Понеділок, 09 жовтня 2017 15:23

Великий Українець Ренат Польовий. Фото

Лариса ГРОМАДСЬКА
Великий Українець Ренат Польовий. Фото

6 жовтня у будинку культури міста Ірпінь відбувся вечір пам’яті Рената Польового (1927-2008), українського дослідника, мецената, дослідника кобзарства… На вшанування, які були організовані за сприяння Історичного клубу «Холодний Яр», Ірпінським міським осередком ВО «Свобода» та учасниками хору «Гомін», завітали друзі, рідні, побратими, митці, патріоти рідного краю.

Вів творчий захід Роман Коваль, дослідник історії України, письменник, президент Історичного клубу «Холодний Яр». Концертна програма перепліталася з виступами-спогадами про Великого Українця. Першим виступив Тарас Силенко, бандурист, заслужений артист України, у виконанні якого прозвучала пісня, яку у дитинстві Ренату співав батько, — «Ой, іду я лугом-долиною», а також «Ой, зійди, зійди, ти, зіронько та вечірняя», «Ой, світло-світла єси, ти, земле древньоруськая». Сергій Василюк, лідер гурту «Тінь Сонця», виконав пісні «Там на Кубані», «Меч Арея» і «Ніколи не плач» (присвячена Героям Крут). Бард, поет, волонтер 72 механізованої бригади ім. Чорних Запорожців Валерій Мартишко виконав власні твори. А кобзар, мистецтвознавець, заслужений артист України Тарас Компаніченко розповів про своє знайомство і спілкування з Ренатом Польовим — козаком, у якого була «душа правдивая». Він виконав власну «Думу про Савур-Могилу», пісню на слова Василя Стуса і «Тече Кубань аж у Лиман». Проте після закінчення вечора Тарас Компаніченко ще довго співав для членів Історичного клубу «Холодний Яр», для рідних і друзів Рената Польового, які згадували його щирим словом і українськими піснями.

Ділилися спогадами про Рената Польового і учасники хору «Гомін» Владислав Іщенко, Ніна Шапошникова, командир «Легіону Свободи» Олег Куцин. Депутат Ірпінської міськради, голова місцевого осередку ВО «Свобода» Богдан Мельничук розповів, що так і не вдалося поки що назвати одну з вулиць іменем Рената Польового у його рідному місті.

Видатний інженер-винахідник жив і працював в Ірпені.

Ренат Петрович був справедливим, щирим, мудрим, напрочуд вродливим чоловіком, лагідним, доброзичливим і романтичним. Але у той же час він був непохитним ідейним українським націоналістом, закоханим у Рідний Край. Він обійшов майже всю Україну — від Кубані до Карпат, досліджував культуру, звичаї, побут, вивчав пісні, історію. Йому пощастило знати багатьох відомих кобзарів: Євгена Адамцевича, Олександра Башловку, Олексія Нирка, Георгія Ткаченка та ін. Ренат Петрович довгий час товаришував із Іваном Гончаром, засновником відомого музею у Києві. Одним із перших брав участь у колядницьких ватагах…

Ренат Польовий був закоханий в українську пісню, у бандуру, був багаторічним учасником хору «Гомін», яким керував Леопольд Ященко. Знав сотні українських народних пісень, мав бездоганний слух і чарівний баритон.

Все своє життя він присвятив Україні. Написав книги «Кубанська Україна» і «Кобзарі у моєму житті».

Роман Коваль розповів, що Ренат Петрович був меценатом, заможною людиною, проте жив скромно. За свої винаходи (мав близько сотні винаходів!) він тричі отримував найвищі премії вартістю по 20 тисяч рублів (за часів СРСР), але гроші витрачав на культуру, на кобзарів, на дисидентів, на українську справу. Всі свої статки віддавав на розвиток і захист української культури. Він допомагав фінансово кобзареві Блашку, бандурному майстру Корнієвському, поетові Кулинякові, Левку Лук’яненку після заслання, Товариству охорони пам’яток культури, Українській Гельсінській Спілці, багатьом організаціям і партіям, які гуртували навколо себе патріотів. Він був членом Історичного клубу «Холодний Яр», де також підтримував видання багатьох книг. За словами Романа Коваля, Ренат Петрович був найавторитетнішою людиною для членів Всеукраїнського об’єднання «Державна самостійність України», умів вирішити правильно суперечки, за що його обрали Головою Суду Честі.

Він є героєм книги-дослідження Романа Коваля «Тиха війна Рената Польового», де розповідається про багатолітнього колимського в’язня, видатного інженера-винахідника, мецената, краєзнавця. Тарас Силенко у спогадах до цього видання писав: «Особливо гріло душу те, що ми у своїй любові до України маємо спільні сентименти, як, скажімо: феномен кобзарства; загадковість реліктів непізнаної Української Кубані, прихильність до радикальної української позиції у щоденному житті; прагнення утверджувати рідну віру, правду, світогляд і справедливість; глибока шана до народної обрядовості та звичаєвості (а особливо до колядництва)… Оглядаючи бібліотеку пана Рената, я із захопленням відзначив, що в нього і книги на ту ж тематику, яка для мене сокровенна… Я шанував його, сивого любомудра-старійшину, за чесноти, які давали право з давньоруських часів і «раду радити», і «честь відстоювати». З такого хотілося брати приклад».

Шкода, що не долучається влада до вшанувань таких Великих Українців, як Ренат Польовий, прикро, що і зала була неповною. Та все ж віриться, що українська справа, якою жив Ренат Петрович, вічно житиме в пам’яті українців. Що рідні і друзі збережуть і примножать спадщину славного нащадка козацького роду. Адже «він один з тих, на кому тримався український світ в роки совєтського лихоліття», — такими словами Роман Коваль підписав мені книгу про Рената Польового.

Loading...

Інтерв'ю

Добрі справи по осені рахують…

Цього року жовтень несе нам не лише традиційні церковні, професійні та державні свята. Разом з...

29-09-2017 Інтерв'ю

Олег Баган: «Союз Тримор’я – цивілізаційна антитеза до Росії»

«Війна цивілізацій», «цивілізаційні розколи» – чуємо раз у раз в розмовах політологів. Що вкладають у...

07-08-2017 Інтерв'ю

Стефан Романів: У перспективі хотілося б домовитися про безвізовий режим з Австралією

Днями в австралійському Мельбурні закінчився ювілейний 15-й з'їзд («Здвиг») українських організацій Австралії, присвячений 70-літтю поселення...

16-07-2017 Інтерв'ю

Веб-дизайн