Понеділок, 21 січня 2019 09:59

Юрій Менцинський: «Багатолітня боротьба українців увінчається успіхом»

Григорій Жибак, УІС
Юрій Менцинський: «Багатолітня боротьба українців увінчається успіхом»

Його доля характерна для сотень тисяч українців, родини яких, рятуючись від московських «визволителів», змушені були покидати рідні місця і податися у світи. Його життя – взірець служіння Україні, жертовної праці на ниві національно-визвольної боротьби, становлення та розбудови Української держави. Він народився 1936 року у Львові. У місті Лева здобув і початкову освіту. Далі – совєтська окупація Польщі згідно пакту Молотова-Ріббентропа. Прихильність батька до ОУН. На родинній нараді у діда, греко-католицького священика, отця-крилошанина Йосифа Мариновича, узгодили рішення, яке далося нелегко. Із величезним душевним тягарем залишали рідний край.

Юрій-Богдан Менцинський живе у далекій Австралії. Колишній Голова Спілки Української Молоді, Голова Об’єднання Українських Громад, Голова Ліги Визволення України, праця в дирекціях Фундації Українознавчих Студій Австралії та Ради Поневолених Народів. Нині допомагає Союзу Українських Організацій Австралії, є радником обласного Проводу ОУН. Наша розмова із цим непересічним чоловіком, активістом української діаспори в Австралії про життєвий шлях, боротьбу та працю, про бачення нинішньої України та шляхів її розвитку, про діяльність українських організацій на Зеленому континенті.

– Пане Юрію, у ранньому віці довелося вам залишити Україну.

 

– Ми вирушили на Захід. Щойно закінчилася війна. Опинилися в Англійській зоні, в таборах ДП. Були там українські таборові школи. Також я трохи відвідував німецькі. Згодом запрацювали емігрантські комісії. Не потрапивши до З’єднаних Штатів Америки, батьки прийняли рішення емігрувати в Австралію. Оселилися у західній частині, в місті Перт. Там я закінчив гімназію. Не маючи нагоди студіювати міжнародне право, почав вчитися на фармацевта.

У Перті майже не було української молоді. У пошуках рідного середовища подався спершу у Мельбурн, а згодом – у Сідней. Тут запізнав багато друзів. Був активним у житті громади, що привело мене у СУМ, до управи Об’єднання Українських Громад Нової Південної Валії. Через декілька років мені запропонували вступити в ОУН (б). Далі були Ліга Визволення України, Рада Поневолених Народів і Фундація Українознавчих Студій. У різні періоди я очолював СУМ, ЛВУ, працював у дирекціях ФУСА та Ради Поневолених Народів.

Нині допомагаю Союзу Українських Організацій Австралії, який очолює Стефан Романів.

Окрім Стефана Романіва хочу згадати доктора Любомира Лаврівського, Михайла Моравського, Степана та Ярослава Думу, які купу літ жертовно трудяться на українській ниві, є великими подвижниками. Приємно з ними співпрацювати.

– Доволі багатогранна діяльність…

 

– Так. Хочу ще доповнити, що із 1952 року і аж до 77 років життя ще й брав участь у хорах – світських, церковних. Здебільшого, це були українські. Також співав у відомому в Австралії хорі міста Мельбурн. Інколи був солістом (бас-баритон). Очевидно, це родинне. Принагідно хочу сказати, що я є близьким родичем відомого українського оперного співака Модеста Менцинського, який виступав на сценах Мілану, Стокгольма, Лондона, у Німеччині.

Ще в Перті я виступав за місцевий футбольний клуб, також був його секретарем. Перетлумачив багато трактатів з української на англійську мову.

Брав участь у багатьох дебатах українського дискусійного клубу. Будучи представником Української Громади в міжнародній Раді Поневолених народів обстоював права України. Також Рада висміювала сов’єтських бонзів – Брежнєва, Черненка, Андропова, нагадувала про Голодомор, наголошувала на необхідності радикальних змін в тодішньому СССР. І вони сталися після запровадженої Горбачовим «перестройки». Тоді перший раз приїхав в Україну. Шлях лежав через Москву. Бачив на її вулицях танки.

– Назагал, ви декілька разів приїжджали в Україну. Чи помітні зміни?

– Згодом ще чотири рази відвідував Батьківщину, рідний Львів. Зміни відчуваються. На краще. Але надто повільно вони діються. Очевидно, що кожному треба починати з себе, зі своєї справи, і робити її чесно та сумлінно. А ще треба втілювати ідеологію націоналізму в життя. Час скликання мітингів та вуличних маршів з плакатами Бандери та гаслами попередніх десятиліть минув. Треба запроваджувати принципи сучасного українського націоналізму і державного будівництва. Перейматися подіями на Донбасі, поверненням Криму, євроінтеграцією, рідною мовою, розкрити правдиву історію України-Руси, остаточно повернути престиж України та українців у світі.

Зараз я є радником Теренового провідника ОУН в аспектах зовнішньої праці. Беру участь у дискусійній групі визначних діячів США, Канади, України та Австралії, де аналізуємо політику сучасної України, обговорюємо виборчі процеси Президента України, до Верховної Ради, інші політичні аспекти.

Вірю, що скоро багатолітня боротьба українців увінчається успіхом і наша країна посяде гідне місце у когорті провідних держав світу.

Loading...

Інтерв'ю

Віктор Рог: За Україну йде великий бій

Головний редактор всеукраїнського тижневика «Шлях Перемоги», публіцист, автор книг і численних публікацій з ідеології українського...

21-03-2019 Інтерв'ю

Юрій Шухевич: «Ніхто не зміг сплутати йому гри»

Про військове зростання воєначальників УПА, зокрема Головного командира УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича – центральної фігури...

05-03-2019 Інтерв'ю

Стефан Романів: Терор, який був у 1932 році, і терор, що сьогодні на окупованих територіях, мають одну мету – винищення

Минулого тижня у Києві відбувся XI Світовий Конгрес Українців – ініціативи, що координує роботу 20-мільйонної...

10-12-2018 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн