Четвер, 06 лютого 2014 17:37

Геннадій Іванущенко: Йде завершення циклу визвольної боротьби

Діана Ольшанська, газета «Данкор», м. Суми
Геннадій Іванущенко Геннадій Іванущенко

У той час як сумський історик, дослідник українського визвольного руху Геннадій Іванущенко в США і Канаді збирав документи минулого століття, в Україні несподівано для всього світу почалася нова революція.

Ми попросили його розповісти про результати поїздки і поділитися міркуваннями про перспективи Майдану і ролі української діаспори в сучасному революційному процесі.

Від написання історії до її творення

– Так вийшло, що початок революційних подій Ви пропустили?

– Так. І дуже переживав з цієї причини. Але події стали розгортатися так, що вистачило і мені.

– Ви були в Канаді, коли на світанку 30 листопада «Беркут» громив студентів і власними очима бачили реакцію української діаспори. Розкажіть про неї.

– Це був шок. У Торонто люди стихійно почали збиратись, щоб висловити протест. До того часу там вже пройшло кілька місцевих Майданів біля українського консульства, які збирали до 2-3 тис. людей. На знак протесту подала у відставку перший секретар посольства України в Канаді Наталія Голуб. Багато дипломатів, які працювали раніше і знаходяться в Канаді, висловлювали своє обурення і приходили до нас, щоб висловити свою підтримку. Звичайно ж, активізувалася робота українців, які мають досвід дипломатичної роботи, в громадських організаціях, щоб мобілізувати західний світ на допомогу Україні.

Примітно, що під час цих подій активізувалася четверта хвиля української діаспори. Це люди, які приїхали на заробітки зараз, вони більш прагматичні, про своє благополуччя піклуються більше, ніж про громадське життя діаспори. Але це якраз це жива ланка, яка має безпосередній зв'язок з Україною через батьків, родичів, друзів. Зараз вони дуже активно підключаються.

Для себе я зробив висновок: український світ великий, сильний і солідарний. Це важливо знати українцям і там, і тут. Завдяки таким моментам, як Майдан «зшивається» історія і сучасність.

Майдани – це тектонічні моменти (спрага свободи), які приглушені різними обставинами, але вони є. А це означає, що нація жива.

– Навіщо Ви їздили в Америку і Канаду?

– Це було відрядження тривалістю сім з половиною місяців – з 26 квітня по 13 грудня в рамках проекту Центру досліджень визвольного руху – наукової громадської організації, яка займається дослідженням українського визвольного руху XX століття і процесів, пов'язаних з ним. У березні минулого року ми запустили сайт (http://avr.org.ua) – це Електронний архів визвольного руху, який відвідало вже більше 50 тис. користувачів. Для наповнення сайту нам бракувало документів, пов'язаних з подіями 1917-20 рр.

Перша частина мого відрядження (півтора місяці) пройшла в Клівленді, США, де я працював в Українському Музеї-архіві. Решту часу, на запрошення української громадськості Торонто, займався упорядкуванням архіву Дослідного Інституту «Україніка». Крім того, читав лекції і робив доповіді на тему визвольного руху на Сумщині і Голодомору, тому що проходили офіційні заходи, приурочені до 80-річчя цієї трагедії. Я відвідав приблизно півтора десятка міст США і Канади і зробив близько 30 доповідей. Були зустрічі з українською громадськістю, канадськими вченими (наприклад, в Університеті Манітоби). На початку листопада відбулася велика міжнародна конференція в Прінстонському університеті (Нью-Йорк).

– Чим зарубіжним історикам може бути цікава Сумщина?

– Сумщина – єдина область, яка оцифрувала архівні документи на персональному рівні, що свідчать про Голодомор. Це дуже зацікавило вчених не тільки нашої діаспори, а й американських, канадських і європейських університетів. Під час конференції в Нью-Йорку ми домовилися про продовження співпраці. Вони зацікавлені, щоб ці документи були викладені в Інтернет, і вже з листопада ми почали викладати їх на сайті електронного архіву Центру Досліджень Визвольного Руху http://avr.org.ua Але події, пов'язані з революцією, трохи призупинили цей процес, тому що всі вчені-історики нині задіяні більше у творенні історії, ніж в її написанні. І це цілком зрозуміло...

Прямо з сайту Центру досліджень визвольного руху інформація розміщуватиметься на Сумському історичному порталі (history.sumynews.com). Усі зацікавлені, бажаючі самостійно шукати історичну правду, не особливо довіряючи інтерпретаціям, можуть подивитися, скачати, проаналізувати, підрахувати і зробити висновки.

– Які зустрічі за час поїздки Ви вважаєте найбільш цінними?

– Була дуже цікава зустріч в Нью-Йорку з однією людиною з Черкащини, з Холодного Яру, – паном Тихоном. В еміграції він дружив з отаманом Лютим-Лютенком і з нашим земляком Іваном Павловичем Багряним. Це була досить інформативна зустріч.

У Клівленді я познайомився з вихідцем з села Дубовичі (нинішній Кролевецький район). Як відомо, Дубовичі були центром української партизанки 20-х років. Звідти багато знакових фігур – і отамани брати Шуби, і сотник армії УНР Василь Падалка (мій співрозмовник був особисто з ним знайомий, ховав його на кладовищі Бавнд-Брук, в Нью-Джерсі).

– Що цікавого виявили в архівах?

– Там дуже добре поставлено питання історичної пам'яті у виданнях – дуже багато в свій час було видано. На жаль, ці речі тепер існують в одному-двох примірниках, і оцифровування дає їм друге дихання.

Я був просто вражений, як в деяких українських центрах піклуються про збереження першоджерел. Наприклад, в Клівленді знайшлася газета «Чорноморська комуна» за 1932-33 роки, вивезена з Царгорода (так в деяких українських виданнях тих часів називався нинішній Стамбул) колишнім сотником армії УНР. Там є дуже цікаві моменти. Наприклад, розповідь про те, як в кабінеті першого секретаря Одеського обкому зібрали агрономів, які говорили, що не треба в жовтні-листопаді сіяти, тому що це призведе до загибелі посівів. І агроном виходить з кабінету з глибоким переконанням, що перший секретар компартії більше розуміє в сільському господарстві, ніж він. Стосовно репресій, ментальні моменти збігаються один в один: Янукович прийшов на фракцію ПР і всіх «переконав», як треба «правильно» голосувати.

Дуже цікаві джерела є у Вінніпезі, який до Торонто був центром української діаспори в Канаді. Оскільки спочатку українських переселенців везли переважно на захід, на незаселені території, де в абсолютно жахливих умовах доводилося налагоджувати життя. Канадські українці жартома кажуть, що у них теж є «західняки» і «східняки». «Західняки» – це Вінніпег, а «східняки» – Торонто. У Вінніпезі дуже багато джерел саме 20-30-х років. Наприклад, в «Українському Осередку освіти і культури» зберігається вісім коробок особистого архіву засновника ОУН Євгена Коновальця, чотири коробки особистого архіву нашого земляка Євгена Онацького з Глухова і дуже багато відеоматеріалів. Серед них було знайдено відео з похорону Є.Коновальця 1938 року. Одна з цих бобін виявилася навіть оцифрованою, скоро можна буде побачити ці кадри на сайті Електронного архіву визвольного руху. Дуже багато збереглося листів та особистих спогадів, написаних у 30-х роках вже в Канаді, по свіжій пам'яті.

Сумський слід

– Що нового Ви виявили для людей, які цікавляться саме сумською історією?

– В інституті Св.Володимира в Торонто є 820 годин аудіозаписів (частково оцифрованих), в тому числі і спогади, що стосуються Сумської області. Розповідають люди, які пережили Голодомор, остарбайтери, дисиденти, ті, хто пережив Другу світову війну. Є один документ-спогад, де житель Західної України згадує, як в його будинку, нібито проходили переговори Ковпака, Руднєва з представниками УПА.

Помітна відмінність, як люди розповідають там, у вільному світі, і у нас. Тут досі бояться говорити. Коли ми з учнями Северинівської школи свого часу готували книгу про Голодомор, третина респондентів, які ділилися своїми спогадами, потім відмовилася ставити під ними свій підпис.

– Зібрані матеріали будуть тільки в електронному вигляді чи стануть основою для нових книг?

– Як і було заплановано ще під час моєї роботи в Держархіві Сумської області, я і надалі буду видавати томи збірників документів з історії Української революції 1917-20 рр. і повстанського руху 20-30 рр., ОУН-УПА на Сумщині, дисидентського руху. У перші-другі томи всіх книг, які надруковані, увійшли матеріали, "що лежали на поверхні" навіть в наших архівах, тематику яких можна визначити з описів, а тепер долучилося дуже багато документів діаспори, що показують життя наших земляків за кордоном. Є дуже яскраві особистості. Наприклад, брати Тимошенки з Конотопського району (Степан, Сергій і Володимир) – всі три були міністрами в різних урядах Української Народної Республіки (УНР) в 1917-1920 рр., Всі три в еміграції стали академіками декількох академій світу. Так от, Сергій Тимошенко був архітектором. У США, Канаді, Аргентині та Парагваї за його проектами було побудовано близько 400 церков. Для мене дуже важливо було знайти сліди його діяльності, щоб показати наскільки наші люди можуть бути успішними в демократичних умовах.

– А слідів перебування у Вінніпезі нашого земляка льотчика Степана Супруна, сім'я якого в 30-х роках повернулася до СРСР, Ви не виявили?

– Колись я познайомився з людиною на ім'я Марко Супрун. Він спочатку жив у Нью-Йорку, а тепер живе в Києві. У нього рідня з Конотопського району, с.Козацьке. Я запитував: чи немає якого-небудь зв'язку? Але він про це нічого не знав. Хоча, контакти з архівістами Вінніпегу залишились, – можна продовжити пошуки...

Тоді багато сімей, купившись на радянську пропаганду про українізацію, повернулися в Радянську Україну, згодом ставши жертвами репресій (наприклад, сім'я Крушельницьких...). Я зустрічав видання українською мовою, наприклад, «Української секції компартії США», або «Комуністичної партії Канади». Знаєте, чим ці видання цікаві для нас сьогодні? Вони з комуністичних позицій дуже активно критикують російський імперіалізм, як явище. Такі видання треба зберігати і показувати, як це виглядало на початку минулого століття, коли ще була віра у всесвітнє братство на рівні суспільної теорії. А в результаті «шило з мішка вилізло», і ми побачили, що за багатьма прекрасними гаслами про всесвітнє братство стоять певні імперіалістичні бажання.

Дійсно, комуністична пропаганда в ті роки була сильною, і багато сімей підпадали під неї, але після 1933 року «як ножем відрізало». А колишні комуністи, побувавши в голодній Україні, яким вдавалося вирватися назад вже переконаними антикомуністами, писали про це книги.

Як учора, так і сьогодні

– Що спільного у нинішніх революціонерів і учасників опору минулого століття?

– Твердість і непокірність. Незважаючи ні на що, українці змогли вистояти і зберегти свою ідентичність. У Канаді та США дуже багато українських установ. «Це будували наші батьки. Приходили з роботи і будували. Цент до центу складали на дитячий садок, школу, церкву...», – з гордістю розповідали мені нащадки наших емігрантів. Те ж саме і на Майдані: приходять люди з якихось наукових інститутів, різних установ в обідню перерву, довбають лід, набирають у мішки і несуть на барикади. Інші приносять молоко, теплі речі... Окрема тема – люди безпосередньо на барикадах по вул. Грушевського, день і ніч реально готові вмирати за НАШУ свободу. Це справжні герої!

Нам свого часу нав'язали штамп: менталітет українця будується на принципі «моя хата скраю», і коли нас душать, ми покірно схиляємо голову. Насправді, ми зовсім не такі. І ця солідарність, прагнення до свободи, бажання жити нормальним життям помітні, як в історичному розрізі, так і сьогодні.

З 20-х, 30-40-х років у відносинах народу з владою нічого, по суті, не змінилося. «Вони» - спадкоємці НКВД, SS, всіх окупантів, які тільки були в Україні. Якщо кидати «коктейлі Молотова» в друкарню, де друкуються листівки для Майдану, якщо відрізати людям вуха, катувати їх?!, Роздягати і знущатися на морозі, примушуючи співати Державний Гімн... Так що це таке?! Так можуть чинити лише окупанти.

– Як же вийшло, що після 22 років незалежності ми маємо стільки «окупантів» всередині країни?

- Радянське виховання, яке продовжилося і в 90-і роки. Маючи 15 років педагогічного стажу, я знаю, як непросто було виховувати молодь на прикладах справжніх героїв України, як це дратувало чиновників від освіти, яким потрібно було тільки байдуже стадо... Ось і бачимо сьогодні: і героїв, і рабів по різні боки барикад. Ми запитуємо: коли ми станемо європейцями? Після того, як витравимо з себе «совок». Цей «совок» дуже глибоко сидить і навіть справа не в поведінкових моментах, а в зневазі до особистості, до власності, до свободи. Це не притаманне нашим людям, все це було нав'язано, і частина народу була в такому режимі вихована. Це можна порівняти з ситуацією, коли під час Голодомору були постраждалі, були ті, хто намагалися боротися, і активісти, які служили більшовицькій владі. А ще були байдужі, такі ж, як і сьогодні є. Найстрашніша зброя – це байдужість. У будь-якій країні, не тільки в Україні, зло перемагало завдяки байдужості.

На Заході не все так просто

– Завжди українські повстанці сподівалися на допомогу Заходу, але ефективної підтримки так і не отримували. Які прогнози в сучасній ситуації?

– Світ набагато прагматичніший (не хотілося б говорити «цинічніший»), ніж ми собі уявляємо. Мої друзі, з якими я зав'язав стосунки, пишуть, що щоденно у них проходять маніфестації та Євромайдани на знак солідарності. Вони лобіюють інтереси українського народу перед зарубіжними політиками, але робити це дуже складно. По-перше, офіційні кола черпають інформацію з офіційних кіл. По-друге, існує дуже сильне лобі з дискредитації Майдану. Кажуть, що Путіним у свій час вкладені дуже великі кошти і в газети, і в певні групи людей, які там це роблять. Крім того, сама бюрократична і дипломатична машина не може так швидко переорієнтуватися, адже Україна була без п'яти хвилин партнер, а тепер треба вводити санкції.

Є ще один момент: світ так влаштований, що європейські країни зроблять свій крок тільки після того, як зробить його Америка. Санкції почалися з Америки, потім була Канада, зараз розглядає Європа. Та й у Європі є різні тенденції. Це не так просто, але світ вже шокований жорстокістю, і українці всього світу виявляють величезну солідарність, щоб донести правду. Для зарубіжних політиків, Україна – всього лише одна з 200 країн світу, і треба постійно пояснювати, розшифровувати і наполегливо відвойовувати інформаційний простір у протилежної сторони, яка дуже активно працює, і не тільки по відношенню до сьогоднішніх подій, а постійно, системно. Судіть самі: такий собі Віктор Поліщук з Торонто, з книгою якого «Гірка правда про УПА» носяться місцеві комуністи, в 70-их, тобто в розпал «брежнєвщини» безперешкодно приїжджає в Україну, ... набирає в архівах КГБ матеріалів і повертається до Канади. Українцям за океаном і зараз цікаво, – скільки таких «поліщуків» продовжують працювати проти нас таємно ... Я ніколи не думав, що в Америці комусь доведеться доводити, що Голодомор був геноцидом. Певні групи в наукових колах (без жодного сумніву, проплачені) працюють над дискредитацією нашої історії загалом та визвольного руху зокрема. А значить і над дискредитацією сьогоднішнього бажання українців стати вільним народом. Зараз йде завершення циклу визвольної боротьби XX століття з усіма характерними рисами, властивими попереднім періодам, в тому числі і боротьбою на «невидимому фронті».

– Як Ви думаєте, які перспективи у нинішнього Майдану?

– Ми переможемо. Але складно прогнозувати, – якою ціною і коли. По суті, громадянська війна вже почалася, тільки вона проходить не на географічних фронтах, а через душі людей. Лінія проходить через етичні, ціннісні моменти. Йде протистояння між тими, хто виборює свободу, і тими, хто може продаватися і залишатися байдужим. Дуже показово, які групи протистоять один одному: з одного боку – народ і церква, з іншого – влада і банда. І зараз дуже важливо кожному визначити своє місце в суспільному процесі, ідентифікуючи себе з народом. Якщо українці себе усвідомлять нацією, тобто єдністю «живих, мертвим, і ненароджених, в Україні і не в Україні сущих», з нашим народом нічого не можна буде зробити. Він обов'язково переможе.

Loading...

Інтерв'ю

Віктор Рог: За Україну йде великий бій

Головний редактор всеукраїнського тижневика «Шлях Перемоги», публіцист, автор книг і численних публікацій з ідеології українського...

21-03-2019 Інтерв'ю

Юрій Шухевич: «Ніхто не зміг сплутати йому гри»

Про військове зростання воєначальників УПА, зокрема Головного командира УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича – центральної фігури...

05-03-2019 Інтерв'ю

Юрій Менцинський: «Багатолітня боротьба українців увінчається успіхом»

Його доля характерна для сотень тисяч українців, родини яких, рятуючись від московських «визволителів», змушені були...

21-01-2019 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн