Середа, 22 лютого 2017 15:55

Польський фактор і українська «п’ята колона»

Автор Марія Бойко, Вголос

Інтерв’ю Олега Багана, керівника Науково-ідеологічного центру ім. Д. Донцова

– Чим викликане теперішнє загострення у сприйнятті української історії польським політикумом?

– Очевидно, що на заяви Ярослава Качинського щодо несприйняття ОУН Бандери, та постанови польського сенату про увіковічення спеціальним днем трагічних подій на Волині тощо треба дивитися комплексно, не вириваючи їх з контексту. А контекст такий. По-перше, поляки – це імперська нація, яка колись, нагадаю, контролювала велетенські простори між Балтикою і Чорним морем і вела зневажливу, репресивну, асиміляційну політику проти різних народів на цих просторах. Багато регіонів із цих просторів, а саме Литва, Західна Білорусь, Галичина, навіть Поділля, Волинь, увійшли в історичну свідомість поляків як «свої», «рідні», бо тут вони проживали довго і масово, тут буяла їхня історична героїка і культура. У нинішній Польщі ще зберігається свідомість, що в цих регіонах є багато етнічних, але дуже замаскованих, поляків і що в них не може бути щось такого, що б загрожувало Польщі. Тому поляки і сьогодні, і ще багато пізніше будуть намагатися якось виявляти, так скажемо, «ідеологічну зацікавленість» щодо цих регіонів. Тобто будуть під різними приводами втручатися в політичне, культурне, національне життя цих країв, якщо відчуватимуть якусь суспільну тривогу.

По-друге, зараз Україна переживає трагічний період своєї історії: її політична еліта абсолютно скорумпована, нація – розколена на українську і проросійську частини, суспільство великою мірою деморалізоване, Росія як віковічний ворог з усіх боків шарпає наше національне тіло. Ясно, що в нації, яка стоїть поряд, особливо в тієї, яка має велику частину земель України за «свої», виникає закономірне бажання втрутитися в цю трагічну ситуацію і спробувати щось геополітично скористати. Ось вона й шукає зачіпки, які б дали змогу глибше втрутитися в українські внутрішні події. Найзручнішими такими зачіпками можуть бути звинувачення за «злочини», скоєні в період 2-ї Світової війни. А це дуже типове і сприйнятливе для еліт сучасного демократичного Заходу. От наші «доброзичливі» сусіди й нагадують нам про «тоталітарність» і «кривавість» політики ОУН, про «Волинську різанину» і т. ін.

І по-третє, поляки, попри всі трансформації польської свідомості в період після 1945 року, залишаються нацією, яка зберігає, хоч і приховані, але міцні шовіністично-насторожливі комплекси щодо українців, зневагу до них. Тому треба з розумінням сприймати всі нинішні і майбутні намагання з їхнього боку якось ущипнути нас, принизити, очорнити нашу історію, дивитися на це як на об’єктивне явище і робити свою справу.

– Але ж історія самої Польщі не завжди була «білою»?

– Зрозуміло. Не згадуємо вже про польський масовий шовінізм у ХVІ-ХVІІІ ст. із сотнями тисяч жертв з боку українців. Нагадаємо тільки, що у міжвоєнний період Польща була авторитарною державою, коли Ю.Пілсудський мав майже диктаторські повноваження (1926-1935 рр.), тоді щодо українців, білорусів і литвинів велася системна і наполеглива політика асиміляції з усіма складовими: закриття початкових і середніх шкіл, цензура в пресі, відмова у праві мати свої вищі навчальні заклади, утиски за національною ознакою в аспекті кар’єри, гоніння на інтелігенцію, обмеження економічних прав. Вершиною цієї політики стали політичні акції «пацифікації» (замирення) і «санації» (лікування), які тривали у 1930-і рр. і означали організації регулярних погромів українського громадянського і культурного життя, цільових репресій проти активних людей, поліційного контролю за суспільством. На Волині протягом 1920-1930-х рр. проводилася спеціальна політика колонізації, тобто масового заселення краю відставними військовими (стшельцями), господарями, торгівцями і т. ін. Це все вело до систематичного і широкого національного приниження українців. Тож стимули польсько-українського протистояння постійно посилювалися і вибухнули, закономірно, у 1940-і рр., під час війни, коли виникли умови для відкритої ворожості.

– Ю.Пілсудський симпатизував Гітлерові?

– У 1930-і роки багато хто симпатизував Гітлерові, навіть один час Вінстон Черчилль, бо той демонстрував неабиякі успіхи – за шість років вивів свою державу зі стану депресії до рівня найсильнішої в світі. Власне, у цьому моменті криється велике фарисейство сучасної міжнародної політики і ліберальної пропаганди-ідеології. Це фарисейство пояснюється одною давньою мудрістю: «Диктують умови і правила гри ті, хто сильний, або принаймні прилаштувався до сильних і переможців». Наприклад, у 1940-і роки більше половини французів відкрито симпатизували німецькому нацизмові, загалом – фашизмові, і створили державу Віші на чолі з маршалом Петеном після завоювання Франції Німеччиною. Такої масової фашизації суспільства не було в жодній іншій країні Європи, крім відверто фашистської Італії, частково Іспанії і Португалії (але там була своя специфіка). Чи хтось сьогодні посміє дорікати Франції і французам за це? Ні. А чому? Тому, що у 1945 р. Франція виявилася серед держав-переможниць у 2-й Світовій війні і разом з ними почала диктувати програму політичної поведінки для інших. Тому сьогодні по-різному вишукують «військових злочинців» і «колаборантів» у слабких і малих країнах Середньої і Східної Європи, виловлюють за необґрунтованими підозрами поодиноких людей, як то нашого І. Дем’янюка, але «не бачать» факту, що майже ціла країна пішла на співпрацю з ІІІ Рейхом. Цей міжнародний цинізм переноситься і на сучасні протофашистські держави, насамперед Росію, авторитарний, напівтоталітарний, агресивно-імперський характер якої половина демократичного світу воліє не помічати і постійно закликає співпрацювати з нею. Україна ж, на жаль, наразі перебуває в таборі слабких, і тому кожен, хто хоче, збоку може її «копати»…

– Чому польські середовища з такою роздратованістю реагують саме на ОУН, на ім’я Бандери?

