Середа, 14 жовтня 2020 19:34

Ігор Лосєв: «Я думаю, що нашому народові потрібно років 20 хорошої національно-патріотичної диктатури»

Яна Федюра
Ігор Лосєв: «Я думаю, що нашому народові потрібно років 20 хорошої національно-патріотичної диктатури»

Навколо мови ніхто не буде об’єднуватися. З такою заявою виступив президент України Володимир Зеленський.

Так, в інтерв’ю виданню «Politico Europe» глава держави заявив, що Кремль намагається повернути Україну до СССР. А задля цього – спекулює на «захисті» російської мови. Втім, за словами Зеленського, така політика є програшною для РФ. Адже, по-перше, Україна – демократична та ліберальна держава, де багато в чому присутня російська мова. А по-друге – навколо мови ніхто не буде об’єднуватися.

Ця заява гаранта привернула до себе увагу значної кількості українців – зокрема тих, хто вважає питання мови одним з ключових для держави. Відтак і у ЗМІ, і в соцмережах уже розгорілась дискусія: довкола чого повинні об’єднуватись українці для свого успішного розвитку і яке місце у всьому цьому повинна займати мова.

«Вголос» обговорив ці питання із доцентом Національного університету «Києво-Могилянська академія» Ігорем Лосєвим.

– Фактично всі українські політики вже не перший рік говорять про те, що для досягнення успіху «Україну потрібно зшивати», а українців – об’єднувати. Щоправда, ніхто конкретно не каже – довкола чого? Довкола мови? Довкола економіки? Є ще якісь варіанти? Ви як вважаєте?

– Треба об’єднатися навколо ідеї вільної, заможної і незалежної держави. Держави, яка обрала свій геополітичний шлях до Європи і НАТО. Це і може об’єднати українців. А решта…Російська мова не об’єднає ніяк. Бо ідея приєднання до Росії чи якихось новоутворень, які вона пропонуватиме, приваблює лише незначну частину маргіналів, російську агентуру в Україні і сам Кремль. А об’єднати український народ ця ідея не зможе. Тим більше, після 2014 року, коли Росія показала своє справжнє обличчя.

А українська мова – може і повинна єднати українців. І буде це робити. Якщо нинішня влада в Україні не заважатиме цьому. Бо ми вже багато чули таких ідей про те, що нібито українське нас роз’єднує, а російсько-радянське – об’єднує. Ми чули таке про історію ОУН і УПА, нібито це щось таке одіозне, що Україну ніколи не об’єднає. Але ми бачили, що на наших очах ця ідея перейшла за східний берег Збруча, дійшла до Дніпра, перейшла на східний берег Дніпра і тепер вже вийшла на російський кордон. І знамените вітання вояків УПА «Слава Україні! Героям Слава!» тепер стало всеукраїнським. Виявилося, що ця ідея не роз’єднує, а об’єднує. Інша річ, що ніколи, про це треба говорити і розуміти це тверезо, ніколи нам не вдасться об’єднати українських патріотів з ворогами України. Це нереально. І не треба старатися це робити, як собі інколи дозволяє робити теперішня влада.

У нас є приблизно 15-20% населення, яке вже багато років демонструє своє негативне ставлення до України на всіх виборах і в усіх соціальних реакціях. Ви подивіться будь-яке соціологічне дослідження – знайдете ці 15-20%, які проти української мови, проти української держави, проти української культури, а натомість за те, щоб Україна знову увійшла до складу Росії й так далі. От з цими людьми об’єднатися не вдасться ніколи. Це нереально.

Що тоді робити із тими, з якими українцям не вдасться об’єднатися? Ігнорувати? Ізолювати? Вислати за межі країни?

– Тих, хто стає на шлях антиукраїнської діяльності – ізолювати, позбавляти їх можливості вести антидержавну діяльність. Для цього тих, хто це робить, варто карати відповідно до українського законодавства. В нас є статті відповідні, і за державну зраду, і так далі. Ну, якщо в нас колишня колаборантка, яка закликала путінські війська до Слов’янська, Неля Штепа, зараз знову балотується в міські голови, то оце якраз – намагання нинішньої влади українську націю примирити з її ворогами. Нічого доброго з цього не вийде. Тих, хто готовий бути лояльним чи хоча би нейтральним громадянином, варто в цих прагненнях підтримати. А вже якась частина, може, їхні діти й онуки, це зрозуміють, що є така держава Україна і треба жити, погоджуючись з її законами, і тоді вони просто стануть нормальними громадянами України. Згодом. Якщо вони побачать, що Українська Держава здатна себе захистити, покарати ворогів і захистити своїх прихильників. А Українська Держава, на жаль, на тому ж Донбасі і в тому ж Криму цього ніколи не демонструвала.

