Середа, 23 квітня 2014 00:00

Її врятували бандерівці

Аркадій ПОВАЖНИЙ
На фото Алла Криганова, нижній ряд, третя зліва (з гітарою). З її слів більшість на світлині – бандерівці На фото Алла Криганова, нижній ряд, третя зліва (з гітарою). З її слів більшість на світлині – бандерівці

Важкувато, а подекуди й неможливо, вилікувати індивіда, якого багато років труїли пропагандою. Спочатку совєцькою, а тепер путінською. Особливий акцент на найболючішій для Кремля темі – «бандерівщині». Звісно, якщо три покоління агресивно обробляли, то четвертому передасться вже по генах і форми ненависті матимуть не інтелектуальне підґрунтя, а рефлексне. Сучасна російська молодь коли чує або читає слово «Бандера» відчуває невмотивовану ненависть. І ця притаманність торкається виключно російськомовних, принаймні донедавна мені так думалося. Наприклад, мені важко уявлявся вчитель російської мови бандерівець, я був переконаний, що русифіковане старше покоління усталене у своїх химерах стосовно українського Провідника, та ось на днях доля звела з колишньою вчителькою російської мови Аллою Степанівною Кригановою, якій 85 років.

Прийшов за компанію з подругою журналісткою, яка збирала матеріал про сумську освіту, на інтерв’ю. І ось у кімнаті серед багатьох портретів бачу Висоцького і окремо в серванті – Степана Бандеру. Звісно, не втримався, аби скерувати тему розмови саме в це русло – за яких обставин доводилося пересікатися з бандерівцями?

«У 1945-му ми з мамою (Осадченко-Семашко Євгенія Михайлівна) і братами із евакуації приїхали в містечко Борщів, що в Тернопільській області. Мама отримала розподіл, була завідуючою районним відділом освіти. Оселилися в будинку адвоката Стойовського, який виїхав до Польщі. Я пішла до школи у 8 клас.

Так, у нас було багато дітей бандерівців, ми, діти комуністів, про те знали, але один з одним ніколи не конфліктували. Мати часто їздила по селах, інспектуючи школи, із нею постійно озброєна охорона енкаведистів. Та протягом місяця не було жодного нападу, тоді вона відмовилася від того супроводу, їздила сама і все рівно ніхто не чіпав. Більше того, нас часто запрошували в села на свята, присилали за нами підводу і назад привозили. Бувало отак сядемо за стіл, а тут і батько «із лісу» прийшов і разом святкуємо. Із вуст повстанців постійно чула: «Вільна Україна», «Незалежність», «Незалежній державі бути».

У 1946 році почалися репатріації. Поляки масово виїжджали. У квітні того року НКВД оголосило амністію, бо за результатами їхньої статистики багато бандерівців мають родини в Борщеві. Обіцяли не чинити репресій. Багато повірили. Ми тікали з уроків аби подивитися, як бандерівці здають зброю, на возах багато кулеметів, гвинтівок. Повстанці повернулися до сімей, але через тиждень усіх до одного арештували і кого розстріляли, а кого разом з родиною – на Колиму. Та, звісно, не всі бандерівці повірили отій амністії. Більшість залишилася в лісах.

І ось влітку 1946 почався терор. Було зарізано 34 польські родини, сім’ю вчительки із Донбасу. Більшовицькі агітатори на кожному розі кричали, що то справа рук бандерівців. Ходили по школах, говорили, що бандерівці – то фашисти. Усі слухали мовчки, а мати вдома пояснювала, що ніякого відношення до фашизму бандерівці не мають. Люди в те і не вірили, що то скоїли українські повстанці. А потім протягом ночі місто наповнювалося листівками УПА, де писалося, що ту всю біду коїть НКВД. Я одну ту листівку багато років зберігала, та мама якось знайшла і знищила, я тоді не замислювалася, що наражаю родину на арешт.

У жовтні 1946-го якось вночі зайшли до нас повстанці. Прийшли і кажуть: «Ваша сім’я у списках НКВД на знищення. Вас уб’ють, а спишуть на нас, тож пропонуємо рятуватися негайно, зараз. Завтра може бути запізно». Ми виїхали вранці. Відразу додому – в Ромни. Потім через цю втечу у мами ускладнення на роботі були. Викликали в міськком, вимагали пояснень, чому поїхала, не знявшись з партійного обліку. Мама тоді придумала, що отримала від батьків листа, мовляв хворі дуже (а дідусь з бабусею таки дійсно були вже старі і немічні). Обійшлося суворою доганою. Через деякий час мати працювала директором Роменської школи. Ось так вийшло, що родину комуністів врятували бандерівці.

Loading...

Інтерв'ю

Павло Садоха: «Португальці незалежно від політичних уподобань усі націоналісти. Нам варто на те рівнятися»

На залитій сонцем лісабонській вулиці майорить величезний синьо-жовтий стяг – українці проводять чергову акцію проти...

06-09-2018 Інтерв'ю

Сергій Кузан: «Ми повинні пережити момент становлення нації, а потім можна говорити про мультикультуралізм»

«Тиждень» поспілкувався з волонтером, заступником голови ГО «Вільні люди» Сергієм Кузаном про здорове патріотичне виховання...

05-09-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн