень не встановлювалося. Передбачалося також отримувати прибуток від продажу газет, літератури, від вистав, концертів, лекцій, лотерей тощо. Контролювати усі фінансові питання, а також регламент діяльності мала Ревізійна Комісія.

Усі починання українських військовиків у Олександрівську влітку-восени 1917 року були перервані наступом російських військ на територію Української Народної Республіки. І якщо з грудневих боїв 1917-го року об’єднані українські регулярні та добровольчі підрозділи вийшли переможцями, то вже у першій половині січня повітове місто було зайняте росіянами. Очевидно, що самих лише бажань військових будувати новий армійський улад було мало. В умовах тогочасної гібридної війни та прямої агресії не вистачало міцної підтримки офіційної, юридично оформленої влади.

Зауважимо також, що не кращою була ситуація у інших містах, де базувалися українські підрозділи. Практично небоєздатними виявилися запасні полки, які здійснювали українізацію: 46-й (Бердянськ), 42-й (Мелітополь) та 48-й (Оріхів), відповідно опору завойовникам вони не чинили.

Loading...

Інтерв'ю

Соломія Фаріон: «Ми виховуємо молодь через дію»

Очільниця Молодіжного Націоналістичного Конгресу про співпрацю з центральними та місцевими органами влади, вплив на молодіжну...

03-09-2020 Інтерв'ю

Олександр Сич: Держава занурюється у безсистемне шарпання і втрачає свою ідентичність

Нині відбувається дезорганізація, порушення фундаментальних основ державного життя. Президент Зеленський світоглядно вихований у ментальному лоні...

03-06-2020 Інтерв'ю

Ігор Артюшенко: «Влада бачить загрозу для себе серед проукраїнського середовища, в українській пісні, культурі та мові»

– Минув рік після перемоги Володимира Зеленського на виборах. Одне з побоювань часів виборчих перегонів...

02-06-2020 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн