П'ятниця, 27 листопада 2020 22:03

ВЧИТЕЛЬ: з історії освітянської роботи ОУН у Херсоні

Юрій Щур
Іван Журба Іван Журба

Співробітники совєтських органів державної безпеки займалися розшуком членів ОУН на Херсонщині, як одразу після німецької окупації й загалом закінчення німецько-совєтської війни, так і через 10 й більше років після цього.

В основному різноманітні звіти, доповідні й плани боротьби розпочиналися приблизно так: «На територію Херсонської області в період німецької окупації в 1941-42 роках разом з окупантами прибули емісари ОУН, які проводили роботу по створенню оунівського підпілля. У вказаний час прибулими націоналістами Вдовиченко[1] (редактор німецько-української фашистської газети «Голос Дніпра»), Грицаєм (секретар міської управи), Степовим Ярославом (працював в органах народної освіти) й іншими були створені націоналістичні організації й групи, як у м. Херсон, так і у Велико-Олександрівському, Ново-Воронцовському й ін. районах області».

Попри очевидну ідеологічну ангажованість авторів подібних дописів, акцентуємо увагу на найголовнішому для нас: Юліан Войтович – «Ярослав Степовий» був відомим у Херсоні і запам’ятався, перш за все, як працівник сфери освіти, вчитель історії України. Не зайвим буде також наголосити на тому, що члени ОУН, які займалися розбудовою мережі у Херсоні, надавали питанням реорганізації освіти виняткової ваги. Було зрозуміло, що саме школа є тією першою сходинкою для формування патріотичного світогляду підростаючого покоління.

У жовтні 1941 року на квартирі заступника міського голови оунівця Мирослава Грицая по вулиці Вітовській у Херсоні відбулися збори інтелігенції, де серед інших присутніми були освітяни Шевченко й Бабенко, а також співробітник земельного відділу Дем’яненко. Двогодинна лекція господаря помешкання була акцентована на історії України, її географії. За великим рахунком, це був «націоналістичний лікбез». Наступна подібна зустріч відбулася у школі креслення на подвір’ї педагогічного інституту. Тут коло слухачів було набагато ширшим, а серед присутніх були також представники підпілля ОУН з тогочасного обласного центру – Миколаєва. На цих зборах обговорювалося питання друку молитовника для шкіл, а також необхідність залучення педагогів до друку матеріалів у газеті «Голос Дніпра».

юліан войтович ярослав степовий

Юліан Войтович - Ярослав Степовий

Почасти реалізувати задум оунівців щодо патріотичного виховання учнів середньої школи вдалося з організацією сільськогосподарської школи у січні 1942 р., яку очолив колишній політв’язень радянських таборів член ОУН Іван Журба, з яким у «Ярослава Степового» склалися досить дружні відносини. Було бажання організувати освітній процес у приміщеннях сільськогосподарського інституту, однак у новій будівлі розміщувався німецький військових госпіталь, а у старому корпусі – німецька військова частина. Через це під навчальний корпус сільськогосподарської школи та гуртожиток студентів було відведено будинок колишнього священика на Сухарному селищі[2]. Потім, у вересні 1942 року, школа таки переїхала до приміщення сільськогосподарського інституту, але невдовзі була переміщена до школи №21, де й відбувалися заняття до самого закриття сільськогосподарської школи влітку 1943 року.

Історію України та географію у сільськогосподарській школі викладав «Ярослав Степовий». На запитання слідчого у 1950-му році Іван Журба розповів, що «Степовий мені говорив, що він до 1940 року проживав на Західній Україні, а потім переїхав до Криму, де жив до німецької окупації. Коли Крим було окуповано німцями, то нібито німці його заарештували, але потім звільнили й він прибув до Херсона». Та сам Журба вважав цю історію вигадкою Степового, бо останній прибув до міста разом із Грицаєм та Вдовиченком й усі вони походили з Західної України. Ще одну «версію» довоєнного життя Юліана Войтовича – «Ярослава Степового» слідству розповіла вчителька історії Марія Гаркуша, яка володала інформацією про його довоєнне навчання у Львівському університеті. Крім того, «Степовий, палкий націоналіст, який неодноразово бував у мене на квартирі й у бесідах зі мною розказував, що до війни був заарештований органами радянської влади й перебував у в’язниці міста Херсон».

На сьогоднішній день ще не встановлено чим займався Юліан Войтович у Херсоні до того, як почав працювати у сільськогосподарській школі. Та навіть ті дані, які нам доступні, дозволяють стверджувати, що він був задіяний саме у сфері освіти.

інститут херсон1

У першій половині жовтня 1941 року відділ освіти Херсонської міської управи провів у Малому театрі конференцію вчителів міста й навколишніх сіл. Головна мета конференції полягала у налагодженні роботи освітньої сфери відповідно до нових реалій життя в умовах німецької окупації. У перший день роботи конференції доповідачами були представники міської управи та відділу народної освіти. Наступного дня вчителі працювали в тематичних секціях, зокрема історичну секцію очолила вчителька Марія Гаркуша. Під час спільної роботи вчителів історії розроблялися навчальні плани, а також зачитувалися окремі теми з історії України. Основний наголос тоді було зроблено на періоді Київської Русі. Марія Гаркуша прочитала лекції про її заснування та період князівства Ярослава Мудрого. Інші теми з цього періоду історії висвітлив у своїх лекціях «Ярослав Степовий» (Юліан Войтович). Зауважимо також, що під час роботи історичної секції були надані рекомендації щодо підручників для шкіл, це були книги з історії України авторства Коваленка, Миколи Аркаса та Михайла Грушевського.

Після повернення совєтської влади до Херсона, органам держбезпеки, в процесі боротьби з націоналістичним рухом, вдалося дізнатися про створення членами ОУН у другій половині 1942 року в сільськогосподарській школі молодіжного осередку на чолі з Ростиславом Шевченком. Завербований у 1952 році під агентурним псевдонімом «Павленко» колишній учень школи й учасник організації Микола Ломакін свідчив, що керівництво організацією здійснювало двоє учнів: згаданий Шевченко та Юрій Вороненко (рідний брат дружини Федора Вдовиченка). Окрім зв’язків безпосередньо з членам ОУН Херсона, молоді націоналісти через зв’язкових Павла Соболенка, Григорія Біду та Леоніда Ніколаєва також підтримували зв’язки з оунівцями Миколаєва та Одеси, зокрема отримували звідти різноманітну літературу. Не виключено, що до появи цієї молодіжної організації ОУН був причетний і Юліан Войтович.

Наприкінці літа – на початку осені 1942 року Войтович захворів на черевний тиф. Саме на цей час припадає розгортання репресій нацистських спецслужб проти ОУН у Херсоні. Перебування вчителя Степового у лікарні не вберегло його від арешту, який відбувся 19 листопада того ж року. Сам Юліан через багато років згадував, що коли його забирало гестапо, він був абсолютно безсилий й інші хворі були змушені виносити його з лікарні на ковдрі.

Після арешту до сільськогосподарської школи надійшов запит від німців, які потребували його характеристики, зокрема чи проводив він націоналістичну діяльність у школі. Іван Журба на допиті у 1950 році свідчив, що вчителі підготували колективну позитивну характеристику, із запереченням будь-яких фактів проведення націоналістичної діяльності вчителем Степовим. Можливо, це зіграло свою роль у подальшій долі Юліана Войтовича під час слідства гестапо, зокрема його виживанню.

Допоки Войтович перебував у лікарні (до арешту), родина Журби допомагала йому. Загалом, рівень дружніх стосунків у цих двох вчителів-націоналістів був настільки високим, що інші педагоги з сільськогосподарської школи пліткували про те, що вчитель Степовий залицяється й «женихається» до старшої доньки Івана Журби Галини. Також навідувала у лікарні Степового дружина оунівця Федора Вороненка Світлана. Пізніше вона згадувала у листі до Войтовича про родину Журби, що «останньо в Херсоні вони мешкали недалеко від лікарні, де Ви лежали хворий на тиф, і я, повертаючись з лікарні, бо Вас вже там не було, вступила до них і повідомила про Ваш арешт, то вони (мама і Галина) розплакалися і дуже вболівали».

Не оминув репресій, але вже радянських, і сам Іван Журба. Під час відступу німців з території Херсону він виїхав з родиною до Румунії. Однак, 6 квітня 1950-го року його було заарештовано оперативною групою контррозвідки МГБ військової частини п/п 93210. Справу вели херсонські «чекісти», а 20 жовтня того ж року Військовим Трибуналом військ МВС Херсонської області він був засуджений до 20 років таборів з ураженням в правах на 5 років.


[1] Цікавим фактом, що свідчить про «ретельність» боротьби деяких співробітників МГБ з націоналістичним підпіллям є помилкове віднесення Вдовиченка, Грицая та інших членів бандерівської Похідної групи ОУН до потенційного членства «мельниківської» ОУН під час відповідної чекістської кампанії у 1952 р.

[2] Тепер – частина Корабельного району міста Херсон.

 

Loading...

Інтерв'ю

Олександр Сич: «Націоналізм – це мій спосіб життя»

Політично і науково націоналізм – це не тільки історія ОУН і УПА, бо переважно у...

19-01-2021 Інтерв'ю

Мирослав Маринович про дисидентство, ГУЛАГи та постколоніальне українське суспільство

Мирослав Маринович — член-засновник Української Гельсінської Групи, політв’язень ГУЛАГу, правозахисник, автор книг: «Всесвіт за колючим...

21-12-2020 Інтерв'ю

Андрій Левус: «Ключовою загрозою для України є можливий геополітичний розворот»

Про повзучу федералізацію та весняні вибори на Донбасі, яким буде наступний Майдан і навіщо потрібно...

11-12-2020 Інтерв'ю

Веб-дизайн