Яке має бути місце російської в Україні? У Львові, наприклад, досі працює 4 російськомовні школи. Частина політичної й інтелектуальної еліти роками вимагає закрити їх, але місцева влада на це не йде…Чому? І що з цим робити?

– Скільки україномовних шкіл в сучасному окупованому Криму? Жодної. А скільки україномовних шкіл залишилося на окупованому Донбасі? Жодної. Росія не церемониться в цих питаннях. Вона діє дуже жорстко. І в певному сенсі, виходячи з її інтересів, правильно. Якщо вони хочуть цю територію за собою закріпити – так і повинні діяти. У Севастополі вони знищили пам’ятник ВМС на честь їхнього заснування, знищили пам’ятник Гетьману Сагайдачному. От і все.

Якщо ми хочемо закріпити за собою певні території, ми повинні прагнути того, щоб вони були україномовними і українокультурними. А що стосується російських шкіл, то я не знаю, кого там виховують, чесно кажучи. Може, адептів «русского міра»? Крім того, в РФ, де живуть мільйони українців, немає жодної української школи. Росіяни іноді кажуть, що українці самі не хочуть…Але згадайте, що там зробили з єдиною українською бібліотекою у Москві – її розгромили, а директорку посадили. Такого ж терору, звісно, ніхто не захоче. Бо люди зважають на своє виживання, свою особисту безпеку й так далі. Тому гратися в лібералізм, в те, які ми тут гарні, усім усе дозволяємо…От ми догралися до 2014 року. А потім отримали десятки тисяч загиблих. Це розплата за псевдо лібералізм. Треба вирішувати ці питання.

Якщо дуже хтось хоче, то треба пояснити, це робиться в усьому цивілізованому світі. В Канаді мешкає мільйон українців. Жодної української школи уряд Канади за рахунок бюджету не збудував. Українська громада відкриває суботні й недільні школи за власний кошт. Те саме в Німеччині – там кілька мільйонів турків живе. І жодної німецької школи для громадян Німеччини турецького походження уряд Німеччини не відкрив. Але турецька громада має право на свої кошти відкривати ці турецькі школи. Так практично скрізь. І тільки Україна така добра, що власним бюджетом утримує якісь неукраїнські школи.

Для того, щоб Україна почала рухатися в напрямку розвитку, однозначно потрібен лідер чи політична сила, яка дасть цьому поштовх і контролюватиме весь процес. Чи реально зараз сподіватися на таку силу?

– Проблема в тому, що українці, на жаль, не можуть і не вміють елементарно організувати себе у побуті. От зараз страшна пандемія коронавірусу. Маски носять одиниці. А про гумові рукавички вже і мови нема. Соціальну дистанцію зберігають одиниці.

Так люди поводяться й на виборах. Добре сказав завідувач кафедри політології Києво-Могилянської академії Максим Яковлєв. У нас такий звичай: прийти на вибори, не дивлячись проголосувати за ідіотів і зрадників, а потім взяти бандуру, вийти на берег Дніпра та співати тужливих пісень про те, як важко жити в неволі.

Я думаю, що нашому народові потрібно років 20 хорошої національно-патріотичної диктатури. Інакше нічого не вийде. Не можна одразу з тоталітарного суспільства стрибати в демократію. Це як колись Монгольська народна республіка в часи СССР – здійснила стрибок з феодалізму в соціалізм. Так і в нас тепер – стрибок із тоталітарної держави в демократію. В результаті ми й маємо – дикість, беззаконня, хаос, статус найбіднішої країни Європи і тому подібне.

Це наслідок «демократії», до якої ми ще не доросли. Бо що таке демократія? Це такий спосіб правління, коли є демос. А демос – це спільнота відповідальних громадян. Відповідальних за себе, за свою родину, за свою країну і так далі. У нас є демос, але він – 20% населення в кращому разі. А все решта – ватники різного штибу. Через це ми і маємо таку «демократію», яка по суті є всевладдям олігархів. Олігархи користуються тим, що 80% населення – це стадо, яким дуже легко керувати, в тому числі – за допомогою картинок по телевізору.

У нас же досі є люди, які вірять, що Володимир Зеленський – це сільський вчитель. Хоча навіть Василь Голобородько у фільмі «Слуга народу» ніякого відношення до села не мав. Він там показується як міський вчитель. А сам Зеленський ніколи ніяким вчителем не був. То це який рівень мислення у людей, якщо вони не здатні відрізнити персонаж від актора, який його зображує? Навіть радянські люди у цьому відношенні були на порядок вищими. Вони чітко розуміли, що радянський актор Леонід Броньовий і шеф Гестапо группенфюрер Мюллер – це абсолютно різні люди, хоча Броньовий у фільмі «11 миттєвостей весни» дуже талановито зіграв гера Мюллера. І радянським людям вистачало розуму не бігати по вулицях з палицями за Броньовим і кричати йому «Уб’ю тебе, фашист проклятий!» А тут… розуму забракло. Мільйонам людей забракло елементарного розуму! Що після цього говорити? Про які перспективи, про яку демократію? Люди ще не навчилися ворушити мізками. Наш народ ледачий на голову. Такий народ і вибирає таку владу.

Навіть нардеп Южаніна каже, що у ВРУ немає ніякої дисципліни. Депутати не носять масок, не зберігають соціальну дистанцію. Навіть спікер парламенту змушений їх просити вдягати маски, бо поводяться так, ніби коронавірусу для них не існує. То що, вони кращі, ніж їхні виборці? Такі самі.

Ситуація дуже важка. І розв’язувати її можна тільки у боротьбі.

За яких умов можливе встановлення тієї національно-патріотичної диктатури, про яку Ви згадали? У нас вже було три революції, були великі жертви. Здається, більшого «поштовху» вже й не вигадаєш…

– Я покладаю великі надії на зміну поколінь у наших Збройних силах. Коли вже підуть геть всі ці паркетні радянські генерали, полковники і підполковники. Коли молоді офіцери, які пройшли школу війни, прийдуть до влади у Збройних силах. Коли їм усе це набридне. Коли їх підтримають сотні тисяч людей, які пройшли війну – добровольці, офіцери ЗСУ, волонтери. От тільки від них чогось можна чекати. Бо я дивлюся, що відбувається із Верховною Радою. Коли люди туди потрапляють, з ними починають відбуватися якісь специфічні речі. Якесь це місце нездорове. Чи то влада впливає, чи то можливість зловживати посадою без особливих шансів на покарання… Але ця так звана парламентська демократія тільки шкодить нашій країні. Розкладає її остаточно.

У нас ці депутати незалежної України успадкували деякі принципи центрального комітету Компартії України. Там головна суперечка полягала у тому, щоб за будь-якої ситуації уникати відповідальності. І в цьому сенсі вони досягли величезного розвитку. Та сама традиція зараз у нас у владі – ні в якому разі не брати на себе відповідальність. Тому і маємо те, що маємо. Безвідповідальне суспільство, безвідповідальну державу, безвідповідальних діячів.

Послухайте телеефіри: нинішні політики кидають докори попереднім, а ті у відповідь починають доводити, що не причетні, не відповідальні, нібито не вони, а хтось інший вирішував… Виходить, що в нас взагалі відповідальних нема. А деякі з колишніх у відповідь починають сварити теперішніх. І так виходить, що колишній міністр – не влада, теперішній міністр – не влада. А хто тоді влада? Всі кажуть, що винна влада, і всі від влади відмежовуються. Виходить, що влади у нас нема?

Loading...

Інтерв'ю

Віктор Рог: Революція на Граніті – це перемога над страхом

  30 років тому, з 2 по 17 жовтня 1990 року, в центрі Києва протягом 16...

04-10-2020 Інтерв'ю

Соломія Фаріон: «Ми виховуємо молодь через дію»

Очільниця Молодіжного Націоналістичного Конгресу про співпрацю з центральними та місцевими органами влади, вплив на молодіжну...

03-09-2020 Інтерв'ю

Олександр Сич: Держава занурюється у безсистемне шарпання і втрачає свою ідентичність

Нині відбувається дезорганізація, порушення фундаментальних основ державного життя. Президент Зеленський світоглядно вихований у ментальному лоні...

03-06-2020 Інтерв'ю

Веб-дизайн