Прагнучи допомогти нашим хлопцям, що кровавляться на просторах Донбасу, Роман Олексійович не тільки молиться за їхні душі, але й віддав на потреби українського війська тридцять тисяч гривень. І про це, у свій час, повідомляли засоби масової інформації. А тепер, зі своєї скудної пенсії (бо він не реабілітований) пожертвував відповідну суму грошей і спорудив у «Парку Слави», що в містечку Більшівці Галицького району пам’ятний монумент і тим самим увіковічив славу українських патріотів, що поклали своє життя на Майдані, а це величавий знак пам’яті героям «Небесної сотні». Вчинок, звичайно, неординарний, вчинок шляхетний і патріотичний, бо пан Роман усвідомлює і розуміє, що те, що він сіє в цьому житті, обов’язково проросте у вічності.
«Парк Слави», в ті далекі часи, коли селище Більшівці було районним центром, представляв собою велике болото, мочар, куди енкаведисти зі всієї округи звозили трупи українських повстанців і тут їх топили, або заривали в канави. Словом – то великий могильник Української Слави. Більшівцівський парох отець Василь Завірач добився того, що цей шматок землі осушили, спорудили пам’ятник воякам ОУН-УПА, засадили екзотичними деревцями, освятили і назвали «Парком Слави». Тепер у цьому парку, де спочивають сотні кращих синів і дочок нашого народу, стоятиме і пам’ятний знак «Небесній сотні», споруджений на кошти Романа Німого.
Під сучасну пору, Роман Олексійович, втратив зір і перебуває під опікою працівників будинку перестарілих, що в містечку Більшівці. Поважний вік дає про себе знати, адже зозуля вже накувала йому 87, болять старі рани, мучить самотність, крає серце ностальгія, а жити все ж таки треба.
І ось, в неділю, 14 серпня у «Парку слави» відбулась презентація та освячення пам’ятного монументу «Небесній сотні». На урочисту церемонію прийшли мешканці Більшівців та священики і гості з навколишніх сіл. В своїх змістовних виступах отець Василь Завірач, отець Ігор Пелехатий, голова Братства ОУН-УПА Галицького району Микола Яцків та представники місцевої та районної влади висловили щиру подяку добродію Романові за жертовний патріотизм. А біля пам’ятника у інвалідному візку сидів винуватець торжества і на його очах бриніла сльоза.
Роман Олексійович був членом Української Гельсінської Спілки, Товариства репресованих, Товариства української мови, а з відновленням Незалежності України став членом Спілки політичних в’язнів України, а згодом і Братства ОУН-УПА. Був одним з ініціаторів і творців Бурштинського музею національно-визвольних змагань. А також реалізував заповітну мрію свого життя – завершити роботу з оформлення музейних стендів, аби пам’ять про побратимів залишилася для прийдешніх поколінь. Був одним із промоторіві спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку в нашому Бурштині. Це людина з великої букви, людина – взірець для кожного українця. Таким особистостям треба віддавати шану, писати про них книги, щоб молоде покоління надихалося його мужністю, його непохитністю та любов’ю до України.
Слава Україні Героям Слава!