Середа, 15 квітня 2015 00:00

Валентина Стрілько: «Історію Вишеньок, як і історію України, читати «без брому і валер’яни» неможливо…».

Розповідь Валентини Стрілько записав Олександр Сопронюк
Валентина Стрілько: «Історію Вишеньок, як і історію України, читати «без брому і валер’яни» неможливо…».

Валентина Стрілько вже давно легенда на освітній царині України. Золота середня школа в Гнідині, де директорувала: на цьому ґрунті постала згодом Мала Академія народних мистецтв, що ставила за мету відродити глибинні національні корені і традиції. Уже в самостійній Україні п. Валентина перша, з групою педагогів, стала до концепції української національної школи. Розроблені матеріали лягли в основу Положення про українську національну школу. Згодом – становлення та розвій асоціації керівників шкіл України.

Сьогодні – Міжнародний освітній фонд імені Ярослава Мудрого. Кандидат педагогічних наук Валентина Стрілько проводить тут Президентом. Посутній чин за програмами: «Українська школа ХХІ століття», «Софія Київська», «Україна крізь тисячоліття», «Здорові діти – здорова нація»…Недавнім часом з-під пера українського педагога на український світ зродилося унікальне шеститомне видання «На перехрестях тисячоліть. Нариси з історії, культури та побуту села Вишеньок». Наразі його автор, Валентина Стрілько, – про саме видання і роботу над ним.

Увесь мій рід, як по батьковій, так і по маминій лінії з Вишеньок. (Бориспільський район Київської області – О.С.). Тут народжувались, росли, жили та помирали мої пра-пра-пращури вишеньківці: піддані Київської Русі, козаки, служителі Києво-Печерської лаври. В моєму роду були хлібороби, народні майстри, прості робочі, дрібні торговці, будівельники, художники, науковці, письменники, журналісти, медики, вчителі, юристи, державні службовці.

Історичні обставини та політична ситуація безпосередньо зачепили нашу родину: мій дядько по маминій лінії Чечуга Семен Якович убитий 1920 року.

Мого діда Тютюна Силу Митрофановича жорстоко розкуркулили в 32-му, а його дружину згодом убили.

Таких фактів із життєпису мого роду, як із роду будь-кого з вишеньківців, можна наводити безліч. Долі багатьох і багатьох тісно пов’язані між собою. Рід мого батька Тютюна Василя Охрімовича переплівся з родами Пуриків, Ташлаїв, Кравчунів, Копилових…

Історія наших родів – це історія Вишеньок. Що більше ми про себе знаємо, то міцніша буде Україна. Повної, багатогранної історії нашого села, на жаль, немає. Якісь короткі історичні уривки, що за різних часів зводились до хронологічного порядку. Я довго чекала, що хтось колись усе-таки її дослідить і напише. На жаль, цей «хтось» за 70 років так і не з’явився. Намагався почати збирати історичні матеріали про село лише один наш односелець Т.О. Видиборець. Отже, мотиви написати цю книгу були цілком зрозумілі...

Праця вимагала неабияких зусиль і наполегливості. Але я вважала її за справу своєї честі і високого обов’язку перед рідним селом.

Мені вдалося максимально зібрати історичні документи, що стосуються села Вишеньок та написати нариси про його історію, культуру та побут, що вмістилися в шість томів, од найдавніших часів до проголошення незалежності України.

Знайдені історичні матеріали дали всі підстави зробити однозначний висновок: таких давніх, багатих на унікальну історію сіл у Бориспільському районі немає.

Такий же висновок у ХІХ ст. зробили історики.

Село Вишеньки мало поважну роль у Київській державі, тут – джерела слов’янських народів.

Історія села впродовж усіх майже 22 тисяч років багата не тільки на історичні знахідки та українські традиції, колоритний побут, вона переповнена трагізмом людських доль.

Історію Вишеньок, як і історію України, читати «без брому і валер’яни» неможливо…

Однак прочитати її треба, навчити дітей, аби знали і шанували своє коріння та любили Україну. Це в книзі, я б сказала так, переддень прийдешнього.

У ІІ томі видання – нариси про історію Вишеньок за період з 1900 по 1941 рік. Це були чи не найважчі роки для вишеньківців. Радянська влада на селі насаджувалась насильством і кров’ю. Війна і тотальне пограбування селян. Одна по одній приходила велика біда майже в кожну вишеньківську родину. Лише Голодомор 1932–1933 років поклав у землю майже половину села. Жорстокі політичні репресії, розкуркулення також забрали сотні життів моїх односельців, вишеньківців.

Червоний терор не оминув нікого, позначивши чорний слід як в історії України, так і в історії Вишеньок. Історичні документи, що їх подано в книзі, посвідчують злочинну, антинародну суть органів радянської влади. Вони знімають завісу таємничості у Вишеньках «десятихатників» та «двадцятихатників», робота яких передувала масовим арештам та смертям вишеньківців. Виписки з кримінальних справ та вироки «трійок», що базувались лише на доносах односельців, яскраво ілюструють сталінську політику «батьківського» піклування про радянський народ.

Тут також нариси про народні ремесла вишеньківців, сільську народну метеорологію, унікальні вишеньківські світлини першої половини ХХ ст.

В третьому томі видання подані матеріали про долю вишеньківців у часи Другої світової війни. Це не тільки розповіді про героїзм наших односельців на фронтах, де багатьом судилося героїчно впасти на полі бою. Читачам пропонуються унікальні, зовсім недавно розсекречені архівні документи про роботу громадських господарств (колишніх колгоспів), що працювали під керівництвом німецьких окупантів, і в яких працювало близько двох тисяч вишеньківців.

До сліз зворушують спогади колишніх остарбайтерів, які 1942 року були насильно вивезені до Німеччини на примусові роботи. Авторові вдалося віднайти понад 100 листів вишеньківців, написаних 1943 року з Німеччини до своїх родичів у Вишеньки, що їх вилучили органи КҐБ СССР і вони понад сімдесят років зберігалися в тамтешніх архівах.

Трагічними постають долі солдатів-вишеньківців, що потрапили в полон.

Протягом Другої світової війни не припиняли діяти каральні органи радянської влади: наших односельців, як і 1937 року, судили нізащо. Доля більшості з них до сьогодні – невідома.

Я знайшла 111 імен вишеньківців, які загинули в роки Другої світової війни, але їхніх прізвищ немає на меморіальних плитах. Наші герої загинули в Україні, Росії, Білорусії, Австрії, Угорщині, Польщі, Литві та в інших державах Європи, але їхні імена були несправедливо забуті.

Цікаві нариси про історію вишеньківського рушника, вишеньківські орнаменти, а також  про нашу сільську майстриню Галину Трохимівну Горбач.

В IV томі видання – матеріали про історію, культуру та побут села після Другої світової війни до часів проголошення незалежності України. Друга половина ХХ століття для нашого села, як і для всієї України, була нелегка. Не встигли вишеньківці прийти до тями після страшних наслідків війни, оплакати загиблих, як приспіла нова біда – голод 1946-1947 років. Спогади вишеньківців – це глибина, стійкість та винахідливість, щоб вижити.

Зацікавлять читачів і розповіді про те, як мої односельці пережили державні позики, які наслідки для демографічної ситуації в селі мала радянська влада.

Окраса IV тому – нариси про яскраві постаті села, якими може пишатися кожен вишеньківець.

Не менш цікаві розповіді про неповторну культуру Вишеньок, зокрема, внутрішнє убранство хат, вишеньківську кухню та інше неповторне мистецтво сільських жителів.

Vтом – то чорне перехрестя життя вишеньківців.

…Політичні репресії в житті для Радянського Союзу були майже нормою впродовж багатьох десятиліть. За цей час засуджено, розстріляно або заслано в радянські концтабори мільйони безневинних людей. Більшість із них так і не повернулись до рідного дому. Інколи бувало й так, що засудженого до ув’язнення в таборі судили вдруге. До того ж, цього разу виносили смертний вирок. Про це добре пам’ятають у Вишеньках, бо саме так вчинили з їхнім односельцем Опанасом Отрошком. Після п’яти років ув’язнення його засудили до страти, і навіть дружина нічого не знала про смерть чоловіка, натомість і надалі мужньо боролася за його звільнення. Опанаса Отрошка виправдали, але... через рік після смерті. Так душогуби-кати не лише скарали ні в чому не винну людину, а й поглумились над його родиною. Та чи не в гіршому становищі опинилися ті, що й досі не отримали жодних відомостей про своїх рідних, яких радянська влада навічно затаврувала ганебним клеймом «ворогів народу». На всі запити про їхню долю надходила одна коротка відповідь: «Відомостей про запитувану особу немає, окрім дати прибуття до місця ув’язнення». Це означало, що машина репресій працювала до такої міри швидко, що її персонал не встигав фіксувати ні факту смерті, ні місця поховання засуджених.

Жителька села Вишеньок Марія Пилипівна Кияшко 1989 року намагалась дізнатися про долю свого батька, засудженого 1937 року до десяти років ув’язнення. Відповідь із Магадана прийшла коротка: «Судьбу Гончаренка Филиппа установить не представилось возможным».

