Понеділок, 28 листопада 2016 17:27

Коли прийде Степан Бандера…

Марія Чижевська, «Вголос»
Ярослав Сватко Ярослав Сватко

«Бандера прийде – порядок наведе» – ця ностальгічна для багатьох фраза особливо актуальна зараз, коли українці, побачивши електронні декларації так званої еліти, всерйоз задумались: а чиї інтереси представляють ці «бариги»? Відтак у суспільстві знову активізувався дискурс про те, що Україні бракує сильних, принципових та національно орієнтованих лідерів, якими свого часу були Степан Бандера, Роман Шухевич, Ярослав Стецько та багато інших героїчних постатей.

«Бандера прийде – порядок наведе» – ця ностальгічна для багатьох фраза особливо актуальна зараз, коли українці, побачивши електронні декларації так званої еліти, всерйоз задумались: а чиї інтереси представляють ці «бариги»? Відтак у суспільстві знову активізувався дискурс про те, що Україні бракує сильних, принципових та національно орієнтованих лідерів, якими свого часу були Степан Бандера, Роман Шухевич, Ярослав Стецько та багато інших героїчних постатей.

Що було б, якби Степан Андрійович раптом спустився з небес і потрапив у сучасну Україну? Чи змогли б герої-націоналісти з минулого століття впоратись із сучасними українськими проблемами? Про це кореспондент «Вголосу» поспілкувався із директором аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрієм Сиротюком та істориком, автором книг про визвольний рух Ярославом Сватком.

– Чим відрізнялися провідники ОУН-УПА від сучасних наших політиків?

– Ярослав Сватко: Такі українські націоналісти, як Степан Бандера, Роман Шухевич чи Ярослав Стецько ніколи не думали про власне збагачення, їхньою метою було здобути державу і вони цим жили. Організація Українських Націоналістів мала свій устрій, він будувався за принципом місійних орденів, які в часи середньовіччя мали намір звільнити Святу землю від сарацинів. Автором цієї концепції ОУН був Ярослав Стецько, адже він був філософом. Варто згадати, що в ОУН не було постійних керівників: у них було так – хто працює, той керує. Вони були дуже дисципліновані.

– Чи були у них якісь особливі методи боротьби?

– Ярослав Сватко: Зараз усі думають, що ОУН хотіла тільки воювати, але насправді 90% роботи Організації Українських Націоналістів – це була пропаганда. Там вважали, що вирішує не гвинтівка, а вирішує людина, яка цю гвинтівку тримає . І якщо ця людина не буде готова стріляти, то вона не вистрілить і гвинтівка їй ні до чого, або ця гвинтівка взагалі може вистрілити в іншу сторону.

Бандера ж склав структуру, як організація має функціонувати, де вона має працювати, через що і кого. Про це свідчать його дії у 1932 році, в час, коли стався провал операції на пошті в Городку, внаслідок чого поляки судили членів ОУН Василя Біласа та Дмитра Данилишина. Бандера на той момент був заступником керівника Проводу та займався в основному пропагандою. І от в той момент, коли Данилишина і Біласа мали стратити, а це було 22 грудня о 6 ранку, то саме Бандера організував (зараз би це назвали «флешмобом») акцію, коли в усіх церквах Галичини в момент страти націоналістів били дзвони.

Наголошую, що це було не лише у Львові, а в усіх селах та містах Галичини. І це було зроблено без радіо, без телебачення, без телефонного зв’язку. А це означає, що в кожному селі була людина від організації, яка пішла до священика і сказала: я замовляю службу Божу за упокій, бо там вішають моїх друзів, а оскільки їх вішають – значить треба, щоб били в дзвони.

– Чи актуальні методи боротьби ОУН зараз?

– Ярослав Сватко: Так, але ми знову не врахували їхній досвід і знову промахнулись. Ми всі пам’ятаємо, що було на першій стадії нашої війни з Росією. Була армія, вони мали автомати, але не були вмотивовані, щоб стріляти. І тільки тоді, коли наших воїнів накрили «Градами», вони усвідомили, що потрібно стріляти, щоб вижити.

В ОУН вважалося, що визвольні змагання 1917-1918 років були програні тому, що у людей не було мотивації, щоб боротися за визволення України. І вони робили так, щоб людей з проукраїнськими ідеями було більше.

Разом з тим, громадські структури, які були збудовані «бандерівцями», вони працюють і за кордоном. З початку війни нас активно підтримує Канада та США, бо українська еміграція спілкується із владою цих країн та робить усе можливе, щоб вони нам допомагали. А цю концепцію збудував Бандера ще у 30-х роках минулого століття.

ОУН і тепер працює, але не є політичною партією. Бо ідеологія ОУН – це зовсім інший підхід до питань патріотизму, ніж мають теперішні політичні партії.

– Юрій Сиротюк: З одного боку Україна ніби і незалежна, але з постколоніальними та неоколоніальними ознаками. Для більшості українців ця держава є чужою. А тому ключове завдання українських націоналістів не вирішене ще з початку ХХ століття, а революція триває і буде тривати. Досвід ОУН-УПА треба вивчати. Ми повинні мати свою національну армію в національній державі.

Але, як писав Шевченко: «Якби ми вчились так, як треба», то тоді б врахували те, що розробив Степан Бандера десятки років тому, а саме – якою має бути революція, тоді ми б не зробили помилки в часи Революції Гідності.