– Це теж закономірно. Адже ОУН – це та політична українська сила, від якої імперська, зверхня Польща зазнала кількох ударів і поразок. А хіба може простити хазяїн своєму слузі удари палицею? ОУН – це була та підпільна структура, яка підняла на завзяту, героїчну і безкомпромісну війну народ Західної України в дуже важкий час свого національного пригноблення. ОУН показала неспроможність польської поліцейської держави у 1920-1930-і роки придушити активний український національний опір. ОУН у 1940-і роки повністю ліквідувала польські політичні і воєнні впливи на більшості території Західної України. ОУН народила новий тип українського визвольного борця – непоступливого до фанатизму, дуже дисциплінованого, глибоко ідейного. Хіба можна все це простити? Степан Бандера ж став символом усіх цих героїчних і переломних діянь. Тому він перебуває в епіцентрі цього ненависного для поляків виру. Хоча треба зауважити, що його роль як вождя усіма ворогами України значно перебільшується, бо насправді феномен ОУН полягав у тому, що була підготовлена ціла генерація незламних борців від початку 1920-х рр., що кожного втраченого борця відразу замінював інший, такий самий принциповий і відважний, що всю Організацію проймали почуття великої відданості, наступальності і жертовності. Бандера зумів лише ідеально розвинути морально-ідеологічні та тактико-бойові інтенції ОУН, які були підготовлені іншими визначними націоналістами – Д. Донцовим, Є. Коновальцем, М. Сціборським, Д. Андрієвським, Ю. Головінським, С. Охрімовичем, З. Коссаком, Р. Шухевичем і сотнями їхніх найближчих соратників.

На жаль, дискредитацією ОУН займається не тільки Польща чи Росія. Їм в цьому активно допомагає «п’ята колона» всередині України. Так, нещодавно в інтерв’ю на опоблоківському каналі News One львівський ліберальний історик Ярослав Грицак акцентовано звинуватив ОУН в цільовому антисемітизмі, навівши нібито як доказ цього факт, що допоміжна українська поліція, до якої набирали людей від 1941 р. тільки за вказівками ОУН, здійснювала розстріли євреїв, допомагаючи нацистам. Але п. Грицак підступно перекрутив факти: він навмисно сплутав українську міліцію, справді організовану ОУН, яка проіснувала ледве один місяць – кінець червня – кінець липня 1941 р., з «українською допоміжною поліцією», організованою німцями для репресій, яка діяла від серпня-вересня 1941 р. до 1944 р. і в якій не було жодного націоналіста. Так ліберальний публіцист успішно допомагає роздмухувати міф про «великі і невиправдальні злочини ОУН», який дискредитує всю Україну в очах демократичного Заходу.

– Клубок польсько-українських історичних суперечностей зав’язаний дуже туго. Як же можна його розв’язати?

– Його розв’яжуть три основні фактори: геополітика, наша впертість і наша мудрість. Геополітика підказує, аби ми не реагували на ось ці польські випади, аби завжди зберігали свідомість, що від польсько-українського порозуміння залежить доля цілої Середньо-Східної Європи, що російська загроза для цього мегарегіону є набагато більшою і небезпечно, що польсько-українська співпраця, в тому числі культурна, потрібна, аби зберегти і піднести унікальну середньоєвропейську цивілізаційну ідентичність. Наша впертість дає почуття спокою, віри в силу своєї справи, будувати свою національну пропаганду, незважаючи на різні провокації, в т. ч. місцевих провокаторів. Наша мудрість підказує, що треба розгорнути широкий діалог з Польщею, діалог в різних сферах – геополітики, націософії, політології, культурології, філософії, з метою подолання названих мною національних комплексів, які є в польському суспільстві на ґрунті задавненого мініімперіалізму і прихованого шовінізму; не ізольовуватися від неї на ґрунті «образи за випади», а, навпаки, пропонувати їй нові шляхи розвитку ось цієї середньоєвропейської ідентичності, про яку, до речі, багато говорив Митрополит Андрей Шептицький, підтримуючи Велеградські з’їзди Церков з країн Центральної Європи.

 

Loading...

Інтерв'ю

Юрій Сиротюк: «Маємо забезпечити статус української мови»

Конституційним статусом української мови як державної – нехтують. Її варто міцніше закріплювати в органах державної...

24-04-2017 Інтерв'ю

Валерій Гудзь — Народний Герой України

Викладач Бориспільського професійно-технічного ліцею, тренер з боксу районної спортивної школи Валерій ГУДЗЬ на передовій з...

21-04-2017 Інтерв'ю

Ігор Артюшенко: «Боротьба з корупцією – це горизонт, до якого треба йти»

Виявляється, подолання корупції зможе вирішити й екологічні питання в Україні, які, на жаль, зараз з...

10-04-2017 Інтерв'ю

Веб-дизайн