Понеділок, 17 листопада 2014 00:00

Перший лицар Золотого Хреста бойової заслуги УПА – Дмитро Пелип-“Ем”-“Євшан”

Володимир Мороз
Дмитро Пелип Дмитро Пелип

“Безстрашний вояк, невтомний працівник. У найважчих боях своїм особистим прикладом виховує карних, чесних, відважних вояків. Прекрасний вишкільник. Батько, друг і брат своїх вояків. Часто віч-на-віч із ворогом він сміливо атакує і знищує противника – бо він був вояком, правдивим нащадком лицарів-запорожців. Навіть смертельно ранений заохочує вояків до бою та не тратить своєї життєрадости. Ніколи його ніхто не бачив хворим чи перетомленим. Він усе був у доброму здоров’ї, готовий до праці і боротьби”. Таку посмертну характеристику Д. Пелипа дала підпільна газета “Стрілецькі вісті”.

Майбутній командир народився у 1910 р. в с. Голе Равське (тепер с. Равське Жовківського р-ну Львівської обл.) в родині бідного господаря Петра Пелипа. Закінчивши народну школу, Дмитро вів господарство, одночасно працював у читальні “Просвіти”, наполегливо займаючись самоосвітою. Відслужив у польському війську. Від початку 1930-х рр. належав до Організації Українських Націоналістів.

29 січня 1936 р. заарештований польською поліцією. Звинувачений із кількома односельцями в приналежності до ОУН. Львівським судом 8–9 лютого 1937 р. засуджений до 5 років в’язниці.

На волю вийшов із тюрми в Сєдльцях на початку Другої світової війни у вересні 1939 р.  Щоб уникнути більшовицького арешту, Д. Пелип перейшов кордон на територію, підконтрольну Німеччині. В цей час одружився. З дружиною Євою мав двох доньок.

За скеруванням ОУН Д. Пелип від весни 1941 р. служив у т. зв. Дружинах українських націоналістів (ДУН). Був ройовим у Легіоні ім. Степана Бандери, також відомому як батальйон (курінь) “Нахтіґаль”. Брав участь в подіях 30 червня 1941 р. у Львові.

Після реорганізації ДУН в “Шуцманшафтбатальйон-201” Д. Пелип став у ньому командиром 5-го роя 2-ї чоти 3-ї сотні. Теодор Крочак згадував: “Мій безпосередній зверхник зробив на мене дуже миле враження: це десятник Дмитро Пилип, старший віком, колишній учитель”.

Річний контракт вояків легіону із німцями закінчився у грудні 1942 р., після чого Д. Пелип повернувся додому. Включився в діяльність підпілля, у жовтні 1943 р. очолив боївку Служби безпеки ОУН Рава-Руського повіту. Користувався в цей час псевдонімом “М22”, який невдовзі трансформувався у загальновідоме “Ем”.

Одного разу під час відвідин сім’ї німецька поліція оточила його хату і, після відмови здатися, запалила її. Д. Пелип кинутою з горища гранатою вбив одного з німців, відтак з пістолетом пішов на прорив. Здобувши автомат від вбитого, знищив ще двох німців, інших поранив і змусив до втечі.

В кінці 1943 р. – на початку 1944 р. у Равщині та Сокальщині боївками ліквідовано польські осередки по лісничівках, гаївках та колоніях. Відтак обласний командир боївок СБ Тарас Онишкевич-“Галайда” звів підлеглі йому підрозділи з північної Львівщини у сотню чисельністю 120 вояків. Вишкіл почався в кінці лютого 1944 р. і відбувався на лісничівці біля с. Пирятин (Жовківський р-н).

Сотню очолив Д. Пелип, про якого газета “Стрілецькі вісті” писала: “Своїм шляхотним поведенням, культурою свого духа, з’єднує велику повагу, пошану та любов вояків та популярність серед населення. Визначається організаторським хистом та підприємчивістю”.

Першою значною акцією нової сотні був наступ на м. Сокаль в лютому 1944 р.  Головної мети – здобуття тюрми – досягти не вдалося, але захоплено мануфактуру та інші товари.

У кінці березня–червні 1944 р. сотня “Ема” брала активну участь в бойових діях на т. зв. Холмському фронті проти польської партизанки. Відділ було включено до першого куреня УПА північної Львівщини, яким командував Т. Онишкевич. В повстанській армії Д. Пелипу признано ступінь булавного. З того часу він відомий також за псевдонімом “Євшан”.

Під час наступу 31 березня 1944 р. на с. Острів (Сокальський р-н) – осередок польських збройних формувань, які загрожували українським селам околиці – Т. Онишкевич отримав смертельне поранення і на його честь створена ним сотня отримала назву “Галайда”. В акції на Острів головну роль відіграла сотня “Ема”. Ворожий осередок перестав існувати.

З-під Острова відділи УПА вирушили на захід, до польсько-українського етнічного прикордоння, де впродовж березня польські збройні формування спалили кілька десятків українських сіл і знищили кілька тисяч їх мешканців. 5 квітня сотні “Галайда” і “Тигри” знищили польські колонії Губинок, Лубче, Поледів і Рокітно (Томашівський пов.).

Відтак 9 квітня 1944 р. проведено наступ на головний осередок польської партизанки – Посадів (Томашівський пов.). “Ем” взяв з боєм село і фільварок, де був ворожий штаб, і там зайняв оборону. Не допустив до оточення інших відділів, відбивши протинаступ поляків.

Далі сотня “Галайда” 13 квітня спалила колонію і фільварок Плебанка та зачистила с. Ходованці (Томашівський пов.), а 17 квітня – ворожий осередок у с. Річки (Жовківський р-н).

В с. Карів (Сокальський р-н) та фільварку Вандзін біля нього 11 травня сотні “Галайда” і “Сіроманці” (к-р Дмитро Карпенко-“Яструб”) звели великий бій  з військами СС поліційного полку № 4 (500 вояків, 10 танків і бронемашин, 3 гармати, літак). В ньому відзначився і особисто Д. Пелип, який підтягнув ближче до поля бою важкого міномета і його вогнем примусив німців до відступу. Коли ввечері німці повели широкий наступ на Вандзін за підтримки танків, то повстанці відступили.

Відтак обидві сотні перейшли в західну Равщину, де співдіяли із місцевим відділом “Месники” (к-р Іван Шпонтак-“Залізняк”). Очевидець на сторінках “Стрілецьких вістей” згодом згадував: “На нашому відтинку довгий час вело бойові дії їх трьох, дуже оригінальних командирів – Яструб, Залізняк і Євшан (Ем). Наколи приходилось відвідувати їхні табори, ви зразу ж могли помітити великі різниці, над якими панувала дисципліна. У Сіроманців як це вже підкреслено – веселість, бадьорість, рух, життя, розмах, розгульність і дисципліна, яка на тому тлі ще твердіша, більш безоглядна. Це степ з усіма своїми контрастами. Залізняк – “син дальних Карпат”, він як лев між своїми вояками. Високий, грізний. Кругом нічичирк. Повага – суворість. І якщо б ви навіть не знали, що д. Залізняк, син Срібної Землі, то відчуєте без сумніву тихий і сильний подув гірського вітру, шум карпатських лісів, журчання бистрих гірських потоків. Євшан (Ем) – знов інша картина. Все акуратне, точне. Кожен вояк знає собі ціну. Все немов би в свято, якби готове до параду. Дрібничковість і послідовність. Усе таке типово галицьке. Цікаво було бачити тих трьох командирів на військових нарадах. Тут було видно окремішність кожного і з’єднаність усіх, наколи брати під увагу впертість у здійснюванні бойового пляну.”

“Сіроманці” і “Галайда” 21 травня акцію на базу польських збройних формувань в Андріївці і Липську біля Нароля (Любачівський пов.). Ворог вчинив запеклий опір. Тричі повстанці йшли у наступ на Андріївку і відходили. Зрештою, Андріївку спалено на 70%, Липсько - на 80%. Хоча акція загалом не вдалася, бо польські підрозділи не знищено, але ті були змушені залишити околиці Нароля.

24 травня на фільварку Нивки с. Лісова (Любачівський пов.) чота “галайдівців” звела бій з червоними партизанами. На початку червня сотні “Галайда” і “Сіроманці” в кількагодинному бою спалили польську частину с. Хлівиська (Любачівський пов.). Загалом впродовж червня–липня 1944 р. відділ “Євшана” провів кілька засідок на німців та мав кілька сутичок з червоними партизанами. Радянсько-німецький фронт перейшли наприкінці липня спокійно і без втрат.

В нових умовах “Євшан” провів спочатку кілька менших бойових акцій проти більшовиків. Його відділ поповнився новобранцями і приблизно 14 серпня був розділений на дві сотні: “Галайда 1” (к-р Василь Василяшко-“Перемога”) і “Галайда 2” (к-р Григорій Шклянка-“Куліш”). Невдовзі до складу новопосталого куреня УПА, очоленого Д. Пелипом-“Євшаном”, увійшла сотня “Крилачі” (к-р Микола Равлик-“Беркут”).

Штаб ВО “Буг” визначив тактичним відтинком для куреня “Галайда” Любачівщину та околиці полігону (південна Равщина), проте через насичення терену радянськими військами і постійні бої “Ем” там так і не закріпився.

22 серпня під с. Зубейки (Жовківський р-н) курінь “Галайда” звів великий оборонний бій із 2-м батальйоном 83 прикордонного полку військ НКВД з охорони тилу І-го Українського фронту та 50 мотоциклетним полком ЧА. Очевидець згадував: “Курінний к-р Ем, контролюючи становища, промовляв до вояків: бути холоднокровними, не гарячкуватися, не панікуватися, підпускати ворога на близьку віддаль і влучно стріляти”. Відбивши у восьмигодинному бою всі ворожі наступи, курінь прорвався з оточення і відійшов у ліси на південь від с. Карів. На новому місці курінь провів ряд засідок, однією з яких командував безпосередньо Д. Пелип – 27 серпня на шосе Рава-Руська–Великі Мости під с. Синьковичі (Жовківський р-н).

