П'ятниця, 26 лютого 2016 14:04

Пилип Іллєнко: «Кіно повинно бути різноманітним»

Розмовляла Ольга СЕМИЛЯК
Пилип Іллєнко: «Кіно повинно бути різноманітним»

Щороку під час конкурсного відбору кінопроектів Експертна комісія з питань кінематографії обирає цікаві роботи, однак лише деякі з них стають подією. Зрозуміло, що просто зняти фільм недостатньо, його треба ще й активно популяризувати, на що також потрібно чимало грошей. То чи вистачить цьогорічного бюджету для створення якісного кінопродукту і яких новинок чекати українському глядачеві? Про це – у розмові з головою Державного агентства України з питань кіно Пилипом ІЛЛЄНКОМ.

- Пане Пилипе, цьогоріч держава виділила на фінансування українського кіновиробництва 264 мільйонів гривень. Цього достатньо для того, аби український кінематограф розвивався?

- Звичайно ця сума суттєво більша, ніж, наприклад, та, з якою ми починали минулий рік. Але фінансування національного кінематографу не можна зводити виключно до фінансування створення самих фільмів. Треба активно просувати Україну як кіновиробничу країну, як локацію для зйомок, як сервісну країну. І, крім того, необхідно підтримувати розвиток кінотеатральної мережі. Залишається великою проблемою недостатнє фінансування кіноосвіти. Необхідно також відновлювати свою кіноспадщину. На жаль, усі архівні копії стрічок, зроблених в Україні до 1991 року, зберігалися у Білих Стовпах під Москвою. Тому є багато українських фільмів на плівочних носіях, яких ми взагалі не маємо. Зараз це ще й проблема політичного характеру, бо потребує певних рішень від Росії. Тож у законопроекті, який нещодавно був підтриманий Верховною Радою в першому читані, «Про державну підтримку кінематографії в Україні» (Держкіно брало участь у його розробці), передбачені всі ці напрямки роботи, зокрема і система залучення іноземних кіновиробників в Україну. Якщо ця система запрацює, це дасть значний поштовх розвитку українського кіно. Україна є державою з великим кінематографічним минулим. З перспективним сьогоденням. І я впевнений, що так само і з великим кінематографічним майбутнім.

- Якими критеріями Експертна комісія керується, відбираючи той чи інший проект?

- Цілим комплексом критеріїв: сценарна, драматургічна основи, режисерське, продюсерське бачення, маркетингова стратегія, досвід знімальної команди, наявність тих чи інших партнерів, фестивальної і прокатної перспектив, наявність домовленості з дистриб’юторами і демонстраторами. Також враховується складність зйомок і передбачений бюджет.

- А Держкіно – прямий постачальник коштів, чи є інвестори, яких продюсери фільму самотужки знаходять?

- Деякі фільми ми фінансуємо повністю. Це в першу чергу дитячі, анімаційні, документальні, також фільми просвітницького характеру, дебютні фільми. А для виробництва решти на сьогоднішній день продюсери повинні залучити не менше половини коштів. Але, власне кажучи, в тих законодавчих змінах, які передбачаємо, ми хочемо зменшити ці зобов’язання продюсера. Бо аналіз ринку говорить, що практично неможливо залучити 50% коштів, якщо ти плануєш робити фільм для української внутрішньої аудиторії як основної. За рахунок того, що у нас дуже малий ринок кінопрокату.

- Раніше ми створювали продукт, спрямований саме на російську аудиторію…

- Не зрозуміло хто ховається за «ми». Якщо ви говорите про російськомовні фільми для російськомовного ринку, то це була чисто бізнесова історія, використання України як виробничого майданчика. Оскільки тут було знімати дешевше, ніж в Москві. Нижчі заробітні плати, нижчі ставки. Але держава в період будь-якої влади все-таки підтримувала виключно національні фільми, які були україномовними на українську тематику.

-  Можливо, їх недостатньо рекламували? Адже, якщо узагальнити, хороший маркетинг почався з «Поводиря» Олеся Саніна.

- Якраз «Поводир» був завершений ще в 2013 році. А вийшов у прокат 2014. Тоді ж змінилася ситуація. Внаслідок політичних зрушень підвищився рівень патріотизму в суспільстві. Одразу збільшився інтерес до культурного продукту.

Звичайно, ми дуже багато зусиль докладаємо для того, щоб співпрацювати з українськими засобами масової інформації для промоушена наших фільмів. І ми це робимо з початку їх виробництва. Навіть не з першого знімального дня, а з моменту підписання державного контракту. Здається, ми єдиний орган державної влади, який взагалі фотографує момент підписання контрактів і викладає у Facebookфото людей, які його підписали. Я такої прозорості насправді ніде не бачив. Практично по всіх повнометражних фільмах, які ми запустили в минулому році, ми провели стартові прес-конференції в одному з найбільших інформагенств. І все для того, щоб про фільм знали глядачі, щоб його чекали, щоб ті люди, які беруть у ньому участь, на момент завершення фільму були селебрітіс. Бо кіно – це історія про зірок.

- Держкіно співпрацює з іноземними кінотворцями?

- Так. От нещодавно стартували зйомки нової стрічки, яку ми підтримали вкінці минулого року. Це перша велика копродукція з Італією. Фільм називається «Ізі» італійського режисера Андреа Маньяні за його ж сценарієм. Зніматиметься також за участі українського приватного інвестора. Загалом Україна є мажоритарієм у цій копродукції. Італійці мають близько сорока відсотків. Обидві країни вкладають свої кошти. Як державні, так і приватні. Якщо режисер-сценарист – італієць, то оператор-постановник, художник-постановник та інші учасники команди – українці. У стрічці візьмуть участь відомі італійські та українські актори. І сам сюжет пов’язаний з обома країнами. Зйомки відбуватимуться як в Італії, так і в Україні, і навіть в Угорщині. Фільм буде українською й італійською мовами. Також там звучатиме угорська, румунська, китайська і навіть латина (персонаж Остапа Ступки трохи говоритиме латиною). Це жанрове кіно, комедія з елементами чорного гумору.

- Для українців це незвично.

- Треба відкривати для нашого глядача нові жанри. Тому що насправді українці люблять чорні комедії, але ми їх не знімали, за деякими винятками, які не набули такого глобального розголосу. Сьогодні ми повертаємо цей жанр в наше кіномистецтво. Бо кіно повинно бути різноманітним. Воно має охоплювати всі жанри. Комедія – це один з найскладніших жанрів. Бо примусити людину плакати – значно простіше, ніж змусити людину сміятися.

За фабулою фільм «Ізі» – роуд-муві (ред. фільм-подорож): італієць вирушає до України. І потрапляє в незвичне для себе середовище. Герой – колишній автогонщик. Він живе з мамою, ні з ким не спілкується, такий собі соціопат. І ось з’являється привід поїхати в іншу країну. Але він не знає української, навіть англійською не розмовляє. Також він не знає ніяких архетипів поведінки. Тому з ним відбуваються дивні пригоди. І це створює комічні ситуації.

Ми працюємо над тим, щоб фільм став великою подією. Під час першого дня зйомок я побачив чотирнадцять телевізійних камер. І мені приємно, що нарешті кіно привертає таку ж увагу засобів масової інформації, як прес-конференції політиків. В нас насправді трохи схиблена історія: головні медіазірки – це політики і чиновники. А все-таки мають бути митці, актори, співаки, художники. Саме вони мають стати opinion-maker, тобто формувати суспільну думку. І висловлювати її через свою творчість. Рефлексувати на ті потреби і виклики, які стоять перед нашим суспільством.

- Ви сказали, що треба розгалужувати жанровість українського кіно. А як гадаєте, українських глядач готовий до арт-хаусу, авторського кіно?

- Так, тому що український глядач із задоволенням дивиться іноземні арт-хаусні фільми. Просто арт-хаус у жодній країні світу не є таким масовим жанром, як мейнстрім. Арт-хаус має свою аудиторію. При правильному позиціонуванні він теж може бути комерційно успішним продуктом. Візьмемо приклад фільму «Плем’я» Мирослава Слабошпицького. Він вже проданий більше сорока країнам світу. Він був в арт-хаусному прокаті Сполучених Штатів Америки і в майже всіх великих країнах Європи. Просто дуже часто за поняттям «арт-хаус» деякі режисери намагаються сховати невміння знімати кіно. Це теж правда. Тому що фраза «Я так бачу» стала для деяких митців творчим кредо. Творчість не може ґрунтуватися на самовпевненості. Вона передбачає і критичний погляд на самого себе.

- Нещодавно вийшла у прокат україномовна новорічна комедія Романа Ширмана «Тепер я буду любити тебе», яку критики вже встигли наректи комедією в арт-хаусному стилі. Ви з ними погоджуєтесь?

- Я не погоджуюсь, що це арт-хаус. Це чистий мейнстрім. Це якраз і є це жанрове кіно. За що мені подобається цей фільм? У ньому існують закони жанру. Для мистецтва дуже важливо чітко розуміти, в якому жанрі, для якої цільової аудиторії ти працюєш (окрім деяких винятків). Якщо ж ти змішуєш ці жанри, то просто не подобаєшся жодній з аудиторій. Наприклад, є аудиторія, яка любить чорні комедії. Ти знімаєш чорну комедію, але всередину вставляєш якусь мелодраматичну історію кохання. І в результаті не будуть задоволені ні любителі чорної комедії, ні шанувальники мелодрами. Фільм «Тепер я буду любити тебе» чітко вибудуваний за законами жанру. Це лірична новорічна історія кохання з елементами приємного різдвяного гумору. І вийшла вона якраз під Новий рік, показавши відносно непоганий результат в прокаті. І я сподіваюсь, що тепер на Новий рік буде регулярно демонструватися по телебаченню. Замінить так звані «радянські хіти», які вже всім набили оскомину.

-  Ви згадали про співпрацю з телеканалами. Телебачення порівняно з кінотеатрами доступніше для народу. То чому б не створити канал, де б транслювалися виключно українські фільми, зокрема, і арт-хаус?

- Це не є метою. Метою є просто поява українських фільмів і серіалів на тих чи інших каналах. Вони мають займати там достойне місце і демонструватися в прайм-тайм. Для цього треба враховувати інтереси глядача. Практично ніде в світі арт-хаус по телевізору не йде, за винятком деяких каналів, наприклад, «АRTE» в Європі.

- Ви зараз собі суперечите. Українці готові до арт-хаусу, але вони не готові дивитися його по телебаченню?

- Є речі, які в різний спосіб споживаються. Є харчування вдома, є харчування в ресторані, є харчування в «МакДональдзі». І ніколи ви вдома не будете готувати собі біг-мак. І в дуже хорошому ресторані не будете замовляти картоплю фрі. Це якийсь нонсенс! Телебачення – це масовий ринок. Арт-хаус – це те, що дивляться або в кінотеатрі, або в Інтернеті. Арт-хаус для людей, які хочуть складного продукту, які мають відповідний культурний освітній бекграунд в цьому плані. Навіщо показувати арт-хаусний фільм в прайм-тайм, коли всі хочуть дивитися серіал? Що ми цим досягнемо? Просто ніхто цього не буде дивитися.

Loading...

Інтерв'ю

Ігор Лосєв: «Я думаю, що нашому народові потрібно років 20 хорошої національно-патріотичної диктатури»

Навколо мови ніхто не буде об’єднуватися. З такою заявою виступив президент України Володимир Зеленський.

14-10-2020 Інтерв'ю

Віктор Рог: Революція на Граніті – це перемога над страхом

  30 років тому, з 2 по 17 жовтня 1990 року, в центрі Києва протягом 16...

04-10-2020 Інтерв'ю

Соломія Фаріон: «Ми виховуємо молодь через дію»

Очільниця Молодіжного Націоналістичного Конгресу про співпрацю з центральними та місцевими органами влади, вплив на молодіжну...

03-09-2020 Інтерв'ю

Веб-дизайн