Вишеньківців судили за абсурдними за своєю суттю доносами односельців та характеристиками Вишеньківської сільської ради, які писались під диктовку радянських слідчих. Заспівав пісню «Ще не вмерла Україна» чи покритикував радянських керівників за погану роботу, заховав від радянської влади у власному дворі пшеницю або картоплю, вирощену на власному городі, обстоював своє право відвідувати українську православну церкву чи до революції служив в царській поліції, потрапив у німецький полон – вирок один: «Розстріляти»! Вивезли насильно до Німеччини на примусові роботи, видали посвідчення, що ти там працюєш – 15 років, за «зраду Батьківщини». А посвідчення такі видавали всім вишеньківцям-остарбайтерам.

У III та IV томах нашого видання я подала короткий зміст кримінальних справ, за якими наші вишеньківці спочатку були засуджені, а потім (через десятиліття) посмертно реабілітовані. Вражає навіть не кількість засуджених, а те, що радянська репресивна машина не припиняла системно, щороку, знищувати людей, починаючи від 1930-го і впродовж майже усіх років ХХ століття. В жорна репресій потрапляли не лише українці, а й представники інших національностей. У Вишеньках, приміром, жили і румуни, і чехи, і представники інших національних меншин. Їх також не оминула репресивна машина. Існували рознарядки на те, скільки громадян інших національностей потрібно засудити, скільки взагалі людей мусять бути засуджені за належність до тої чи іншої релігійної конфесії.

У V томі мовою оригіналу подаються повні тексти кримінальних справ проти вишеньківців. Прізвища, імена та по-батькові свідків подаються в скороченому варіанті. На жаль, за браком місця, до нього ввійшла лише одна справа за кожен рік, починаючи від 1934 року. Це зовсім невелика частина тих матеріалів, які маю у своєму розпорядженні. Сподіваюсь, у майбутньому видамо їх уповні, адже це, вочевидь, засвідчує криваве минуле комуністичного режиму.

До VI тому ввійшли 82 листи вишеньківців, надіслані з німецької неволі, які після вересня 1943 року вже не доходили до рідних. Їх перехоплювали органи КҐБ СССР. Ці документи були розсекречені лише на початку ХХІ століття. Я випадково натрапила на ці унікальні зворушливі листи, які сьогодні можуть прочитати родичі тих, кому вони адресувались.

В VI томі також подані декілька списків жителів села 1921 року, з яких вишеньківці можуть дізнатись про те, скільки тоді їхні рідні мали землі, коней, волів та іншого сільськогосподарського реманенту.

Не менш цікаві імена і прізвища молодих хлопців, які народилися в 1902, 1903, 1904 роках, що їх 1921-го забрали до Червоної Армії. Це одні з небагатьох документів, які засвідчили кількість народжених у селі Вишеньки в дореволюційний період. Якщо 1903 року народилося 82 хлопчики, то можна припустити, що разом з дівчатками цього року народилося 164 дитини (дівчаток і хлопчиків зазвичай народжувалось однакове число).

Знакове порівняння з народжуваністю 2013 року, адже через сто років у Вишеньках народилося лише 38 хлопчиків і дівчаток. Це прикрий вислід радянського минулого.

Наше видання також містить унікальні українські народні пісні, записані від жительки Вишеньок Параски Антонівни Кошіль, 1927 року народження.

Світлини з життя вишеньківців, уміщені в цьому томі, надають йому особливої колоритності, переносять читача в атмосферу ХХ століття.

Насамкінець наголошу: це треба читати, знати, аби жила українська сутність, українське серце, душа, стояла тяглість українських традицій і наша історія.

Loading...

Інтерв'ю

Юрій Менцинський: «Багатолітня боротьба українців увінчається успіхом»

Його доля характерна для сотень тисяч українців, родини яких, рятуючись від московських «визволителів», змушені були...

21-01-2019 Інтерв'ю

Стефан Романів: Терор, який був у 1932 році, і терор, що сьогодні на окупованих територіях, мають одну мету – винищення

Минулого тижня у Києві відбувся XI Світовий Конгрес Українців – ініціативи, що координує роботу 20-мільйонної...

10-12-2018 Інтерв'ю

Леонтій Шипілов: «Вибори в умовах війни: маємо бути у всеозброєнні»

  Понад місяць працює нова Центральна виборча комісія, обрана 20 вересня. Присягу прийняли 5 жовтня. Українська...

18-11-2018 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн