Середа, 04 червня 2014 21:00

Валентин Мороз: «Україну загнати в російську клітку вже неможливо»

Розмовляла Христина ПАРУБІЙ
Валентин Мороз Валентин Мороз

Про сучасну політичну ситуацію, проблеми сепаратизму і перспективи виходу України з кризи розмовляємо з українським істориком, політологом, багатолітнім політв’язнем радянської системи Валентином МОРОЗОМ.

– Пане Валентине, як Ви оцінюєте ситуацію, яка нині склалася в Україні?

– Я б її розглядав у різних вимірах. Нині Москва веде неоголошену війну і це нормальна річ. Жодна імперія не хоче віддавати свої колонії. Так було і буде. Для прикладу наведу римські часи. Коли Рим втратив Британію та Галлію, вони теж думали, що рано чи пізно знову заженуть ці країни у свою клітку, та цього не сталося. Рим вже ніколи не панував на французькій та англійській територіях. Тож те, що робить Путін – не новина. Мені пригадується думка, яку у 1919 році висловив Троцький: «втратити Україну, значить втратити голову». Він добре розумів, що таке Україна. Після нього ще лунали думки: «хто володіє Україною, той володіє Європою».

За нашу державу зажди була боротьба. Москва дуже не хоче, аби Україна вискочила із їхньої клітки. У ХІХ столітті навіть панувала теорія, що України немає, її вигадали німці, аби нашу багатющу землю відділити від єдиної, нероздільної Росії. Тому, я вважаю, така ситуація є природною. Нині у Володимира Путіна імперська шизофренія. Та я переконаний, йому не вдасться розділити Україну. Проти цілого світу війну ніхто ніколи не виграє. Як історик, я вважаю: в московській імперії було дві величини: перша – Україна, стратегічна і вигідна, а друга – Сибір. Україну вони вже втратили. Російський президент хотів виграти війну в Києві. Та люди перестали боятися смерті. Так, він виграв бій в Криму, однак донбасівці уже не ті. Росія знову хоче Україну загнати у свою клітку, та це вже неможливо.

– На Вашу думку, як далеко Москва може зайти у своїх зазіханнях?

– Нині усі події відбуваються лише у Луганській та Донецькій областях. Думаю, далі це не пошириться. Я так розумію, на Донеччині та Луганщині діють банди чеченців, туркменів, вірменів та інших найманців, котрих підіслала Москва. Я не дуже вірю у надприродну силу, та якось чув думку екстрасенса, котрий сказав, що то все спиниться на межі Донецької та Дніпропетровської області. Я ж собі згодом подумав: дійсно, у Дніпропетровській області є «Правий сектор» і він спинить їх.

– Чи можливо було спрогнозувати, що у ХХІ столітті Росія почне агресію проти усього світу?

– Я вважаю, що завжди сильніший буде імперіалістично поводитись проти слабшого. Так завжди було і буде. Для прикладу наведу Литву. Як Ви знаєте, Литва одна з перших відділилася від СРСР ще у 1990 році. Так ось, я чув інтерв’ю з першим міністром оборони Литви. Він розповідав, що Москва тоді робила те ж саме, що нині творить в Україні. Литовець зазначив: нам допоможуть у цій боротьбі, але коли ми самі будемо захищатись. Українська земля дуже багата і завжди якийсь агресор буде пхатися до нас. Коли я ще вчився у дев’ятому класі, у підручнику з економічної географії було зазначено, що Україна – унікальна зона. Таких унікальних, економічних, стратегічних зон є лише дві в світі: Україна і район великих озер на кордоні Америки і Канади. Звичайно ж, згодом це прибрали, аби не збуджувати гордість в українців.

– А що Ви думаєте про українську армію?

– До прикладу, у Радянському союзі мілітаризм був страшний. Тоді була величезна армія і затрачені великі кошти на неї. На мою думку, з 1945 до 1989 року велась третя світова війна, адже Москва завоювала пів світу, у тому числі Ефіопію, Кубу, Анголу, Мозамбік та Ємен. Та коли напала на Афганістан, ця нація зробила диво. Вони не лише розбили московських окупантів на своїй землі, але й спричинили розвал СРСР.

Чужий завжди намагається руйнувати армію свого противника. Володимир Путін зробив все можливе, аби дестабілізувати ситуацію. В українській армії роками були люди, вороже налаштовані до України. Російський президент через Януковича знищив українську армію.

Та згодом з’ясувалось, що є така сила, як «Правий сектор» та Самооборона Майдану. Вони дуже швидко організувалися і тепер воюють. Нині на усій східній Україні йде процес українотворення. Я не здивуюся, якщо невдовзі ми почнемо боротися за Кубань.

– Чи зважиться Москва на пряме вторгнення в Україну?

– А я вважаю, що це й є пряме вторгнення. ХХІ століття приречене на націоналізм. Адже найбільша проблема сучасного світу – перенаселення землі. Населення стає все більше і більше, а ми ж не будемо жити на Марсі. Буде люта боротьба за землю між різними народами. А тим більше за такий ласий шматок, як Україна. Та й за неї потрібно боротися. Російські війська вже є на території Донецької та Луганської області. Однак, як на мене, все залежить від ситуації. Найбільша пані світу – ситуація. Бог від неї не залежить, а всі інші – залежать. Ми залежали від московської нафти та газу, а от нині вже домовились зі Словаччиною про їх постачання. Після цих подій країна цілком вискочить із московської клітки.

– А Кримський півострів…

– Автономна Республіка Крим залежить від того, хто на континенті. Крим – це півострів, а континент на півночі – Україна. Якщо в Україні панувала Москва, то Крим був російським, але ж нині маємо українську владу тож Крим автоматично повинен бути українським.

– Де-факто нині іде неоголошена війна Росії проти України. Багато називають її війною нового типу чи гібридною. А як її трактуєте Ви?

– Я б не називав цю війну гібридною. Це звичайна російська агресія. Там немає сепаратистів. Це російські найманці, котрі воюють за гроші проти українців.

– Як Ви вважаєте, що може зупинити Росію?

– Лише наша сила. Мені здається, що вже протягом останніх днів наші війська перейшли у наступ, вони атакують. Думаю, вибори багато чого змінили. Люди гинуть з обох боків, та, мені здається, у ворогів жертв більше.

– Ви згадали за вибори, які відбулися нещодавно. А що Ви думаєте про нашого нового очільника Петра Порошенка?

– Бачте, я п'ятнадцять років без виїзду прожив серед англосаксів. І вони мене багато навчили. Я думаю, демократія – найменше лихо. Нічого кращого від неї не придумати. На минулих виборах найменше лихо була Юлія Тимошенко. Нині Петро Порошенко виявився успішнішим. Те, що Україна вибрала президента у першому турі, дуже показовий результат, оскільки нині триває боротьба за територію, за живу землю. Знаєте, я думаю, якщо йому вдасться нас відмежувати від російського газу, то він увійде в історію. От тоді Путін буде мати великий клопіт.

– Цікавить Ваша думка як історика: що чекає на Україну в майбутньому?

– Між сусідами завжди є ворожнеча і це природно. Україна, як геополітична одиниця, вже не зникне з мапи світу. Як будуть невдачі, трохи зменшимось, буде навпаки – ще й Кубань візьмемо. Адже на Кубані українське населення не зникло, генетика не зникає, вона велика річ. Гетьман Виговський колись висловив влучну думку: кордон України буде там, куди досягне козацька шабля. Між сусідами завжди будуть сварки. Ще з римських часів відома така приказка: товаришуй не з сусідом, а через сусіда. Бо той, що через сусіда, буде твоїм союзником. Однак я бачу, що Путін вже в Криму має проблеми, зокрема знищений туристичний сезон в Криму. Та невдовзі він буде мати ще серйозніші проблеми.

Довідка:

МОРОЗ ВАЛЕНТИН ЯКОВИЧ

Народився 15 квітня 1936 року в селі Холонів, Горохівського району на Волині в селянській родині.

Після закінчення школи вступив на історичний факультет Львівського університету, потім до заочної аспірантури (на очну не прийняли через незадовільну оцінку з історії КПСС). Працював тоді завучем і вчителем сільської школи, а з 1964 – викладачем Луцького, потім Івано-Франківського педінститутів.

Заарештований у вересні 1965, засуджений за ст. 62 КК УРСР (антирадянська агітація і пропаганда) до 4 р. таборів. Карався в таборі ЖХ-385-17-А в Мордовії, звідки в самвидав виходить його «Репортаж із заповідника імені Берії».

Після звільнення в 1969 пише статті «Серед снігів», «Хроніка опору», «Мойсей і Датан», які з’явилися в самвидаві. Новий арешт Мороза 1 червня 1970 року, особливо ж закритий судовий процес над ним з порушеннями законів, а також жорстокий вирок (14 років!) за тією ж ст. 62, ч. 2 КК УРСР, викликали гостру негативну реакцію не лише в Україні, але й за її межами.

Вище згадані статті були інкриміновані Морозові як антирадянські. Слід зазначити, що 1969 року КҐБ припинив був слідство щодо «Репортажу з заповідника імені Берії», а тепер за цю працю він був звинувачений.

Коли 17 листопада 1970 року в Івано-Франківську розпочався суд, виявилося, що він закритий, бо в залі засідань були лише учасники процесу. Мороз заявив протест проти незаконного закритого суду і відмовився у зв’язку з цим брати в ньому участь, відповідати на будь-які запитання і давати будь-які пояснення. Свідки В’ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба, Борис Антоненко-Давидович теж відмовилися свідчити в незаконному суді, заявивши, що вони могли б дати суттєві покази у справі, бо їхні свідчення в попередньому розслідуванні виявилися спотвореними. Навіть на оголошення вироку не були допущені близькі та друзі Мороза. Термін покарання, визначений судом, – 6 р. спецтюрми, 3 р. таборів особливо суворого режиму і 5 р. заслання з визнанням особливо небезпечним рецидивістом. Українська інтелігенція дуже різко відреагувала на беззаконня й жорстокість суду – було понад 40 протестів до Верховного Суду УРСР, у США й Канаді відбулися демонстрації протесту біля радянських посольств і консульств.

Мороз відбував тюремне ув’язнення у Владимирській в’язниці, його утримували в камері з карними в’язнями, які знущалися з нього, а один так порізав Морозові живіт загостреною ложкою, що мусили його взяти до лікарні і накласти шви. Після цього, на прохання Мороза і дружини, його помістили в одиночну камеру, де він пробув майже 2 роки. 1 липня 1974 року Мороз розпочав безтермінову голодівку, домагаючись переведення з тюрми до табору. Попри могутню хвилю протестів і заяв на підтримку Мороза як в СРСР, так і за кордоном, представник КҐБ сказав дружині Мороза, що він залишиться в тюрмі на весь термін.

Після закінчення тюремного терміну Мороза відправили в табір особливо суворого режиму в Мордовію, де він брав участь у голодівках і заявах протесту в річниці початку репресій в Україні і т.п.

Нарешті після 5-місячної голодівки в 1979 році, під тиском світової громадськості, влада мусила обміняти Мороза та ще чотирьох дисидентів на двох радянських агентів КҐБ.

Уночі з 27 на 28 квітня 1979 року у Нью-Йоркському аеропорту ім. Кеннеді представники радянських властей обміняли п’ятьох політв’язнів на радянських громадян Черняєва та Енґера, колишніх службовців ООН, засуджених у США на великі терміни за звинуваченням у шпигунстві. Жоден з обміняних не знав про це, згоди ні в кого не питали – акція була оформлена як позбавлення громадянства з подальшим видворенням із країни.

Спочатку Валентин Мороз оселився в Америці, викладав у Гарвардському університеті, опісля жив у Канаді, працював радіожурналістом, редагував часопис «Анабазис», з 1990-го року приїздив на батьківщину з лекціями «Україна XX століття». З 1997 постійно живе у Львові, викладає в університеті.

Автор багатьох книг та публікацій в українській періодиці.

Ірина Рапп

Loading...

Інтерв'ю

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Олег Медуниця: Віримо в перемогу України й робимо все задля цього

Вже рік як Організацію Українських Націоналістів очолює сумчанин Олег Медуниця. А от корені його роду...

17-02-2024 Інтерв'ю

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Олег Медуниця: Принцип «Україна над усе!» має стати об’єднуючим для всіх

Цими днями відзначаємо 95-річчя створення легендарної Організації Українських Націоналістів. В часи бездержавності саме ОУН підняла...

28-01-2024 Інтерв'ю

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії

Українська Перемога і розвал московії. Дві абсолютно взаємозалежні категорії. Без розподілу росії та проголошення на...

17-01-2024 Інтерв'ю

Веб-дизайн