Понеділок, 30 вересня 2019 16:51

Боляєнь Сиресь: Досить «просити»! Наше право – вимагати!

idel-ural.org
Боляєнь Сиресь Боляєнь Сиресь

Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю ерзянського Інязора Сиреся Боляєнь із редакцією газети «Ерзянь Мастор».

Як ви знаєте, на Раськень Озкс (Народному молінні), що відбулося 13 червня 2019 року неподалік села Чукали Великоігнатовського району, Інязором був обраний Сиресь Боляєнь – Олександр Болькін. Місце його народження – село Папулево Ічалківського району, а юність минула у Великоігнатовському районі. Вже сорок років він живе в Україні і воював за неї. Як він каже – «За Україну». Обрання його народним Інязором викликало неоднозначну реакцію серед ерзян. Досі тривають суперечки: як це так – людина «зі сторони» на Раськень Озкс обрана Інязором?

Ерзя і редакція захотіли більше знати щодо думок та планів цієї людини. Ми надіслали питання йому і ось що він відповів.

- Доброго здоров’я, Боляєнь Сиресю, ерзянський Інязоре!

- Доброго здоров’я всім ерзянам! Дякую за ваші запитання!

- Розкажіть про себе. Як Ви опинилися в Києві?

- Кожна імперія прагне до нівеляції внутрішніх кордонів, кордонів між народами та їхніми культурами. Імперія жадає уніфікації, адже ідентичність і самосвідомість – це зерно, з якого може прорости мрія про власну державність. Винятком не є ані Російська імперія, ані Радянський Союз. Вони активно переміщували людей з одних територій на інші, намагались за всяку ціну зруйнувати усталені зв’язки всередині національних та релігійних спільнот. Хоча Радянський Союз стверджував, що метою цієї політики є формування людини нового типу – «людини радянської», насправді ми чудово розуміємо, що така політика була продовженням старого імперського наративу – перетворення всіх, хто живе в СССР на росіян. Адже радянський інтернаціоналізм – це, насамперед, російська мова і російська культура, яка мала бути фундаментом для «дружби народів». Людей відправляли працювати, розбудовувати підприємства чи служити в армії за тисячі кілометрів від рідного дому, де вони були відрізані від свого мовного середовища, позбавлені можливості зберігати та розвивати свої культури. От, скажімо, відправили удмурта на роботу в Інститут металофізики до Києва. Хіба він мав можливість зберегти своє удмуртське коріння в місті, де немає жодного удмуртського дитячого садочку, школи, не знайти жодної книжки, навіть букварика удмуртською мовою? Такій людині пропонувалась інша альтернатива – бути носієм російської культури. Ось так одні народи сприяли русифікації інших народів, розмивали кордони між країнами, націями та культурами, переплавляючи всіх у великому російському плавильному казані.

Ця політика зачепила і мене особисто, мою сім’ю. Після закінчення військового училища мене розподілили в Україну. Коли Союз почав розпадатись, я був у Києві, була така дилема – залишатися чи повертатися до Саранська. На той час у нас з моєю жінкою Вірою було троє діточок, повертатись не було куди. Училище я закінчив з відзнакою і мені запропонували залишитись тут, в Інституті військово-повітряних сил. Так ми й залишилися в Україні.

- Дивлячись наперед: яке Ваше бачення, як ми можемо далі зберігати нашу мову, культуру, як розвивати їх, чи маєте Ви якусь програму?

- Добре питання! Щодо збереження та розвитку. Без реанімації?

Нам, ерзянам, бракує критичної самооцінки. Чесної самооцінки, а не за принципом «Сам дурень!». Іноді нам не завадить сторонній погляд на самих себе. Про що я? Перед тим як говорити про плани і майбутнє, давайте чесно дамо собі відповіді на такі запитання… Як змінилась Республіка Мордовія та ерзя поза Мордовією за останніх 30 років? Об’єктивно оцініть демографічну ситуацію, стан ерзянської мови і культури. Що залишилось від суверенітету Республіки Мордовія? У чому полягає причина цієї катастрофи?

Тільки чесна самооцінка дасть нам можливість будувати плани на майбутнє. Інакше на нас чекають нові «повітряні замки» – тобто розмови про дружбу народів, про рівність, про розквіт ерзянської культури. Ці пустопорожні балачки ми чуємо від чиновників десятиліттями і це в Республіці Мордовія, де ерзяни не мають жодної ерзянської гімназії.