Черговий бій із заградотрядами НКВД курінь провів 29 серпня 1944 р. в центрі лісів Карів–Піддубці. “Ем” сказав стрільцям: “Друзі! Сьогодні не сміє піти надармо ані один набій. Ворога треба скупати у власній крові. Строго придержуватись наказів своїх командирів!” Після інтенсивного півторагодинного артобстрілу ворог пішов у наступ. В цілоденному бою з 7 до 21 год. повстанці відбили всі атаки, а ввечері прорвалися із оточення.

Після Карівського бою  “Євшан” зі сотнею “Галайда 1” кілька тижнів рейдував, вишколювався і поповнювався на Угнівщині. Інші два відділи, а також сотня “Кочовики” (к-р Юрій Рошик-“Недолугий”-“Шумський”) приєдналися до нього 22 вересня.

Наказом Головного військового штабу Української Повстанської Армії (ГВШ УПА) ч. 8/44 від 23.09.1944 р. булавний “Євшан” підвищений до ступеня хорунжого з датою старшинства 1.10.1944 р.

Під час перебування у с. Губинок (Томашівський пов.) курінь 17 жовтня потрапив у велику ворожу облаву. Повстанці окопалися в ліску північніше села і, прорвавши оточення після кількагодинного бою, подалися на південь.

22 жовтня в лісі Суха Липа у 500 м на захід присілка Карпи с. Смолин (Яворівський р-н) курінь потрапив в оточення військ 88-го прикордонного загону НКВД та частин 6-ї армії ЧА. Відбувся великий цілоденний бій, ворог використовував танки та літаки. Повстанцям вдалося вирватися з оточення і відступити в ліс біля присілка Дагани с. Монастир (Любачівський пов.). За кілька днів курінь пішов на схід. Перейшовши кордон, зведено черговий кількагодинний оборонний бій 25 жовтня у лісі між селами Щирець та Улицько-Середкевичі (Яворівський р-н). Повстанці були змушені пробиватися невеликими групами, курінь розпорошився.

Більша частина “галайдівців” на чолі з “Євшаном” прорвалися на схід і дісталися лісового масиву біля сіл Радванці і Яструбичі (Радехівський р-н). Сюди підтягувалися і решта повстанців. Вже за тиждень Д. Пелип зібрав по дві чоти з сотень “Галайда 1” і “Кочовики” і по одній – з сотень “Галайда 2” і “Крилачі”.

Під час перебування їх на присілку Дворище с. Яструбичі більшовики провели велику облаву. Курінь відійшов до лісу, а його командир організував протинаступ, щоб убезпечити село. Ліквідовано в рукопашному бою одну із застав. “Євшан”, як звичайно, йшов у першій лаві зі словами: “Хлопці вперед! Вигнати їх зі становищ!” В цей час він отримав важке поранення в груди – “Ема” скосила кулеметна черга.

Повстанці втримали ворога і на ношах винесли пораненого командира з поля бою до с. Радванці, де в хаті Петра Іваніва при перев’язці “Євшан” помер 5 листопада 1944 р.  Похований на місцевому цвинтарі, звідки 29 вересня 1991 р. перевезений до рідного села і 6 жовтня там перепохований.

Наказом ГВШ УПА ч. 10/44 від 25.12.1944 р. “Євшан” підвищений до ступеня поручника з датою старшинства 15.10.1944 р.

Рішенням підпільного парламенту воюючої України – Української Головної Визвольної Ради (УГВР) – першими лицарями Золотого Хреста бойової заслуги І кл., найвищої бойової нагороди УПА, стали Дмитро Карпенко-“Яструб” та Дмитро Пелип-“Євшан”. Про це оголошено всім воякам в наказі ГВШ УПА ч. 1/45 від 25 квітня 1945 р.

Кому відомі подробиці життя і діяльності Дмитра Пелипа, його бойових побратимів, відділу “Галайда”, загалом боротьби ОУН і УПА на Львівщині, просимо писати на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. або на адресу редакції.

Loading...

Інтерв'ю

Ігор Лосєв: «Я думаю, що нашому народові потрібно років 20 хорошої національно-патріотичної диктатури»

Навколо мови ніхто не буде об’єднуватися. З такою заявою виступив президент України Володимир Зеленський.

14-10-2020 Інтерв'ю

Віктор Рог: Революція на Граніті – це перемога над страхом

  30 років тому, з 2 по 17 жовтня 1990 року, в центрі Києва протягом 16...

04-10-2020 Інтерв'ю

Соломія Фаріон: «Ми виховуємо молодь через дію»

Очільниця Молодіжного Націоналістичного Конгресу про співпрацю з центральними та місцевими органами влади, вплив на молодіжну...

03-09-2020 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн