Четвер, 18 вересня 2014 00:00

Майор УПА Остап Линда-“Ярема”

Володимир Мороз
Майор УПА Остап Линда-“Ярема”

Остап Роман Линда народився у с. Наконечне Перше Львівської області 17 березня 1913 р. Саме така дата вказана у його анкеті учасника пластового табору на Соколі. В літературі фігурують також інші місцевості і дати: 11.08.1912 р., м. Стрий та 14.12.1912, м. Яворів, – але наразі документальних підтверджень ці версії не мають.

Батько Степан (Іван) походив зі с. Наконечне Перше біля Яворова, мати, Розалія Стефанко, – зі с. Лисовичі на Стрийщині. В родині було ще двоє дітей – Іван (1908 р. н.) і Степан (1916 р. н.). Батько служив у Галицькій армії, був важко поранений у бою з поляками, потрапив у полон і помер у тюрмі в Перемишлі 31 грудня 1919 р. Похований на військовому цвинтарі в цьому місті. Мати забезпечувала родину як зарібниця.

Закінчивши народну школу ім. Т. Шевченка у Яворові, О. Линда продовжив навчання в українській гімназії товариства “Рідна школа” у Яворові. Як син полеглого вояка УГА навчався безкоштовно. Під час навчання від 1925 р. належав до гуртка “Вовки” 17 куреня пластунів-юнаків ім. М. Драгоманова, мав псевдонім “Хорт”. Брав участь у пластових таборах в Карпатах разом із опікуном Пласту в Яворові Іваном Чмолою, полковником Січових Стрільців. Під час табору на Соколі у липні 1929 р. склав ІІ пластовий іспит і здобув ступінь пластуна-розвідчика.

Після заборони Пласту, що сталося у вересні 1930 р., належав до товариств “Луг” і “Сокіл”, виступав за футбольні клуби “Січ” і “Сокіл”. Брав участь у театральній самодіяльності, виступав з рефератами на національних святах. Під час навчання став симпатиком Української Військової Орагнізації (УВО), а відтак і членом її наступниці – Організації Українських Націоналістів. Членами ОУН були і брати – Іван та Степан.

Під час т. зв. пацифікації О. Линду (на той час учень 7 кл. гімназії) 14 жовтня 1930 р. затримали разом з І. Чмолою польські улани і жорстоко побили в читальні “Просвіти” в Наконечному Першому. Від отриманих 300 буків (ударів палицею) він опинився на межі життя і смерті, а відтак довго видужував у “Народній лічниці” у Львові. З того часу у нього на тілі залишилися шрами від ран.

Восени 1932 р. польська поліція провела масові арешти в Яворівщині. Зокрема, в Яворові 1 жовтня були затримані Семен Менда, Володимир Грабовський, Остап Линда та Ілько Горняк, в Черниляві – Василь Ґовда і Теодор Перун. Приблизно в цей же час були затримані також Михайло Ґілевич, Петро Музичка і С. Харамбура. Причиною арештів були пожежі, які перед тим сталися у повіті. Польська громадськість звинуватила у підпалах українців, зокрема учнів старших класів гімназії “Рідної школи” у Яворові, хоча серед затриманих був тільки один гімназист – О. Линда. Після трьох тижнів слідчого ув’язнення в Яворові заарештованих перевезли до тюрми в Перемишлі. Наприкінці місяця з’ясувалося, що палієм був слуга одного поляка, який це робив чи як маньяк, чи з намови людей, які хотіли знищити українське громадське життя.

Знову О. Линда був заарештований влітку 1933 року, коли під час одного з численних обшуків у нього вдома знайдено один старий крісовий набій. За це він 18 серпня того ж року постав перед судом у Яворові, який засудив його до одномісячного ув’язнення.

Вийшовши на волю, О. Линда невдовзі знову потрапив до тюрми.  Наприкінці вересня – на початку жовтня 1933 р. у Яворові та повіті поліція провела обшуки в українців, підозрюваних у розкиненні летючок ОУН, в результаті чого були затримані Теодор Мацьків, Семен Менда, Володимир Грабовський, Остап Линда і Манько. Їх ув’язнено у тюрмі в Яворові, т. зв. “під Собєським”. Невдовзі арештовані перевезені до Перемишля. Вийшли на волю О. Линда, Т. Мацьків та Манько лише на початку січня.

Закінчити освіту О. Линді так і не довелося, хоча він був учнем 8 класу. Натомість під час служби у польській армії закінчив підстаршинську вишкіл і отримав ступінь підхорунжого.

В 1936 р. О. Линда був членом повітового проводу ОУН Яворівщини.  Легально працював у Яворові в повітовому союзі кооператив. Був активний у громадському житті. В кінці березня 1937 р. яворівський староста Степан Косовський виставив перед міською читальнею “Просвіти” вимогу виключити з членів ряд “ненадійних”, серед яких був і Остап Линда.

Чергова хвиля обшуків у Яворівщині знову стала причиною арешту Остапа Линди. Це сталося 25 липня 1938 р. Причиною було поширення на передмістях Яворова листівок на честь Євгена Коновальця після його вбивства.  Після нетривалого побуту в тюрмі повітового центру восени його перевезли до перемиської в’язниці.

За поширення листівок та за приналежність до ОУН О. Линда засуджений 27–28 січня 1939 р. окружним судом у Перемишлі до 5 років ув’язнення; Розалія Хархаліс – до 2 років. 5 травня того ж року апеляційний суд у Львові уневиннив О. Линду від закиду в приналежності до ОУН і зменшив кару до 3 років ув’язнення. Адвокатом виступав Володимир Загайкевич з Перемишля. Ув’язнення відбував у тюрмі в Білостоку, звідки визволився з іншими в’язнями в середині вересня 1939 р.

Навесні 1940 р. О. Линда перебував у Томашеві-Любельському, був членом повітового проводу Томашівщини, одночасно працюючи в прикордонній розвідці ОУН під керівництвом Євгена Врецьони-“Волянського”. Від вересня того ж року навчався на старшинському вишколі в с. Турковичі (тепер Грубешівський повіт Люблінського воєводства, Польща). формально для німців його учасники були майбутніми інструкторами фізкультури. Після шестимісячного навчання за результатами іспитів О. Линда виявився одним із найкращих випускників і отримав старшинський ступінь чотаря.

Одружився у с. Острів (тепер Ярославський повіт Підкарпатського воєводства) із Марійкою Михаліхою (родом зі Шкла на Яворівщині). В цей час мати, яка залишилася на території, окупованій СССР, була заарештована НКВД і вишйла на волю з приходом німців у 1941 р. Натомість брат Іван в той час пропав безвісти.

Коли з ініціативи ОУН навесні 1941 р. творилися українські частини у німецькій армії – т. зв. Дружини українських націоналістів – О. Линда потрапив до Легіону ім. Степана Бандери, теж відомого як батальйон (курінь) “Нахтіґаль”. Тут служив чотовим, брав участь у поході куреня в Україну, зокрема в подіях 30 червня 1941 р. у Львові. Відзначився у фронтових боях під Вінницею в середині липня. Наступного місяця “Нахтіґаль” відкликали з фронту і передислокували в Німеччину. У жовтні 1941 р. у Франкфурті-на-Одері обидва батальйони ДУН – “Нахтіґаль” і “Роланд” (Легіон ім. Є. Коновальця) – об’єднано в один – т. зв. “Шуцманшафтбатальйон Роланд / Нахтіґаль” (згодом – “Шуцманшафтбатальйон-201”). Після цього О. Линда у ступені поручника був командиром другої чоти у першій сотні Романа Шухевича. Від 22 березня до 31 грудня 1942 р. Легіон перебував у північній Білорусі (околиці м. Лепель Вітебської обл.), де займався охороною мостів і адміністративних осередків від червоних партизанів, а також боротьбою з ними.

Після розформування відділу всі старшини були заарештовані Ґестапо 8 січня 1943 р. у Львові. Через тиждень усіх затриманих на короткий час звільнили і більшість з них, не чекаючи повторного арешту, перейшли у підпілля. Зробив це, очевидно, й Остап Линда.

Відповідно до рішення ІІІ конференції ОУН, яка відбулася у лютому 1943 р., ОУН взяла курс на збройну боротьбу проти німців. На Волині вона стала масовою вже у першому півріччі того ж року у формі Української Повстанської Армії. Натомість в Галичині, де окупаційний режим був дещо м’якшим, ОУН військову працю вела спочатку максимально приховано. Проте вже у травні–червні 1943 р. і тут виникли перші військові відділи, які займалися військовим вишколом у Карпатах. На Львівщині військовою працею від весни 1943 р. займався організаційно-мобілізаційний (військовий) референт обласного проводу ОУН Мирослав Онишкевич-“Богдан”. Він, зокрема, організував окружні та повітові військові команди в усіх теренах.

Рейд з’єднання червоних партизанів Сидора Ковпака, яке 6 липня 1943 р. вступило на територію Галичини, дало можливість військовим відділам, твореним ОУН, виступити назовні під назвою Українська Народна Самооборона (УНС). В середині липня була поширена відповідна відозва до населення, в якій стверджено потребу українців братися за зброю для свого захисту. Тоді ж УНС очолив Олекса Луцький-“Беркут”, який у “Шуцманшафтбатальйоні-201” командував першою чотою тієї ж першої сотні Р. Шухевича, у якій служив О. Линда.

В кінці липня командиром УНС Львівської області було призначено Остапа Линду-“Ярему”. Він увійшов і до складу обласного проводу ОУН замість М. Онишкевича, який відтепер став його заступником.  На початку серпня вони узгодили свою працю із обласним провідником ОУН Михайлом Шкамбарою-“Скалою”. Зокрема, було визначено, що М. Онишкевич відповідатиме за військову працю та творення УНС у Равській та Сокальській округах, О. Линда – Городоцькій (Львівській) та Золочівській.

5 грудня 1943 р. Провід ОУН прийняв рішення про об’єднання УПА та УНС. Останню було перейменовано на УПА-Захід. УНС Львівської області від січня 1944 р. стала воєнною округою УПА “Буг”. Її першим командиром став Остап Линда-“Ярема”.

Навесні 1944 р. найбільшу активність відділи ВО “Буг” проявляли в північно-західній частині Львівської області, те тривали бої з польськими партизанськими відділами за контроль над тереном. Саме тут перебував штаб Воєнної Округи на чолі із М. Онишкевичем. Натомість О. Линда базувався на Бібреччині, поблизу обласного проводу ОУН. Фактично, він виявився відірваним від свого штабу, налагодити належну комунікацію не зумів і взагалі досить слабо володів ситуацією.

Це стало причиною усунення О. Линди-“Яреми” з посту командира ВО “Буг” і призначення на його місце Василя Левковича-“Вороного”. Відповідний наказ головний командир УПА Роман Шухевич-“Тарас Чупринка” віддав під час інспекції старшинської школи “Олені”. В. Левкович, який у школі був командиром чоти курсантів, залишив її 22 травня 1944 р.  і формально перебрав від О. Линди обов’язки командира ВО 7 червня у Бібреччині. На той час у ВО “Буг” вже було 21 сотня УПА загальною чисельністю близько 2,5 тис. стрільців: у Львівській (Городоцькій) окрузі – 4 сотні, Золочівській – 3, Сокальській – 5, Равській – 8, Холмській – 1.

Розпорядженням командування О. Линда був переведений у старшинську школу УПА “Олені”. Вона базувалася в Карпатах, на межі Долинщини і Сколівщини. Тут став заступником командира школи Федора Польового-“Поля”. З керівництва школи того часу відомі також командири обох сотень “Щит” та Михайло Гальо-“Коник”, політвиховник Володимир Кузь-“Руслан”, бунчужний “Ждан”, капелан Роман Хомин-“Рафаїл”, ад’ютант командира “Ткачук”, лікар “Кум”, командир жандармерії “Шалений”.

При школі також перебували керівник вишкільного відділу крайового військового штабу УПА-Захід Василь Брилевський-“Боровий” (колишній чотовий у четвертій сотні “Шуцманшафтбатальйону-201”) та, деякий час, член Головного військового штабу УПА Олекса Гасин-“Лицар” і шеф штабу ВО “Говерля” Степан Фрасуляк-“Хмель” (в минулому – перший командир школи “Олені”).

О. Линда-“Ярема” викладав курсантам тактику. Іншими інструкторами були Костянтин Караєв-“Кацо” (зброєзнавство), Іван Мельниченко-“Степовий” (топографія, зв’язок), “Крутий” (піонірка і мінерка), Микола Симоненко-“Береза” (польова служба), Федір Королюс-“Колчак” (внутрішня служба), “Щит” (стрілецький вишкіл). Загальне керівництво над ними здійснював В. Брилевський-“Боровий”. Ось як згадував одну із збірок школи Степан Федорівський (Данило Міршук)-“Клименко”: “Теплий вечір окутав полонину. Навкруги темна стіна смерекових лісів, а над головами в морі кучерявих хмар срібний місяць. Ось там, біля смерекової стіни, зібрались дві сотні курсантів старшинської сотні. За кілька кроків від курсантів інструкторський персонал школи. Серед них: низькорослий Ярема, високий, з рухливим обличчям осетинець Кацо, з тяжким поглядом Степовий, приємний, усміхнений Береза, невгасаючий оптиміст Крутий, начальник інструкторського складу Боровий та інші”.

Школа базувалася на г. Яворина біля с. Липа (тепер Долинський р-н Івано-Франківської обл.). Коли розпочався радянський наступ, щоб не опинитися в районі фронтових дій, вона перебазувалася на південь, в околиці с. Верхня Рожанка (тепер Сколівський р-н Львівської обл.). Тут 21 вересня 1944 р. курсанти урочисто склали присягу.

Після переходу фронту на початку жовтня школа знову повернулася в околиці с. Липа. Тут через зраду осетина К. Караєва-“Кацо”, який дезертирував 13 жовтня, 14 прикордонний загін військ НКВД провів масштабну операцію. В її результаті 15 жовтня на г. Яворина загинули командир школи Ф. Польовий-“Поль”, його ад’ютант “Ткачук”, капелан о. “Рафаїл”, бунчужний “Ждан”, секретар-машиністка “Дзвінка”, старший булавний “Хміль” та 12 курсантів; ще п’ятеро потрапили до рук ворога.

Після загибелі “Поля” перша сотня (к-р “Щит”) перебазувалася на схід, в лісисті гори над річкою Ілемкою, південніше сіл Нягрин і Ілемня (тепер межа Долинського і Рожнятівського р-нів Івано-Франківської обл.). Саме тут курсанти закінчили складати іспити та отримали розподіл.

О. Линда-“Ярема”, який перебував при першій сотні (к-р “Щит”), перебрав на себе керівництво. Саме ним як командиром старшинської школи “Олені” 26 жовтня 1944 р. були підписані посвідки 85 абсольвентів з першої сотні.

Про цей період С. Фрасуляк писав: “На Магасовім Верху мав я нагоду пізнати поручника «Ярему». Поручник «Ярема» був мужчина по тридцятці, пікнічної будови тіла, дуже товариський і веселий. У розмові запалювався”.

Частина командного та інструкторського складу для з’ясування подальшої праці школи на чолі з О. Линдою вирушила в Чорний ліс під Станиславовом для пошуку зв’язків до вищого командування УПА.

Друга сотня “Оленів” (к-р “Коник”) разом з кількома інструкторами після загибелі “Поля” перебазувалася в околиці с. Бряза (тепер с. Козаківка Болехівської міськради Івано-Франківської обл.). Тут під керівництвом В. Брилевського 22 жовтня було закінчено навчання 70 абсольвентів з цієї сотні, які відтак відійшли у призначені терени.

Повертався О. Линда в з Чорного лісу в Калущину із сотнею УПА Михайла Оленюка-“Олега”. Під час постою в с. Красне (тепер Рожнятівський р-н Івано-Франківської обл.) перед загрозою облави відділ відходив до лісу. Останньою йшла охоронна чота, при якій перебував О. Линда-“Ярема” та керівник 4-го відділу штабу ВО “Говерля” Іван Кобилинець-“Козак”. Неподалік села вони потрапили на засідку, в якій загинули обидва повстанські командири, а також стрільці з їх охорони. Це сталося 24 листопада 1944 р.

Наказом Головного військового штабу УПА ч. 2/45 від 27 квітня 1945 р., відповідно до рішення Української Головної Визвольної Ради від 22 квітня того ж року поручника “Ярему” підвищено до ступеня майора УПА з датою старшинства 22.11.1944 р.

Остап Линда-“Ярема” та Іван Кобилинець-“Козак” були поховані на цвинтарі у Красному. На могилі була посаджена липа, яку згодом зрізали і залишився лише пень. 17 квітня 1994 р. повстанці були урочисто перепоховані.

Мати Розалія влітку 1945 р. виїхала до рідних Лисович, де померла у 1958 р. З нею мешкала і дружина О. Линди, Марія, разом із їх маленькою донечкою. Згодом їх вивезли у Сибір, де вони і мешкали. Брат Степан Линда був заарештований і відбув ув’язнення в таборах Уралу і Мордовії.

Кому відомі подробиці життя та діяльності Остапа Линди, його соратників, діяльності УПА на Львівщині чи старшинської школи “Олені”, просимо писати на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. або на адресу редакції.

Loading...

Інтерв'ю

Леонтій Шипілов: «Вибори в умовах війни: маємо бути у всеозброєнні»

  Понад місяць працює нова Центральна виборча комісія, обрана 20 вересня. Присягу прийняли 5 жовтня. Українська...

18-11-2018 Інтерв'ю

Forum TV. Інтерв'ю з Сергієм Кузаном

Інтерв'ю Кузана Сергія - заступника Керівника Проводу Вільні Люди, координатора Національна ініціатива "Стоп Реванш" для канадського Forum TV. 

01-11-2018 Інтерв'ю

Веб-дизайн