Мені закидають, що я маю громадянство України, і станом на сьогодні не живу в Ерзянь Мастор. Так, дійсно, станом на цей момент я не можу повернутися на Батьківщину. Однак це не означає, що я не бачу і не розумію в якому становищі опинився мій народ. Наведу конкретний приклад, щоб не говорити про абстрактні речі. Наше становище в Російській Федерації в рази гірше ніж становище угорців в Україні. Угорці на Закарпатті мають власні школи, власні училища та інститути, свої газети, сайти, радіо- і телепередачі. Легально діють угорські політичні партії (і то не одна), які ведуть свою політичну агітацію, розміщують рекламу угорською мовою. У мене питання. Чому всього цього не мають ерзя в Росії? Кажуть, що в угорців є своя держава – Угорщина, ось вона і дбає про своїх. Стоп. Тобто Російська Федерація – це за визначенням чужа держава для ерзян? Вона не може бути батьківщиною для ерзян, вона не може нам створити такі ж умови, які Угорщина створює для угорців? Ні, неправда? Я щось перекручую? Росія для ерзян не чужа? Тоді в чому проблема? Чому всі ці права недоступні для ерзян? Хіба ми чужі в Російській Федерації?

Російська влада активно насаджує думку, що ерзя самі винні, що ерзянська мова і культура втрачають свої позиції. Часто можна почути: «Вам ніхто не забороняє говорити своєю мовою вдома, на кухні. Все залежить від батьків – вони не вчать дітей ерзянської, тому мова зникає». Це все маніпуляції. Якщо Російська Федерація – це держава не тільки для російської нації, але й для всіх народів, що населяють її землі – влада зобов’язана створювати умови для розвитку і збереження наших культур. Саме створювати такі умови, а не констатувати, що цілі культури зникають – бо «батьки самі винні».

Так, світ глобалізується, бездержавним народам дедалі важче зберігати свою ідентичність. Однак ви подивіться, які умови створюють цивілізовані держави для бездержавних народів. В Іспанії каталонська і басконська мова і культура на такому рівні розвитку, що ерзянам і не снилося. І це в монархії з королем, а Російська Федерація ніби ж федерація, тут поки президент, а не монарх. Навіть у Великій Британії (теж монархії) успішно рятують мови, якими спілкується 50-60 осіб. Яскравий приклад – менська мова. В Британії, на острові Мен, існує спеціальна гімназія, де предмети викладають менською мовою, держава створює систему заохочення, щоб мотивувати батьків і учнів відроджувати менську мову. Органи місцевого самоврядування заохочують проводити окремі засідання менською мовою. Уявіть, щоб хтось поставив питання: «Чому Уряд Республіки Мордовія не проводить свої засідання ерзянською?».

Отже, як нам, у наших умовах, розуміючи, що Російська Федерація не буде ставитись до ерзян так, як Британія ставиться до менців, зберігати й розвивати свою мову та культуру?

1) Створювати сучасний контент ерзянською мовою: книжки, сайти, аудіо книги, відео тощо. Зафіксувати якомога більше інформації ерзянською мовою в інтернеті. Це потрібно для того, щоб в майбутньому, коли на землях Ерзянь Мастор виникнуть сприятливі умови для відродження нашої ідентичності, ми мали певну базу на яку зможемо опертися.

2) Домагатися від федеральної та республіканської влади виконання зобов’язань, які покладені на них конституціями РФ та РМ: створення повного освітнього циклу ерзянською мовою – від дитячого садочку до університету.

3) Вимагати, аби ерзянська дійсно набула статусу державної мови в Республіці Мордовія, а не була мовою привітань на фольклорних фестивалях. Російська мова може використовуватись поряд з ерзянською, а не замість ерзянської як це зараз відбувається. Лише тоді у молоді буде мотивація вивчати ерзянську, коли всі знатимуть, що ерзянська необхідна для побудови кар’єри.

- Які завдання поставили б Ви для Інєкужо, який буде скоро проводитися?

- Це ви сьомий «мордовський з’їзд» назвали Інєкужо?

Від п’ятого пройшло десять років, від шостого п’ять. Я читав резолюції цих з’їздів. Це з’їзди! Сутність їх така ж як і з’їздів компартії! Зробити гарну картинку про щасливе життя ерзян та мокшан. «Дивиться, люди зібралися, беруть участь, влада цікавиться…»

А який результат? Перша частина кожної резолюції підкреслює, як добре живуть народи ерзя та мокша, як багато робить влада для їх збереження. У другій половині розповідається як делегати планують покращити життя народів. Виникає питання: чого покращувати якщо і так «все добре»? Чому в жодній резолюції немає про те, що саме виконано з рішень попереднього з’їзду? А тому, що в резолюції читаємо: Просити… Рекомендувати… Активізувати… Підвищити… Покращити…

Покращили? Ерзянська мова вивчається раз на тиждень. Факультативно!

Такі зібрання мають вести діалог із владою, говорити про наші проблеми. Де ерзянська гімназія в Саранську? Де бодай один ерзянський інститут? Чому досі в столиці Республіки Мордовія немає пам’ятника Пургазу? Якщо з’їзд не буде порушувати цих питань – тоді в чому сенс його існування?

Чому голови адміністрацій, інші чиновники не говорять ерзянською чи мокшанською? Нема бажання? Але це неповага до народів, це зверхнє поводження. Немає розуму? То як тоді вони керують?

«Завдання» мої «мордовському» з’їзду будуть прості: припиняємо брехати собі та своїм народам. Справи погані, як у мокшан, так і в ерзян теж.

Досить «просити»! Наше право – вимагати! Треба примушувати чиновників, а не просити. Бо їх праця оплачується з бюджету, а бюджет наповнює народ.

- Ви далеко живете, чи розумієте Ви, як складно буде Вам працювати у справі збереження ерзян?

- Так, я живу далеко від Ерзян Мастор, але саме ця обставина дозволяє мені говорити те, про що думають, але не можуть відкрито сказати ерзя в Російській Федерації. Я дуже добре розумію те, як складно працювати, бо ми вже працюємо.

- Росія і Україна зараз не дружать. Може українська влада намагається просто використати Вас з однією метою, метою розвалу Росії?

- Хороше питання! Якщо це дійсно так, яка ваша думка, чому саме Україна намагається «розвалити» Росію? Не треба відповідати.

Я вже і говорив і писав. У нас нічого не вийде, якщо ми й далі будемо брехати собі. В наступному місяці у Києві я буду складати присягу на вірність ерзянському народові. Але й зараз я можу подивитися в очі будь-якому ерзя і сказати: я ніколи не буду дурити, шукати «красиву відповідь» на гострі питання. Я вважаю, що це звичайна справа для Інязора. Тому маю побоювання, чи залишаться мої слова в інтерв’ю.

Не дружать Росія з Литвою. Силою відібрати в сусіда території – це називається військова агресія. Так, для російської армії це звичний стан – воювати за межами Росії, при цьому одночасно стверджувати, що «нас там немає» і пишатися своїми військовими здобутками. Українці за своєю суттю не є імперцями, тому з ними легше знайти спільну мову, ніж із росіянами, в яких повсюдно фантомні болі за втраченими територіями.

Так, я воював за Україну. Так, я пишаюся тим, що я підполковник Збройних Сил України. Я захищав Українську державу на її територіях, я не захоплював управління поліції у Воронежі, я не захоплював російських церков у Тамбові. Я ніколи не робив у Росії того, що робив в Україні «лідер ополченців» Ігор Гіркін – росіянин, який приїхав із Москви, щоб воювати на території України.

Я пишаюсь своєю службою у ЗСУ – бо знаю, що українці воюють на своїй землі і чужих кордонів не переходять. Гадаю, що я гідно презентую свій народ перед українцями та іншими націями. Ніхто, дивлячись на мене не може казати, що ерзяни боягузи, чи не вміють, чи не сильні, чи «пасуть задніх»…

Чи використовує мене Україна? За весь час, що я живу в Україні, до мене жодного разу не звернувся представник СБУ або якийсь чиновник з проханням зробити ту чи іншу заяву, комусь подзвонити, щось написати або кудись з’їздити. За це я також ціную Україну. До речі, я публічно гостро критикував і продовжую критикувати чинного Президента України Володимира Зеленського. А тепер запитайте себе: як багато ерзян можуть публічно, зокрема і в ЗМІ, гостро критикувати Путіна, Волкова? Он Кшуманцянь Піргужа викликали «на килим» до міністра культури РМ тільки через те, що владі не сподобалось, що мене обрали новим Інязором.

- Бути Інязором! Яке значення мають для Вас це слово і ця посада?

- Бути Інязором – це жити життям свого народу, хворіти на його хвороби, не спати від його проблем, думати як змінити наше життя на краще, приймати рішення та виконувати їх. Моя місія на посаді Інязора – пояснити ерзянам, що ми є окремим народом, який має власні інтереси, часто відмінні від інтересів Волкова, Путіна чи інтересів Російської Федерації. Ми повинні сформувати власний погляд на світ. Якщо ми хочемо знайти своє місце у світі – нам потрібно подивитися на світ ерзянським поглядом.

- Дякую за відповіді!

- Дякую за питання. Слава ерзянському народу!

Loading...

Інтерв'ю

Тарас Рондзістий: «Виховання патріотів – пріоритетна українська справа»

Цього року вп’яте відзначають в Україні на державному рівні День захисника України. З цього приводу...

14-10-2019 Інтерв'ю

Боляєнь Сиресь: Досить «просити»! Наше право – вимагати!

Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю ерзянського Інязора Сиреся Боляєнь із редакцією газети «Ерзянь Мастор».

30-09-2019 Інтерв'ю

Олександр Сич: «Нарікають на ворога слабкі. Сильні – стискають зуби, роблять висновки і готуються до нового бою…»

Політичні виклики часу. Ексклюзивне інтерв’ю з заступником Голови ВО «Свобода», політологом, доктором історичних наук Олександром...

27-08-2019 Інтерв'ю

Веб-дизайн