Середа, 03 грудня 2014 22:00

До обставин загибелі боївки Лешнівського куща ОУН

Михайло Романюк
Степан Мигаль – «Гонта» Степан Мигаль – «Гонта»

Степан Мигаль – «Гонта»– провідник Лешнівського кущового проводу ОУН

На півночі Бродівського району, що на Львівщині, розкинулись у зелені лісів села Лісові, Піски, Гримайлівка, Королівка та Лешнів. Природні умови сприяли тому, що в  цій місцевості  у 40-50-х роках активно діяли відділи Української повстанської армії та боївки Самооборонних кущових відділів.

Десятки жителів цих сіл влились у лави збройного підпілля ОУН та відділи УПА та зі зброєю в руках боролись проти німецьких, польських, а відтак і російських окупантів.

У кінці 1943 – на початку 1944 р. у цих теренах був організований кущовий провід ОУН керівником якого було призначено уродженця Лешнева Степана Мигаля – «Гонту». До складу куща входили станичні організації Гримайлівки, Лісових, Пісок, Королівки та Лешнева.

Навесні 1944 р., із встановленням тут лінії німецько-радянського фронту, з місцевих членів та симпатиків ОУН було сформовано кущову боївка, яка влітку влилася до складу сформованої самооборонної сотні, командиром якої був районний провідник Брідщини Петро Видра – «Старик». Основним місцем дислокації підрозділу (нараховував понад 100 чол.) були, здебільшого, околиці сіл Станіславчик, Піски та Лісові. За час існування сотня звела ряд вдалих боїв із внутрішніми військами НКВД  та оперативним складом райвідділів НКВД та НКГБ. Проте у листопаді після сильних облав, в яких сотня зазнала значних втрат, було прийнято рішення про децентралізацію збройних сил району. В наслідок цього сотня була розформована, а стрільці розділені на три кущових боївки. Серед сформованих у той час була і боївка Лешнівського куща, провідником якого надалі залишався Степан Мигаль – «Гонта», якого добре знало місцеве населення. Він народився 19 жовтня 1918 р. у сім’ї рільників с. Лешнів Івана та Марії Мигалів. Освіту здобув у місцевій народній школі, де закінчив 6 класів. З юнацьких років приймав активну участь у діяльності всіх культурно-освітніх товариств села, і в першу чергу «Просвіти». Член ОУН з 1939 р. За першої більшовицької окупації виконував функції станичного, гуртуючи навколо себе місцеву молодь. У липні 1941 р. він спільно з місцевим парохом Юліаном Рудкевичем був організатором державотворчого життя в селі, зокрема, організував українську міліцію, яка пильнувала за порядком. У роки німецької окупації обійняв пост керівника підрайонного проводу ОУН займаючись розбудовою організаційної мережі у підлеглих йому населених пунктах. Навесні 1944 р., з приходом у рідні терени лінії німецько-радянського фронту, переходить на нелегальне становище та організовує першу в тому терені боївку самооборони. Восени 1944 р., після організаційної перебудови призначений провідником Лешнівського куща і виконував ці функції до дня загибелі.

До керівного складу куща входили: військовий референт (комендантом боївки) – Петро Касянчук – «Чайка», а після його загибелі в лютому 1945 р. – Іван Микитюк – «Дубович»; господарчий референт – Лука Михальчук – «Ярий» (осінь 1944 – весна 1945), а відтак – Михайло Строчинський – «Хмара»; референт пропаганди – Дем’ян Музичка – «Сокіл» (від літа 1945); провідниця жіночої сітки і одночасно референт УЧХ – Ольга Горбатюк – «Зоря», а після її призначення у районний провід цей пост зайняла Марія Видра – «Стріла».

Впродовж осені 1944 р. – весни 1946 р. кущова боївка звела десятки боїв й сутичок з військами НКВД, оперативними групами райвідділів та партійним активом району. Наведемо кілька прикладів таких зіткнень.

Досі на Брідщині ширяться легенди про бій 27 лютого 1945 р., який кущ звів з переважаючим ворогом у лісі біля с. Грималівки. У цьому бою ворог зазнав значних втрат. Зі сторони повстанців смертю героїв загинули: комендант кущової боївки Петро Касянчук – «Чайка» 1922 р.н. із Королівки, стрільці Василь Видра – «Бистрий» 1928 р.н. із с. Грималівки, Теодозій Дзьола – «Мотика» 1925 р.н. із с. Королівки, Теодозій Дубенський – «Дубина» 1910 р.н. із с. Митниці, Михайло Стельмах – «Орел» 1926 р.н. із Грималівки. Ще кілька підпільників було поранено.

8 червня 1945 р. боївка перебуваючи на постої у Лешневі зіткнулася з групою облавників чисельністю 50 осіб, які прибули робити обшуки та проводити арешти. Звівши коротку перестрілку СКВ був змушений відступити до лісу... Один підпільник, який прикривав відступ побратимів, будучи оточений більшовиками, розірвав себе гранатою, аби не потрапити живим в руки ворога. Облавники ж пограбували селян, заарештували 16 з них та відвезли у райцентр.

Влітку 1945 р. за одну ніч повстанці підірвали два мости через річку Слонівку біля Лешнева, а в самому селі – будинок монастиря та польського костелу, які використовувалися облавниками як опорні бази.

2 грудня 1945 р. боївка в районі Лешнева обстріляла загін 18 кавполку внутрішніх військ НКВД, в результаті чого облавники втратили одного вбитим та одного пораненим, а месники щасливо відступили та відірвалися від переслідування ворога.

Восени 1945 р. стрільці куща збудували ряд криївок, у яких планували перебути важкі зимові місяці та очікувані облави ворога. Основним було укриття обладнане у ліску неподалік від с. Лісові, де і переховувалася основна частина боївки в час більшовицького натиску.

Криївка, у які перебували повстанці було добре обладнана і мала два виходи, що знаходилися за кілька десятків метрів від неї. Однак скористатися ними не вдалося оскільки в результаті зради облавники відразу ж заблокували місця знаходження люків, не даючи повстанцям прорватися зі схрону. Це трапилося 18 березня 1946 р. Облога криївки тривала впродовж кількох годин. У ній приймав участь оперативний склад Бродівського РО НКВД на чолі з його начальником Логачовим та підрозділ 203 стрілецького полку внутрішніх військ НКВД. Періодично виникала перестрілка між обложеними та енкаведистами, які намагалися підібратися до їхнього укриття. За спогадами жителів с. Лісові відомо, що облавники для того, щоб «викурити» підпільників з криївки палили солому біля люків тим самим унеможливлюючи їм дихання. У цій безвихідній ситуації повстанці вирішили покінчити з життям аби не попасти живими в руки ворога. Живі ще на той час бойовики попідривалися на гранатах, а «Гонта» застрілив дружину Стефанію, яка перебувала з ним у криївці, а відтак і себе. За даними повстанського некрологу на С. Мигаля – «Гонту» під час цього бою облавники мали 8 чоловік убитими.

Як свідчать оперативні документи НКВД, після розкопок схрону з нього облавники витягли тіла восьми повстанців. Їхніми трофеями також стали один ручний кулемет, два автомати, шість гвинтівок та 600 патронів.

В процесі пошуків вдалося встановити особи загиблих герої. Згадаймо ж їх поіменно.

Степан Мигаль – «Гонта»– провідник Лешнівського кущового проводу ОУН.

Іван Микитюк – «Дубович», народився 1 квітня 1914 р. у с. Лісові в родині місцевих рільників Андрія та Марії. Освіта – 4 класи народної школи. Жонатий. Симпатик ОУН з 1939 р. В лавах підпілля з 1944 р. Влітку 1944 р. пройшов курс підстаршинської школи УПА «Лісові чорти», яку закінчив із ступенем старшого вістуна. Після повернення в рідні терени стає командиром чоти самооборонної сотні. Після розформування відділу призначений військовим референтом кущового проводу ОУН (комендантом боївки) і цю функцію виконував до дня загибелі.

Степан Шульський – «Скала», народився 18 червня 1910 р. у с. Лешнів у сім’ї місцевих хліборобів Миколи та Ганни. Освіта – 4 класи народної школи. Симпатик ОУН з 1943 р. У підпіллі з весни 1944 р. – стрілець кущової боївки.

Іван Хміляр – «Лісовий», народився 31 травня 1924 р. у с. Лісові Бродівського району в сім’ї місцевих селян Михайла та Євдокії. Освіта – 4 класи народної школи. Бойовик куща з 1944 р.

Стефанія Мигаль, народилася 1925 р. у с. Лешнів у сім’ї місцевих рільників Дмитра та Анни Сидорчуків. Освіта – 4 класи народної школи. Симпатик ОУН з 1941 р. Дружина кущового С. Мигаля – «Гонти». Після втечі з КПЗ Бродівського РО НКВД перейшла на нелегальне становище та скривалася разом із чоловіком.

Іван Горбатюк – «Лев», народився 1923 р. у с. Лісові в сім’ї місцевих селян  Степана та Агріпіни. Освіта – 4 класи народної школи. Член ОУН з 1939 р. На нелегальному становищі з березня 1944 р. – стрілець кущової боївки. З весни 1945 р. входив до складу охоронної боївки районного проводу ОУН, а восени того ж року переведений до районної боївки СБ в якості рядового стрільця.

Максим Шульський – «Брила», народився 21 лютого 1913 р. у с. Лешнів у сім’ї місцевих хліборобів Миколи та Ганни. Оженився у с. Митниця Бродівського району, де й мешкав з сім’єю. Освіта – 4 класи народної школи. Займався сільським господарством. Симпатик ОУН з 1939 р. З весни 1944 р. Стрілець боївки СБ Бродівського районного проводу ОУН.

Восьмим, правдоподібно, був Іван Войтович – «Зозуля»,  народився 1913 року на присілку Войтовичі села Бордуляки Бродівського району в сім’ї місцевих рільників. Освіта – 4 класи народної школи. За фахом – кравець. Оскільки батьки померли рано і він залишився сиротою, то виховувався в родині старшого брата. В часи польського панування в Галичині відбув строкову військову службу. Симпатик ОУН з 1939 р., член ОУН з 1941 р. Навесні 1944 р. забраний солдатами до Червоної армії, проте в дорозі зумів обеззброїти конвоїра та втекти зі зброєю. Тоді ж перейшов на нелегальне становище. У підпіллі виконував функції стрільця боївки охорони районного проводу ОУН, на озброєнні мав ручний кулемет.

На наступний день після падіння криївки «Гонти», 19 березня 1946 р., в лісі біля с. Бовдури Бродівського району трапилася ще одна трагедія. Підрозділи 203 стрілецького полку внутрішніх військ НКВД під керівництвом прикомандированого від НКВД УССР майора Громова і оперуповноваженого Бродівського РВ НКВД Зирянова виявили ще одну повстанську криївку, у якій також загинуло вісім повстанців. На сьогоднішній день вдалося ідентифікувати особи чотирьох вбитих: трьох стрільців рою «Кобзаря» сотні УПА «Оверка» (Володимира Гуменного – «Чайки», Івана Ільчишина – «Твердого», Андрія Кв’ятковського – «Граніта») та стрільця кущової боївки «Гонти» Прокопа Паньківа – «Батька» із с. Бовдури.

Загиблих під Лісовими повстанців енкаведисти завезли у Лешнів і кинули в канаву біля цвинтаря, де їх і похоронили місцеві жителі. В роки незалежності активісти села пригородили це місце до цвинтаря і насипали високу могилу в пам’ять про героїв. А 21 вересня 2006 р., на свято Різдва Пресвятої Богородиці, на місці криївки було відкрито символічну могилу як знак шани теперішнього покоління борцям за волю України 1940-х років.

Кому щось відомо про діяльність ОУН та УПА на теренах Львівщини просимо інформацію надсилати на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., або на адресу редакції.

Loading...

Інтерв'ю

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Вже рік як Організацію Українських Націоналістів очолює сумчанин Олег Медуниця. А от корені його роду...

17-02-2024 Інтерв'ю

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Цими днями відзначаємо 95-річчя створення легендарної Організації Українських Націоналістів. В часи бездержавності саме ОУН підняла...

28-01-2024 Інтерв'ю

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії. Дві абсолютно взаємозалежні категорії. Без розподілу росії та проголошення на...

17-01-2024 Інтерв'ю

Веб-дизайн