Якби читали статті Бандери про те, що треба робити з Росією, яка має бути політика з цією країною, то не наробили б таких безглуздих помилок, як Мінські домовленості.

Якби ми знали, яким був статут УПА і як Роман Шухевич ставився до своїх солдатів та до дисципліни, то не зробили б тих помилок, які є зараз у ЗСУ, бо у бездержавної армії УПА був порядок, а над командиром, який допустив загибель солдатів, завжди чинився трибунал. Там командири показували приклад, а сам Шухевич був не просто командиром, він був першим солдатом у своїй армії та останнім, хто відступав. І цю їхню спадщину, їхні приклади, ідеї ми маємо використовувати і зараз. Бо спочатку влада має бути націоналістична, а вже потім буде і економічне зростання.

– А чим відрізняється теперішня ситуація в Україні від тієї, яка була на початку ХХ століття?

– Ярослав Сватко: Навіть в славні націоналістів звучить: «Не хочемо ні слави, ні заплати», а українському політику потрібна слава, бо якщо не буде політичної реклами, популізму – його не оберуть. Через те багато українських націоналістів з початку Майдану пішли проливати кров за Україну і зараз воюють в АТО. Патріоти є, але суспільство хоче популізму, а такі, як Бандера чи Стецько цього їм не можуть дати.

Не може бути політичної реклами, якщо ви погоджуєтесь працювати за принципами українських націоналістів, а вони, як писав ще Франко, полягають у тому, що «потрібно робити свій псячий обов’язок».

Підхід ОУН такий: є обов’язок – виконуй. А принцип сучасних політиків звучить так: я мушу показатися всім, що я, не зробивши нічого, дуже багато зробив.

Про те, що між ОУН і теперішніми політичними партіями є величезна прірва свідчить і те, що вступити в Організацію було важко: там розбиралися, чи це людина дійсно є патріотом та тільки після того, як з’ясували все, казали: «Ми тебе можемо прийняти, але ти мусиш скласти присягу». І присяга складалася на Тризубі та Святому Письмі, а ті, які йшли у військо, присягали ще і на зброї. І ця присяга передбачала: якщо потрібно кудись йти і так вирішить керівництво, то ця людина і хвилини не думаючи, йде куди потрібно. Натомість зараз все просто: йдеш у партію, пишеш заяву і все.

10 1

Юрій Сиротюк

– Юрій Сиротюк: На початку ХХ століття, за відсутності держави, образно кажучи, нація створила підпільну державу, в якій ОУН була владою, а Бандера, умовно кажучи, в сьогоднішніх реаліях був би президентом цієї країни. Зараз можна казати, що йде внутрішня боротьба нації в умовах існування постколоніальної держави.

– В нинішніх умовах Степан Бандера зміг би стати президентом України?

– Ярослав Сватко: Бандері б не дали стати президентом сучасної України. І це доводять настрої нашого суспільства. Умовно кажучи, десь 50% населення взагалі нічого не турбує – ні війна, ні Україна. То чому вони повинні підтримувати Бандеру?

– Юрій Сиротюк: В умовах нинішнього політичного режиму вже очевидно, що на виборах в олігархічній державі Степан Бандера набрав би так само, як, наприклад, Олег Тягнибок на останніх президентських виборах.

А Шухевич, якби зараз жив, то напевне керував би спочатку якимось добровольчим батальйоном, а потім потрапив би під каральну операцію і загинув би на фронті, або ж сидів у тюрмі під вигаданим приводом. Чому? Бо в Україні і досі не вирішене корінне питання українського націоналізму – українці фактично ще не здобули своєї держави. А тому сьогодні Бандера та Шухевич були би в опозиції до нинішнього режиму в Україні.

– І все ж, давайте змоделюємо: яким президентом був би Степан Бандера в сучасній Україні, якби йому все ж вдалося стати біля державного керма?

– Ярослав Сватко: Єдиний випадок, коли б наше населення змогло проголосувати за Степана Бандеру, як президента – це момент, коли нації приставлять ніж до горла. І розуміючи, що завтра держава впаде, а нас почнуть різати, як баранів – тоді усі погодяться на такого провідника, який буде вести націю хай і на смертний бій. Але як тільки все заспокоїться, їм цей провідник знову не буде потрібен. Це гірша сторона історії нашого народу, але вона є такою.

Наш народ хоче Бандеру, але з іншого боку, він хоче, щоб Бандера приніс гречку. А це абсолютно несумісні речі. Бо якщо Степан Бандера прийде – він запитає: «А що ти зробив для України? А ти завтра підеш захищати Україну під Донецьк? Ні? То для чого я тобі? Бери гречку!».

Loading...

Інтерв'ю

Ігор Лосєв: «Я думаю, що нашому народові потрібно років 20 хорошої національно-патріотичної диктатури»

Навколо мови ніхто не буде об’єднуватися. З такою заявою виступив президент України Володимир Зеленський.

14-10-2020 Інтерв'ю

Віктор Рог: Революція на Граніті – це перемога над страхом

  30 років тому, з 2 по 17 жовтня 1990 року, в центрі Києва протягом 16...

04-10-2020 Інтерв'ю

Соломія Фаріон: «Ми виховуємо молодь через дію»

Очільниця Молодіжного Націоналістичного Конгресу про співпрацю з центральними та місцевими органами влади, вплив на молодіжну...

03-09-2020 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн