Четвер, 09 лютого 2017 14:34

Віктор Рог: Або переможе націоналізм, або програє Україна

Оксана ПРОЦЮК
Віктор Рог: Або переможе націоналізм, або програє Україна

В інтерв’ю для газети «Галичина» громадський діяч, автор книг і численних публікацій з ідеології українського націоналізму та про українські проблеми, головний редактор тижневика ОУН «Шлях Перемоги» Віктор РОГ наголосив, що прищепити нації психологію господаря на своїй землі – головне завдання українського націоналізму. Він переконаний, що допоки не змінена психологічна установка нації, допоки їй не прищеплена надійна вакцина проти українофобії, малоросійства, плебейства, угодовства, до тих пір паразитуватимуть на її тілі різні пройдисвіти і виводитимуть на могилах наших надій і перспектив свої сатанинські танці різні реваншисти.

– Деякі науковці переконані, що фактор українського націоналізму відіграє значну роль у сучасному державотворенні, про що, наприклад, свідчать події на Майдані. І саме націоналістичний рух, національна ідея відіграли ключову роль у тому, що революція відбулася, і ми отримали результат, а люди, які сповідували саме націоналістичну ідею були промоутерами масових акцій, спрямованих на позитивні зміни в Українській державі. Все ж, чимало експертів вважають такі міркування перебільшенням. Яку роль, на вашу думку, відіграє український націоналізм в сучасному державотворенні?

– Нажаль, у сучасному державотворенні український націоналізм не відіграє тієї ролі, яку мав би відігравати. Нам стало сили змобілізувати, зорганізувати і спрямувати суспільну енергію на спротив бандитському режиму Януковича, на спротив російській агресії, але не вистачило сил опанувати владу. Цьому є чимало пояснень, на це є низка причин, котрі зокрема нещодавно були досить детально проаналізовані Олександром Сичем у його доповіді на Четвертих Бандерівських читаннях в Києві. Отже, абсолютно погоджуючись з науковцями щодо вирішальної ролі українських націоналістів в революційних подіях 2013-2014 років, не скажу цього про сьогодення. Націоналісти не при важелях державного управління.

Чому внаслідок революційних зрушень «народжувалась шкаралупа без ядра»? Це окрема тема для аналізу. На мою думку, дуже актуальна. Втім, озвучу кілька міркувань і щодо цього. «Прекраснодушність замріяного члена провінційної «Просвіти» не могла не виявити його банкрутства перед лицем нових подій світового масштабу і значення. Драглиста суміш хороброго війська з хоровими ансамблями…, туманно-мрійливих соціалістів з конкістадорами нової імперії, носіїв провінційної автономії і автономної провінційності в межах великого руського океану з подвижниками острівної незалежності… справді не могла довести українську справу до перемоги і навіть до чіткої й виразної кристалізації», – ці слова належать Юрію Шевельову. Сказані вони були дуже давно, але дуже точно накладаються і на знакові події нашого часу.

Всі наші революції, в лапках і без лапок, страждали на відсутність єдиного, консолідованого, відповідального проводу, брак чіткої єдиної довготривалої стратегічної мети і тактичної концепції, усвідомлення того споконвічного закону, озвученого в свій час відомим класиком теорії і практики революцій, що кожна революція лише тоді чогось варта, коли спроможна захищатися, а відповідно в умовах розпаношення «партійщини, регіональщини і отаманщини» і не могли призвести до іншого результату ніж той, який і було отримано. Отже, завдання українського націоналізму не можна вважати вирішеними.

e8fd4a8a5bab2b3785d794ab51fef55c

– Все ж, які перспективи має націоналізм в Україні? Чи займатиме ця ідеологія дедалі більше місце в суспільстві і в свідомості людей, адже не таємниця, що націоналізм тільки недавно перестав бути «страшилкою» для пересічного українця на сході країни?

– Націоналізм – явище органічне. Однозначно, що елементи націоналістичної ідеології опановують дедалі ширші кола людей. Це природне явище. Отже, перспектива націоналізму залежить від того, наскільки його носії спроможні сьогодні запропонувати суспільству адекватні викликам часу інтелектуально-концептуальні та структурно-політичні рецепти вирішення нагальних проблем, окреслити візію спільного успішного майбутнього та визначити шлях і засоби реалізації поставлених завдань.

Прищепити нації психологію господаря, нестримну волю панувати над власною долею на своїй власній землі – головне революційне завдання українського націоналізму сьогодні. Політика – це не технологія, а психологія. Психологічні установки та риси характеру об’єкта чи суб’єкта політичного життя насамперед визначають результати політичних змагань.

Історичний досвід наочно демонструє і переконливо доводить, що усунення меншовартісних комплексів, змивання «намулу неволі» як наслідків багатовікового поневолення набагато важче завдання, але першорядне і значно важливіше, аніж просто суспільно-політичні, тим більш, декларативні, декоративні, поверхові зміни. Змінюються символи, змінюються президенти, депутати і уряди, але допоки не змінена психологічна установка нації, допоки їй не прищеплена надійна вакцина проти українофобії, малоросійства, плебейства, угодовства, до тих пір будуть паразитувати на її тілі різні пройдисвіти і виводитимуть на могилах наших надій і перспектив свої сатанинські танці різні реваншисти. Ми вже дуже довгий час перебуваємо в стані перманентної оборони, час перегрупувати сили і перейти до рішучого наступу. Україна породить нових Донцових і Бандер – тих, хто закличе, і тих – хто поведе. Альтернатива звучить так: або переможе націоналізм, або програє Україна.

– Як переконаний український націоналіст, якими бачите запобіжники для того, аби український націоналізм не зійшов на маргінес?

– Останнім часом з наростаючою тривогою спостерігаємо тенденцію: з одного боку ототожнення з націоналізмом звульгаризованого явища його, може й несвідомої, профанації шляхом надмірного демонстрування націоналістичної атрибутики (коли за символікою не видно людини, а може власне її за нею і немає) та бездумного проголошення ультрарадикальних, проте беззмістовних і безвідповідальних гасел та здійснення неадекватних і неефективних дій, а з іншого – огульного ототожнення з націоналістичним рухом та світоглядом явищ і осіб, котрі не мають до нього ані найменшого стосунку. Таким чином відбувається дискредитація і вульгаризація націоналізму в масовій свідомості та розмивання його підвалинних основ. Чи той, хто «дослідив» походження і первородство українців ще з дольодовикового періоду, або одягнув футболку з портретом Бандери і наліпив на авто червоно-чорну наліпку вже націоналіст? Чи той, хто говорить українською мовою і виступає проти московської агресії за соборність України вже націоналіст? Чи націоналізм – це все ж таки щось інше, якісніше, глибше, значніше, змістовніше і ґрунтовніше?

Незаперечним фактом є зріст національної свідомості широкого загалу українців. Завданням організованого націоналізму є цю свідомість, вибух національної енергії зорганізувати і спрямувати в суспільно корисному, конструктивному, ефективному напрямі, щоби, як не раз вже було в нашій історії, вибух національного завзяття не перетворився в «горіння солом’яного віхтя», безсенсове і безрезультатне.

Не забуваймо, що минуле – це наше коріння, з якого живимося, яке вивчаємо і робимо висновки, але наші ідеї, наша візія, наші концепції спрямовані в майбутнє, яке маємо збудувати для себе і нащадків.

– Чи маєте рецепт, як з огляду на сучасні тенденції зацікавити націоналістичною ідеєю молодих людей, ба більше робити щось таке, аби націоналізм ставав модним?

– Націоналізм є модним. Настільки «модним», що в його одяг спішно рядяться й ті, хто ще вчора рвав на собі сорочки за Путіна і «руській мір». Активна молодь дуже цікавиться націоналізмом. Назвіть іншу ідеологію, якою би більше молодь цікавилася «не задля лакомства нещасного». Комунізм? Лібералізм? Немає впливу лібералізму, а є вплив і «влив» зацікавлених іноземних чинників. Заберіть всі ці чужоземні гранди, гонорари, проекти, фуршети, поїздки… і не побачите де цей лібералізм подінеться. Штука в тому, щоби це була не просто сезонна мода на націоналізм. Націоналізм – це реальне служіння. Націоналізм має асоціюватися з ґрунтовністю, відповідальністю, результативністю. А щодо рецептів, то можна видати цілу «кулінарну книгу», штука в тому, щоб виростити, підібрати якісні «продукти» і фахового «кухаря».

14440710 1808166669402450 1853396526876229489 n

– Нерідко людей, які сповідують націоналістичну ідею, показують невдахами, такими, які в житті нічого не досягли. Чому так відбувається і кого із націоналістів-сучасників вважаєте такими, що мають свою життєву історію успіху, яка б могла слугувати прикладом для інших?

– Цікава постановка питання. Сповідують, чи лише декларують? От з ким я особисто був чи є знайомий. Кого знав, з ким пліч-о-пліч працюю, досі приятелюю. Зеновій Красівський, останній Крайовий Провідник ОУН (б) в підсовєтській Україні – півжиття провів у тюрмах, «псих ушках», засланні, але згадував, що «безмежно гордий за свій життєвий шлях», не лукавив, не звертав зі шляху. Для мене щодо успішності – це зразок. Слава Стецько – підпілля, німецькі тюрми, вимушена тривала еміграція, боротьба «контра спем сперо»… і депутат Верховної Ради, яка двічі зачитувала присягу перед усім парламентом. Я бачив її неймовірне щастя після цих подій. Якщо ж міряти успішність статками і посадами – Богдан Гаврилишин, Юрій Борець і Петро Яцик – успішні бізнесмени і щедрі меценати, або мої побратими ще з юнацьких часів – Голова Верховної Ради Андрій Парубій, екс віце-прем’єр, депутат, голова обласної ради, кандидат наук Олександр Сич, колишній Президент Києво-Могилянської академії та міністр освіти доктор наук Сергій Квіт, заступник голови СБУ, а нині народний депутат Андрій Левус, заступник міністра внутрішніх справ народний депутат Микола Величкович, двічі народний депутат із Сум Олег Медуниця, Генеральний Секретар СКУ, Голова ОУН (б) Стефан Романів… І всі вони вихідці з простих родин, і всі вони націоналісти.

Історія життєвого успіху для мене, – це достойно йти своїм шляхом. Пригадуєте останнє звернення козака Василя з «Пропалої грамоти» до хлопчика: «Людям служи…»? А не рахувати кількість неправедно нажитих багатств чи куплених титулів і посад.


Коментар до теми

Сергій Адамович, доктор історичних наук, професор ПНУ ім. В. Стефаника:

– Український націоналізм на сучасному етапі державотворення є становим хребтом державності, що об’єднує навколо себе інші патріотичні політичні сили задля збереження державності в умовах російсько-української війни. На відміну від європейських країн, де державність формувалася століттями і сьогодні ніхто не ставить під сумнів національну ідентичність французів, англійців і т.д., та і в сусідстві європейських держав немає агресивних сусідів на кшталт Росії, Україна змушена утверджувати як національну ідентичність, так і змагатися за соборність країни.

Окрім того, слід враховувати загальносвітову тенденцію поправіння політичних уподобань електорату. У цьому контексті носії націоналістичної ідеї як державницької будуть у перспективі відігравати помітнішу роль у державному управлінні, а націоналізм здобуватиме нових прихильників на сході і півдні України та закріплюватиме свої позиції в центрі країни.

 

Loading...

Інтерв'ю

Добрі справи по осені рахують…

Цього року жовтень несе нам не лише традиційні церковні, професійні та державні свята. Разом з...

29-09-2017 Інтерв'ю

Олег Баган: «Союз Тримор’я – цивілізаційна антитеза до Росії»

«Війна цивілізацій», «цивілізаційні розколи» – чуємо раз у раз в розмовах політологів. Що вкладають у...

07-08-2017 Інтерв'ю

Стефан Романів: У перспективі хотілося б домовитися про безвізовий режим з Австралією

Днями в австралійському Мельбурні закінчився ювілейний 15-й з'їзд («Здвиг») українських організацій Австралії, присвячений 70-літтю поселення...

16-07-2017 Інтерв'ю

Веб-дизайн